Колодрубська Н.В.

Приватний вищий навчальний заклад

«Галицька академія», Україна

Корпоративні структури в новій економіці

З розвитком ринкових відносин з’являються нові види підприємств. Завдяки структурним змінам, зумовленим їхнім прагненням ефективнішого господарювання і вищих прибутків, вони змінюють свої умови конкуренції та умови конкуренції для інших. Ці підприємства є двигуном розвитку ринкової економіки. При цьому вони використовують як технічні нововведення, так і організаційні зміни.

У взаємодії з новою економікою можуть виникати зміни у підприємницьких структурах. З посиленням використання знань і інформації, зростання фактора людського капіталу змінюється і комплексна інституція, якою є підприємство : від цілковитого зникнення більших одиниць до домінування не багатьох окремих підприємств.

Досвід показує, що кожна з розвинених країн пройшла шлях від ринку підприємств до ринку великих структурних об'єднань. Корпо­рацію можна представити як послідовну адаптацію форми і структури підприємства до потреб ефективного господарювання.

Корпоратизація економіки різних країн має характерні риси та масштаби. Промисловість США передбачає створення корпоративних структур за рахунок злиття; Японія характеризується міжфірмовими угрупованнями та вертикальним об'єднанням компаній, що мають дочірні та субпідрядні структури; для Італії характерно злиття банків­ського капіталу з промисловим та утворення фінансових груп. Ре­зультати аналізу західних програм корпоратизації доводять, що в 70% випадків це придбання контрольного пакета акцій інших компаній, у 10% - створення спільних виробництв, у 20% - самостійне створення нових організацій.

Трансформація української економіки на початку 1990-х рр. по­ставила на перший план малі, незначні за розмірами підприємства. Ці підприємства, гнучкі та необтяжені зобов'язаннями минулих років, стали найбільш конкурентоспроможними, випередивши розраховані на значні обсяги виробництва й масовий збут компанії-гіганти.

Подальша трансформація економіки викриває та загострює не­доліки малих підприємств: обмежені фінансові ресурси, неможливість інвестування, поєднання в одній особі власника та керівника, ігнору­вання необхідності планування. Необхідність вирішення цих проблем стимулює підприємства до нагромадження капіталу, збільшення роз­мірів, поєднання виробничої, збутової й фінансової діяльності та зу­мовлює появу на ринку корпорацій. На підприємствах відбуваються процеси створення нових підрозділів; інвестування грошових коштів у нові види діяльності; об'єднання підприємств шляхом поглинання та злиття.

Нагромадження капіталу перетворює ринкове господарство з персоніфікованим капіталом та дрібнотоварним виробництвом у сис­тему з високим рівнем концентрації капіталу та виробництва, зміню­ючи організаційно-правову форму функціонування підприємства. Трансформація виробничої системи на принципах концентрації виро­бництва та капіталу під дією науково-технічного прогресу, посилення впливу позаринкових форм конкуренції зумовили появу корпоратив­них підприємств як форми інтеграції виробництва та капіталу, що за­безпечили засвоєння нових, прогресивних технологій, досягли зрос­тання маси й норми доходу на сукупний капітал, значного підвищен­ня конкурентоспроможності. Процес створення корпоративних струк­тур розвивається в межах між вертикальною інтеграцією та інтернаці­оналізацією. Він включає ряд етапів, що відрізняються набором еле­ментів, наявних у розпорядженні корпорації (види виробництва, галу­зі, регіони). Сформовані на вітчизняних підприємствах передумови корпоратизації визначають не еволюційний характер розвитку явища, а одночасний розвиток різних форм організації капіталу [2].

В умовах формування постіндустріального суспільства корпорація розглядається не як підприємство, що створює певний кінцевий продукт, а як спільноту, пронизану елементами творчості і відтворюючу їх в розширеному масштабі. Тобто дане визначення більш тісно пов'язане з процесом корпоратизму - організації діяльності союзу підприємців або найманих працівників, за якої провідна роль належить одній з цих соціальних інституцій. За сучасних умов корпорація «більше не розглядається, як конкретне вираження капіталізму, краще за все її можна визначити в термінах управління ринками за технологіями, а не раціоналізації класового правління» [1].

Таким чином, корпорація сьогодні являє собою найбільш мобільну частину суспільних структур, і перехід від адаптивної, що прямує за потребами ринку, компанії, до креативної корпорації, що конструює і створює ці потреби, є найбільш зримим тому ствердженням. При цьому подібна активність компаній стає гігантським джерелом попиту на нові технології і, що важливо, на нових працівників, які володіють здібностями до більш різноманітної та універсальної роботи. Доцільною є думка М. Хаммера про те, що корпорація є дещо більшим, ніж сукупність процесів, більше ніж набір продуктів чи послуг і навіть дещо більше ніж асоціація працюючих людей; вона є також людським товариством. Як і всі товариства, вона зрощує спе­цифічні форми культури  – в даному випадку корпоративну культуру», яка дозволяє сформувати новий тип управління [3].

Література

1. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. Учебное пособие, Москва: Логос, 2000.

2. Інституціональна парадигма цивілізаційного розвитку : монографія : у 4 кн. / за ред. А. Ткача. – Запоріжжя :КПУ, 2008. – Кн. 2 : Інституціоналізація економічного розвитку / А. Ткач, О. Покатаєва, М. Радєва, В. Коломієць, М. Возняк та ін., 2008. – 264 с.

3. Корпоративні структури в національній інноваційній системі України / За ред. д-ра екон. наук Л. І. Федулової. – К. : вид-во Укр. ІНТЕІ, 2007. – 812 с.