Н.С.Узунова

Університет економіки і управління

ЕФЕКТИВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ АПК АР КРИМ ЯК ДОДАТКОВИЙ ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ РЕГІОНУ

Розробка і впровадження довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку АР Крим, направлену на стійке зростання економіки, підвищення його економічної конкурентоспроможності стало на сучасному етапі важливим завданням господарювання всіх суб’єктів ринкових перетворень.

Поставлені завдання розвитку економіки АР Крим в ринкових умовах відображають велике значення науково обґрунтованих передбачень (прогнозів) соціально-економічного і науково-технічного розвитку регіону, які дають можливість оцінити майбутні наслідки організаційних та економічних рішень, що приймаються при вибору стратегії подальшого функціонування економіки АР Крим з метою досягти динамічної рівноваги та ефективних структурних зрушень [3].

Особливо важливим в цьому випадку є розробка багатоваріантного підходу, що дозволяє виявити і оцінити різні альтернативи розвитку і використати найбільш доцільні з врахуванням стану і ефективності виробництва окремих галузей агропромислового комплексу.

АПК на сучасному етапі є одним із найбільших багатогалузевих комплексів АР Крим. Опис АПК як окремих підсистем включає ідентифікацію входів, в тому числі сукупність умов, факторів і явищ зовнішнього середовища; виходів, тобто результатів перетворення входів; і процесів, що зв’язують входи і виходи, втому числі обернені зв’язки і обмеження. Його внутрішня структура визначається відносно самостійними підкомплексами, кожний із яких володіє майже всіма особливостями АПК в цілому. З переходом на ринкові відносини зростає актуальність вивчення нових методів і способу розв’язку задач в галузях АПК при одночасному впровадженні і реалізації нових форм господарської діяльності окремих підприємств, формуванні економічної політики їх розвитку [4].

При цьому критеріями оцінки планування економічної політики в сільському господарстві АР Крим і на основі використання факторів економічного зростання рівня досягнення запланованого повинні бути:рівень доходності форм господарської діяльності підприємств, який забезпечує, з однієї сторони, підвищення рівня споживання населення, з іншої – нагромадження;ступінь використання трудових ресурсів і зростання зайнятості населення в сільській місцевості і в цілому по АПК;розмір капіталонагромаджень і підвищення рівня платоспроможності населення АР Крим; ступінь товарності збуту сільськогосподарської продукції і придбання промислової продукції сільськогосподарського призначення на паритетній основі;зростання експертної товарності в окремих галузях регіону і АПК як додаткових факторів економічного зростання; розвиток кооперативних, колективних і інтеграційних форм регіонального господарювання.

Аналіз основних соціально-економічних показників АР Крим за період 2000 – 2010 рр. показує їх динамічні тенденції з різними темпами зростання. Так, якщо за досліджений період валовий регіональний продукт збільшився в 5 разів, то продукція рослинництва в 1,3 рази, продукція тваринництва в 1,9 рази. Розрахунки показують, що галузі рослинництва і тваринництва ще не стали привабливою сферою для інвесторів.

Аналіз структури основних складових ефективності виробничих процесів в галузях АПК показує складність моделі ефективного ведення бізнесової діяльності, яка характеризується необхідністю досягнення стійкості відносно поставленої мети, сучасними методами управління інвестиційними затратами сільськогосподарських підприємств на основі оптимізаційних моделей з врахуванням наявності ризикозалежних бізнес-процесів різних рівнів.

Це пов’язано з тим, що поряд з керованими економічними входами існує вплив некерованих стахостичних входів (опади, температурний режим) і не керованих економічних входів, які не можуть бути повністю контрольовані окремими сільськогосподарськими підприємствами ( ціни, кон’юнктура ринків окремих продуктів тощо) АПК. Попередній аналіз показує, що в якості таких підкомплексів, поряд з такими як «населення», «природні ресурси» можуть бути галузі, які входять в склад АПК і характеризуються організаційною і функціональною самостійністю.

Альтернативою галузевому принципу розподілу АПК є виділення так званих продуктових підкомплексів (диверсифікований підхід ), визначених на основі аналізу технологічного ланцюга виробництва, переробки одного або декількох видів кінцевих продуктів. Такий підхід дає можливість проаналізувати технологічні операції на всіх етапах виробництва і просування сільськогосподарської продукції до кінцевого споживання, матеріально-грошові затрати і доходи на всіх стадіях з метою виявлення втрат в кількості і якості сільськогосподарської продукції, проблеми, що виникають в місцях поєднання між стадіями і галузями АПК і потребує узгодження, вимог виробників і споживачів проміжної і кінцевої продукції, аналіз розподілу доходів, наявність або відсутність у виробничих галузей стимулів підвищення якості обслуговування споживчих галузей, і в кінцевому рахунку оцінки ефективності використання ресурсів як по етапах створення проміжної, так і в цілому по кінцевій продукції.

Щодо обслуговування сільського господарства, то в цю сферу підприємницької діяльності залучено лише 4,5 % капіталу від загальної суми прямих іноземних інвестицій в аграрне виробництво. Формування умов і факторів розвитку АПК АР Крим в ринкових умовах потребує накопичення великої кількості різноманітної інформації, її аналізу і узагальнення в процесі безперервної взаємодії спеціалістів різних наукових напрямків (рослинництво і переробки продукції, тваринництва і переробки його продукції, агроекології, механізації і електрифікації, технологій внесення мінеральних добрив і застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин тощо).

Розроблена методика на основі застосування системного аналізу проблем розвитку АПК АР Крим визначає встановлення причинно-наслідкових взаємозв’язків в процесі вивчення стану агропромислового комплексу [3]. При цьому фіксується відповідність проблем і підкомплексів АПК можливостям їх вирішення.

В якості обґрунтування рішення виділених задач можуть слугувати: диспропорції в структурі і розміщенні сільськогосподарського виробництва і споживання продукції АПК, наявність всіх видів втрат в різних його ланках, низька ефективність використання ресурсів (енергетичних, матеріальних, трудових, фінансових) на одиницю проміжної і кінцевої продукції, нестійкість і різкі коливання технологічних і економічних показників тощо.

Системний аналіз стану економіки АПК повинен охопити наступні основні напрямки: динаміку сільськогосподарського виробництва, структуру і основні пропорції розвитку; розміщення виробництва, переробку продукції, умови споживання продукції, структуру матеріально-технічної бази виробничих ресурсів; об’єми, структуру, динаміку і ефективність інвестиційних ресурсів (капітальних вкладень); виробничу інфраструктуру, економічний механізм міжгалузевої взаємодії, проблеми його регулювання і управління; екологічні проблеми його регулювання і управління; екологічні проблеми: методи, форми, структуру і організацію менеджменту, соціальні і правові проблеми функціонування форм господарювання.

При цьому по кожному напрямку функціонування і розвитку окремих галузей (продуктових підкомплексів) повинна бути розроблена система якісних і кількісних показників. Багато спроб економістів на протязі 1970 – 2008 рр. вбудувати оптимізаційні розрахунки у процеси прийняття рішень виявилися передчасними, що привело до тенденції скорочення дослідження економічних, технологічних, інституційних і соціальних процесів в галузях АПК .

Встановлено, що забезпечення надійності процесів прийняття управлінських рішень і довіри до одержуваних результатів, на основі розробленої економічної політики, досягається шляхом використання нормативних, позитивних і прескрипливних (рекомендаційних) знань любої науки, що вивчає явища і процеси в сфері існування проблеми; ринкової орієнтації для роботи з різного роду знаннями; використання методів оптимізації і спеціалізованих методів.

Основою АПК є сільське господарське виробництво, яке має ряд неусувних особливостей. Серед них сезонність виробництва і об’єктивна нерівномірність (коливання) виходу продукції сільського господарства більшості галузей АПК, що приводить до нерівномірності затрат на всі види ресурсів та значних фінансових втрат. Такі особливості потребують розробки і впровадження ефективних заходів, направлених на забезпечення сталого розвитку сільського господарства.

Перехід до ринкових відносин основною функцією сільського господарства залишив, в першу чергу, збереження досягнутих обсягів виробництва продуктів харчування, сировини для промисловості, а також зниження затрат і підвищення їх економічної ефективності.

Зв’язуючою ланкою між виробництвом і споживанням є ринок, який впливає на пропорційність структури виробництва та структуру споживчих потреб. Досягнення їх оптимального співвідношення потребує введення спеціальних обмежень, що визначають їх стійкість, а також оцінки еквівалентності системи «пропорція – попит».

Сучасний ринок являє собою розгалужену і багаторівневу систему підвищеної складності. Складовим елементом функціональної структури ринку є товарний ринок, який в свою чергу підрозділяється на споживчий, ринок засобів виробництва і ринок інформації. Для ефективного функціонування ринкового механізму необхідні такі умови:

— Самостійність і незалежність діючих на ринку агентів у поєднанні з їх економічною відповідністю;

— Вільний вибір товаровиробником спеціалізації виробництва та напрямків реалізації виготовлених ним продукції;

— Укладення угод рівноправними партнерами, недопущення ринкового монополізму;

— Формування впливу державних органів на процес реалізації продукції за умови стимулювання і захисту інтересів товаровиробників на основі діючого законодавства Аналіз розв’язки поставлених задач дає змогу зробити висновки про ступінь впливу окремих видів економічних ресурсів на кінцевий результат господарської діяльності підприємства при формуванні раціональної політики перспективного розвитку.