Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Степаненко О.А., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Критерії оптимальності навчання і виховання.

Процес оптимізації спирається на психологічне обґрунтування, ухвалення оптимальних рішенця. Оптимізація з психологічної точки зору є інтелектуально-вольовим актом ухвалення і здійснення найбільш раціонального рішення певної задачі. Від вихідної позиції до ухвалення рішення виділяються такі етапи: продумування декількох можливих варіантів рішення поставленої задачі; усвідомлення необхідності вибору з них оптимального для даних умов; ознайомлення з даними про порівняльну ефективність можливих способів вирішення подібних завдань; скорочення числа можливих варіантів до двох найбільш можливих; порівняння їх ефективності і очікуваних витрат часу; вибір одного варіанту, найбільш відповідного критерію оптимізації.

Вибір оптимального варіанту вимагає проблемно-пошукового стилю педагогічного мислення. При догматичному підході вчитель просто копіює один з варіантів вирішення виховного завдання. При пошуковому, творчому мисленні він вибирає з ряду можливих шляхів той, який найбільш підходить для даної ситуації.

Оптимізація вимагає гнучкого, нестандартного мислення, допомагає звільнитися від шаблону в педагогічних діях, розвиває самостійність і творчий підхід до справи, при якій педагог переживає радість методичних знахідок, знаходить відчуття упевненості в своїх силах.

Про оптимізацію процесу навчання дають можливість судити критерії оптимальності. Треба пам'ятати, що теорія оптимізації не формулює нових завдань для школи, вона учить знаходити якнайкращі шляхи вирішення завдань, що висуваються суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.

У сучасних умовах вважають, що при оптимальній побудові учбового процесу кожен учень класу засвоює матеріал на рівні своїх максимальних (реально досяжних) можливостей в даний момент (на «відмінно», «добре», або «задовільно»), одночасно просуваючись вперед в своїй вихованості і розвиненості. Тому оптимізація навчання припускає обов'язкове вивчення реальних учбових можливостей школярів.

Реальні учбові можливості - це нове поняття, яке введене в теорію оптимізації. Реальні учбові можливості відображають в собі єдність внутрішніх (здоров'я, рівень знань, розвитку мислення, відношення до учення, відповідальність) і заломлюваних особою зовнішніх умов (вплив сім'ї, однолітків). Вчителеві важливо знати не тільки сьогоднішній рівень реальних учбових можливостей школяра, але і зону їх найближчого розвитку (Л.С. Виготський), тобто йому треба знати, які завдання, якого рівня трудності можуть виконати учні при його направляючій допомозі і керівництві.

Отже, першим критерієм оптимальності навчання є досягнення кожним учнем такого рівня успішності, який відповідає його реальним учбовим можливостям в зоні найближчого розвитку.

Другим критерієм оптимальності навчання є дотримання учнями і вчителями визначених статутом школи для них норм часу на урочну і домашню роботу.

І відповідно першим критерієм оптимальності виховання (у його спеціальному вузькому сенсі) є досягнення виховних результатів, відповідних поставленим цілям і завданням. Аналізуючи проведені виховні заходи, вихователь, зрозуміло в якісній формі, оцінює, чи вдалося йому спільно з колективом вирішити завдання етичного, трудового, естетичного і інших аспектів виховання, чи в повній мірі були використані можливості для вирішення цих завдань. І якщо аналіз дає підстави зробити висновок, що поставлені завдання були вирішені в максимально можливій на даному етапі мірі по відношенню до певних учнів і колективу, то проведений захід досяг оптимальних результатів.

Другий критерій оптимальності виховання полягає в дотриманні нормативів, відведених вчителям на позакласну виховну роботу і що виключають перевантаженість їх цією роботою.

Облік критерію оптимальних витрат часу орієнтує вихователів на раціоналізацію форм і методів виховної роботи, щоб підвищити віддачу кожного заходу і подолати «валовий підхід» до їх проведення, меншим числом заходів досягати більшого ефекту.