Герасименко А. М.

Харківський національний економічний університет, Україна

Виявлення факторів, які впливають на фінансову стійкість підприємства на основі побудови детермінованих моделей

Економіка України, що знаходиться в процесі активної інтеграції у світову систему, після світової фінансової кризи 2008-2009 років, все ще залишається під впливом негативних факторів. Функціонування підприємств та їх позиції на ринку визначаються не лише особливостями їх виробничо-господарської діяльності, специфікою організаційно-правових форм, але й можливостями забезпечення та використання конкурентних переваг. Підприємствам доводиться діяти в умовах стрімкого розвитку нових технологій, жорсткої конкуренції і нестабільності. Ефективність діяльності сучасного підприємства значною мірою залежить від рівня його адаптованості до умов ринкової конкуренції, що обумовлює необхідність запровадження відповідної системи управління фінансами, адекватної ринковим вимогам. В таких умовах перед українськими компаніями стоять життєво важливі, але вкрай складні завдання: значно підвищити конкурентоспроможність, забезпечити зростання інвестиційної привабливості і перехід до інноваційного шляху розвитку, досягти високих і стійких темпів економічного зростання. Тому однією з центральних залишається проблема зміцнення фінансової стійкості підприємств, тобто фінансова стабілізація економіки на мікрорівні. У цьому зв'язку в теперішній час особливої актуальності набувають питання пов'язані з удосконаленням управління фінансовою стійкістю підприємства, уточнення її сутності та критеріїв оцінки.

Проблемами управління фінансовою стійкістю та моделювання фінансової ефективності як в Україні, так і за кордоном займалися ряд аналітиків. Найбільший внесок у розв’язання цієї проблеми в останні роки зробили Б. М. Корецький, В. С. Мартинюк [4], Р. Брелі, С. Майерс [1], М. С. Заюкова [3] та інші.

Фінансова стійкість – це стан підприємства, який характеризується здатністю функціонувати і розвиватися, з метою максимізації економічної вигоди власників, зміцнення конкурентних переваг організації з урахуванням інтересів суспільства та держави, при збереженні рівноваги свого балансу у мінливому зовнішньому і внутрішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість [2, c. 131]. Фінансова стійкість підприємства досягається тільки в разі поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів, що сприяють створенню економічного середовища, в якому є можливість забезпечувати нарощування обсягів діяльності прибуткового виробництва при сталих темпах зростання реального власного капіталу та здатність вийти на вищий рівень фінансової стабільності в певних макроекономічних умовах.

Оптимальний рівень фінансової стійкості підтримується за допомогою універсальних методів, вироблених ринковою практикою і об'єднаних через управління в струнку, раціональну та ефективну в практичному відношенні систему. Управління фінансовою стійкістю – це процес планування, аналізу, організації, мотивації і контролю, пов’язаний із забезпеченням такого стану фінансових ресурсів, їх формуванням і розподілом, який дозволяє підприємству досягти необхідного рівня фінансової стійкості [2, c. 131]. Підтримання необхідного рівня фінансової стійкості підприємства належить до числа найважливіших складових формування конкурентних переваг, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, до зниження платоспроможності і втрати ним стратегічних орієнтирів подальшого розвитку і, в кінцевому підсумку, до банкрутства, а надлишкова – перешкоджатиме ефективній діяльності з причини незбалансованої та обтяжливої структури активів, буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Передумови втрати фінансової стійкості різноманітні. Ними є результат взаємодії численних факторів, що можуть бути як залежними від підприємства (внутрішні), так і незалежними від його діяльності (зовнішні). Вони можуть здійснювати вплив протягом різного проміжку часу (постійні або тимчасові), мати різну структуру (прості або складні), важливість результату ( основні, другорядні) [3, с. 14] та силу впливу (фактори сильної дії, фактори слабкої дії).

В процесі управління фінансовою стійкістю особливу увагу слід приділяти саме внутрішнім факторам, які залежать від діяльності підприємства і на які воно має можливість впливати. До таких факторів можна віднести: галузеву належність підприємства; склад і структура продукції чи послуг; стан основних засобів та впровадження нових технологічних моделей; розмір оплаченого статутного капіталу; величина і структура витрат; співвідношення між постійними і змінними витратами; склад і структура активів, включаючи запаси; склад і структура фінансових ресурсів; наявність резервів, як форми фінансової гарантії платоспроможності; політику управління дебіторською заборгованістю; ділову активність; рентабельність; політику управління персоналом.

Для виявлення сили впливу факторів на фінансовий стан підприємства доцільно використовувати методи факторного аналізу, що базуються на детермінованих і стохастичних моделях формування оціночних показників, які дозволяють обґрунтувати стратегію і тактику менеджменту суб’єкта господарювання.

Класичним прикладом поглибленого аналізу фінансової ефективності функціонування підприємства на основі відносних показників є чотирьохчленна модель, яка в спеціалізованій літературі отримала назву моделі Дюпона, а саме:

(1)

де П – прибуток підприємства; В – валовий дохід, за виключенням податку на додану вартість та митних зборів; ОА – оборотні активи підприємства (середня вартість); ВК – власний капітал суб’єкта господарювання; А – всі активи, якими розпоряджається суб’єкт господарювання.

Аналіз на основі цієї моделі дає змогу оцінити як впливає на рівень фінансової ефективності підприємства реалізована ним цінова політика (рівень рентабельності оборотних активів), його ділова активність (швидкість обороту оборотних активів) та рівень його фінансової незалежності або використання левериджу. В управлінні фінансовою стійкістю не достатньо лише використовувати модель Дюпона, тому є необхідним розширити межі цього аналізу через побудову додаткової моделей, які враховували б потреби підприємства в управлінні фінансовою стійкістю підприємства.

Для дослідження рівня впливу факторів на фінансову стійкість Б. М. Корецьким та В. С. Мартинюком [4, c. 208] була запропонована семичленна модель. Враховуючи реалії сьогодення, а саме розвиток інвестування та зростання важливості ділової активності модель була доповнена автором показниками покриття необоротних активів довгостроковими пасивами, профінансованості необоротних активів зовнішніми інвесторами та ділової активності підприємства і прийняла наступний вигляд:

(2)

де ВК – власний капітал підприємства; К – сукупний капітал; ВОК – власний оборотний капітал; З – вартість запасів матеріальних цінностей на підприємстві; ОА – вартість оборотних активів підприємства; ПЗ – величина поточних зобов’язань підприємства; ДЗ – довгострокові зобов’язання; НА – вартість необоротних активів.

За допомогою цієї моделі можна оцінити вплив та управляти рівнем рентабельності через зміну показників, що формують фінансову стійкість підприємства:

1) рівень автономії (фінансової незалежності) підприємства;

2) рівень мобільності власного капіталу;

3) рівень забезпечення матеріально-технічного постачання та збуту власними фінансовими ресурсами;

4) рівень ліквідності існуючих фінансових зобов’язань (коефіцієнт їх покриття наявними оборотними активами), який характеризує кредитоспроможність суб’єкта господарювання;

5) рівень залучення поточних зобов’язань щодо фінансування матеріальних ресурсів;

6) рівень профінансованості необоротних активів зовнішніми інвесторами;

7) рівень фінансування необоротних активів довгостроковими пасивами;

8) рівень ділової активності суб’єкта господарювання;

9) цінова політика підприємства, виходячи з його стратегії та конкурентоздатності продукції.

Таким чином приведена модель дозволяє виявити силу дії певних факторів на фінансову стійкість, контролювати якість роботи фінансової служби суб’єкта господарювання, компетенцію і ефективність служби маркетингу, успішно прогнозувати фінансову стійкість підприємства через зміну параметрів його роботи. З її допомогою власники підприємств одержують ефективний інструмент управління фінансовою стійкістю підприємства та зменшують ризики втрати підприємством фінансової незалежності. Запропонований підхід до побудови детермінованих моделей можна використати для побудови інших моделей, які враховували б потреби і інтереси власників в конкретних умовах місця і часу.

Перспективами подальших досліджень є виявлення інших напрямків вдосконалення управління фінансовою стійкістю підприємства та розробка рекомендацій щодо практичного їх впровадження на конкретному підприємстві.

Література:

1. Брели Р. Принципы корпоративных финансов / Р. Брели, С. Майерс – М.: Олимп-Бизнес, 2007. – 1008 с. 2. Герасименко А. М. Дослідження сутності фінансової стійкості підприємства та визначення етапів управління нею / А. М. Герасименко // Управління розвитком – 2011. – №7 (104). – С. 130 – 133. 3. Заюкова М. С. Теорія фінансової стійкості підприємства: Монография / М. С. Заюкова, О. В. Мороз, О. О. Мороз, Т. М. Кравченко, І. М. Кулік, Л. В. Мосійчук, І. Б. Паламар. – Вінниця: УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2004. – 155 с. 4. Корецький Б. М. Аналіз фінансової ефективності функціонування суб’єктів господарювання на основі детермінованих моделей / Б. М. Корецький В. С. Мартинюк // Світ фінансів. – 2007. – Випуск 1 (10). – С. 202 – 210.