викл. Татомир І.Л.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ЗМІНА МОТИВАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ НАЙМАНОЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕПОХУ ПОСТІНДУСТРІАЛІЗМУ

Новий мотиваційний механізм обумовлює розвиток творчості як найбільш досконалого типу діяльності, що нерозривно поєднаний з внутрішніми потребами особистості, бажанням до самореалізації, розвитку і примноження власних знань і можливостей. Але набуття творчою працею масштабності пов’язане з досягненням таких факторів: достатньо повним задоволенням матеріальних потреб більшістю людей за відносно нетривалий робочий час, набуття наукою і знаннями ролі безпосередньої виробничої сили, зміни акцентів у споживанні з матеріальних на нематеріальні блага [2, с. 61 – 62]. Методи мотивації трансформуються, набуваючи все більшого соціального спрямування, рис індивідуалізації, їх відмінністю стає прагнення оцінювати складність, творчість роботи, динаміку професійного зростання, заохочення інтелектуальної праці з елементами творчості у будь-яких сферах людської діяльності.

У центрі “індивідуалізованої” економіки персоналу знаходиться людина з її індивідуальними особливостями. На перший план висуваються різні прояви особистих якостей працівника, які безпосередньо відображаються на продуктивності. Основна причина розвитку індивідуалізації в економіці персоналу знаходиться в суспільно-культурних умовах. В структурі суспільних цінностей в останні десятиліття відбулися корінні зрушення, змінюються їх співвідношення від матеріальних на користь нематеріальних, багато людей стали більше цінувати дозвілля, а не роботу. Тому задоволення від праці і мотивація працівників залежать зараз і від того, наскільки засоби управління та організації праці робітників сумісні із системою цінностей окремого працівника. Мета економіки персоналу з такою орієнтацією полягає у підвищенні ефективності організації в результаті вивільнення індивідуального потенціалу людей, який залишався незатребуваним через включення індивіда в рішення лише загальних, колективних задач. Тут необхідні заходи, що сприяють більш повному використанню унікальності, специфічності працівника чи умов його праці. Це, перш за все, стосується індивідуалізації організації праці працівника та індивідуалізації його оплати.

Виходячи з мотивації інтелектуальної праці потребою самовдосконалення, можна стверджувати, що об’єктивно інтелектуалізація суспільства є бажаною для людського співтовариства і окремої людини, адже вона інтегрально розглядається як така, яка має вести до підвищення рівня професійного зростання шляхом крокування по щаблях розвитку. Поміж тим незаперечним залишається той факт, що в одному випадку просування призводить до особистої вигоди, а в другому, теоретично, до суспільного блага, не змінює суті, спільної для обох. Звідсіля випливають й поточні труднощі, стосовно оцінки результатів праці інноваційного змісту, яка практично унеможливлює виокремлення внеску працівника у загальних результатах трудових зусиль всього колективу.

Звертає на себе увагу та обставина, що можливість використання інформаційних технологій, безпосередньо у процесі трудової діяльності, веде до поступового перетворення господарюючого суб’єкта в мережеву структуру, тим самим, надаючи нової якості процесу виробництва та традиційній системі заохочень, для яких характерними є чітка регламентація та висока інтенсивність. В результаті таких швидких трансформацій система економічних методів стимулювання поступово починає втрачати свій зміст та першочергове значення. Колишнє матеріальне накопичення замінюється накопиченням знань, яке набагато меншою мірою потребує колективних дій, а колишні форми промислової праці поступово маргіналізуються, стаючи долею людей, найменш пристосованих до нових реалій. Саме тому грошове заохочення вже не розглядається як ідеальний стимул до професійного зростання і не має довгострокового ефекту.

Виробництво, нагромадження і реалізація нових знань і інформації стають основним стимулом діяльності працівників в умовах постекономічного суспільства. Для нового етапу інтеграції є характерною нова роль виробничо-економічних структур – креативних корпорацій, організованих творчими людьми (Б. Гейтс, Д. Белл та інші). Креативна корпорація інтеграції, яка не будуватиметься на чистому економізмі. Багато дослідників (В. Іноземцев, О. Антіпіна) вважають неминучими трансформації сучасних економічних корпорацій в соціальні корпорації «соціальні фабрики», які будуть здатними інтегрувати головні цілі працівника організації і суспільства не лише на національному, а й на глобальному рівнях [1, с. 126].

Виникнення необхідності проведення подальших наукових розвідок щодо обгрунтуваня сутнісно розбудовчих засад нової мотиваційної політики як відповіді викликам сучасного суспільного розвитку, пов'язана з тим, що остання успадковуючи все прогресивне, що було накопичене економічною наукою повинна сприяти ліквідації руйнівної для НТП політики «дешевого працівника» і стати поштовхом посилення мотивів до продуктивної праці та прояву творчої активності.

Список використаних літературних джерел

1. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму : [монографія] / О.Г. Білорус. – К. : КНЕУ, 2003. – 360 с.

2. Гончаренко О.В. Постіндустріалізація та розвиток національної економіки / О.В. Гончаренко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2010. – № 1 (3). – Том. 2. – С. 59 – 64.