Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

К.е.н., доцент Новіков О.Є.

Миколаївський державний аграрний університет, Україна

Підвищення ефективності державного регулювання економіки

В оцінці економічної діяльності держави основне питання – не масштаби, а якість і її ефективність. Але як, за допомогою яких критеріїв і показників можливо оцінити рівень економічної діяльності держави? Цілком природно, що одним із критеріїв, що характеризує економічну активну державу є рівень ефективності національної економіки. Зрозуміло, що ефективність економіки визначається багаточисельними умовами і факторам. Державне втручання тут може зіграти не тільки позитивну, але й негативну роль. Через те досліджувати економічну роль держави необхідно „… не по ступеню втручання в ринковий механізм, а по ступеню участі в забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов функціонування національної економіки. Іншими словами, економічно ефективною держава може бути тільки тоді, коли ефективною є сама економіка. Адже при „поганій” державі не може бути „доброї” національної економіки що розвивається на засадах ринкових принципів” [2, с. 83].

В самій загальній формі ефективною є та держава, яка забезпечує ефективність, стабільність і справедливість національної економіки. При цьому чим масштабніша економічна діяльність держави тим більше підстав ставити питання про її безпосередній приналежності до соціально-економічних результатів в данім суспільстві.

Держава – це такий економічний суб’єкт, дія якого впливає на продуктивність, ефективність, стабільність і соціалізованість всієї економіки. Відповідно, неефективна економічна діяльність держави пригнічує національну економіку, може призвести її до стагнації або, навіть, кризи та руйнації. По-друге, значно зросли витрати на державне регулювання національної економіки, і якщо вони не дають ефекту „віддачі”, а іноді – і наносять шкоду, то постає питання про часткову заміну державного регулювання іншими регуляторами економіки.

У ринковій системі господарства, на наш погляд, економічно ефективна держава – це держава, яка виявила і забезпечила оптимум між ринком і державою, між внутрішньо-фірмовим менеджментом (включаючи корпоративний) і державним регулюванням економіки, між приватним і державним секторами. При цьому межі між вказаними процесами багато в чому рухомі, динамічні і не вміщаються в рамки як завгодно визначених постійних кількісних і якісних величин. Іншими словами, потрібний оптимальний модус економічної поведінки держави в кожній країні з врахуванням конкретних умов її розвитку.

Для кожного етапу розвитку економіки в практичному лані досить важко знайти та забезпечити оптимальне співвідношення в дії ринкового і державного механізмів регулювання економіки. Оскільки постійно змінюються політичні і економічні умови, від яких залежить державне регулювання економіки, постільки і масштаби, і інтенсивність державного регулювання не можуть залишатись стабільними і бути чітко визначені на відносно довготерміновий період. Таким чином виникає потреба у своєчасному визначені змін в ринковій ситуації і врахування їх в поточній та віддаленій економічній політиці держави. Для всіх етапів розвитку ринкової економіки і всіх країн є відповідні шляхи і способи підвищення економічної ефективності держави.

Ефективна економічна політика держави повинна бути заснована на розумному сполученні використання традиційних ринкових механізмів, державних інститутів регулювання а також інститутів саморегулювання господарської діяльності (зокрема саморегулюючих організацій учасників ринків). Неодмінними умовами що визначають ефективність економічної політики на погляд деяких дослідників є два фактори: стабільність і виваженість. Але тут не врахований один із найважливіших принципів економічної політики держави – наукова обґрунтованість. Носії (суб’єкти) економічної політики – інститути і особи чиї повноваження з питань прийняття економічних рішень визнає держава (і цими повноваженнями їх наділяє), - в своїх діях повинні спиратися на вже пізнані об’єктивні економічні закони, які детермінують економічну систему в цілому і кожного її суб’єкта зокрема.

Об’єктом державного регулювання є національна економіка. Її важлива складова - державний сектор. Тут держава є суб’єктом власності, господарювання і здійснює менеджмент щодо державних господарських одиниць. Логічно заключити, що рівень їх ефективності і фінансової стійкості дає підстави вести мову про ефективність держави у державному секторі економіки, порівнювати його з приватним.

Рівень „ефективності” державного регулювання недержавного сектора національної економіки визначити набагато складніше. На думку деяких науковців „приведення прямого причинного зв’язку: поганий результат означає погану державну політику, – висновок, прийнятний для буденної свідомості, але не для науки” [3, с. 13]. Дійсно, якщо розглядати недержавний сектор національної економіки як сукупність окремих економічно суверенних господарських одиниць, то результати їх функціонування залежать, передусім, від менеджменту, зокрема підприємливості менеджерів та їх професіоналізму. Деякі вітчизняні науковці ефективність державного регулювання щодо національної економіки оцінюють за такими критеріями: 1) соціально-економічна стабільність; 2) ефективність; 3) соціалізованість.

Ефективним державним регулюванням є таке, яке сприяє створенню сприятливого ринково-підприємницького середовища щодо усіх суб’єктів економіки, а не окремих фінансових груп, не допускає поєднання політики і бізнесу, розвиває малий і середній бізнес. Зрештою державне регулювання має забезпечити високий рівень соціальної безпеки на засадах досягнення соціальної рівноваги у суспільстві. Саме ця функція притаманна тільки державі, тобто ринковий механізм не в змозі її виконувати. На жаль, усі гілки державної влади не приділяють уваги цьому питанню. В економічно високорозвинених країн, як відомо, розрив в доходах 10 % найбільш бідних сімей і 10 % найбільш багатих не перевищує 1:10. В Україні за різними даними - 1:40-50. Можна знайти пояснення і якось виправдати низький рівень заробітної плати, доходів більшості населення, але чим зумовлена така нечувана диференціація в доходах і багатстві? Адже через податки і трансфертні платежі державне регулювання може і повинно вирішити цю проблему у межах того ж обсягу ВВП. Така політика, за якої декілька відсотків населення живуть в розкоші, а абсолютна більшість - за межею бідності веде до руйнації суспільства. У свій час А. Маршалл писав, що злидарство веде до виродження, бідних гублять злидні [1, с. 56-57]. Звідси й виродження нації, катастрофічне зменшення населення в Україні.

Отже, найактуальнішою проблемою державного регулювання економіки в Україні, підвищення його ефективності є його здатність забезпечити соціальну рівновагу в суспільстві, економічний добробут для більшості населення і не тільки за рахунок перерозподілу уже створеного, але й розвитку малого й середнього бізнесу, зростання заробітної плати. А це в свою чергу потребує від „верховного” менеджера - держави - не обмеження „вільної дії ринкових сил”, а цивілізації, сприяння конкуренції в цивілізованих формах, не допущення проявів монополізму, олігополізму на всіх видах ринку і особливо - аграрному, якому притаманний диспаритет цін з боку підприємств першої й третьої сфер АПК.

Література:

1. Євчук Л.А. Теоретичні аспекти розвитку конкурентоспроможності підприємств в агропромисловому виробництві / Л.А. Євчук // Економіка АПК – 2005. –№8. – С. 120-125.

2. Почерніна Н.В. Ринкова інфраструктура зовнішньоекономічних зв’язків АПК / Н.В. Почерніна // Економіка АПК. – 2004. – № 7. – С. 121-126.

3. Черевко Г.В. Державне регулювання економіки АПК: Навч. посіб./ Г.В. Черевко. – К.: Знання, 2006. – 339 с.