Экономические науки / 7. Учёт и
аудит
К.е.н. Соломка О.М.
Національний університет харчових технологій, Україна
Аналіз ефективності використання коштів держбюджету
України на забезпечення заходів у сфері охорони здоров’я
Основою розвитку суспільства та реалізації
інтелектуального потенціалу нації є здоров’я людей. Суспільство ніколи не буде
байдужим до оцінювання рівня і якості надання послуг, що надаються медичними
установами. Погіршення стану здоров’я населення призводить до об’єктивного
зростання потреб у медичній допомозі, які нинішня система охорони здоров’я
задовольнити не в змозі.
Демографічна криза в Україні набуває
катастрофічного масштабу: станом на 1 січня 2011 року чисельність населення
України становила 45778,5 тис. осіб. Тоді як станом на 1 січня 2001 року, за
оцінкою, в країні проживало 48923,2 тис. осіб. В середньому щороку населення України скорочується майже
на 300 тис. осіб [2].
Таблиця 1.
Природний рух населення України
(на 1000 всього населення)
за 1995 – 2009 роки, осіб [2]
|
Показник |
1995 |
2000 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
|
Народжуваність |
9,6 |
7,8 |
9,8 |
10,2 |
11,0 |
11,1 |
|
Смертність |
15,4 |
15,3 |
16,2 |
16,4 |
16,3 |
15,3 |
|
Природний приріст |
-5,8 |
-7,5 |
-6,4 |
-6,2 |
-5,3 |
-4,2 |
На першому місці за кількістю
смертних випадків − хвороби системи кровообігу, за ними у відповідній
послідовності − новоутворення, хвороби органів травлення, дихання,
інфекційні хвороби тощо.
Нині ж національна система охорони
здоров’я стикається з двома проблемами – нестачею ресурсів та їх нераціональним
використанням. За умов переважно бюджетного фінансування, охорона здоров’я не
має можливості не тільки розвиватися, а й повноцінно виконувати основну свою
функцію – збереження здоров’я населення.
Частка загальних витрат на охорону
здоров’я за часи незалежності
України в основному коливалася в межах 3–5 % ВВП, що значно нижче, ніж у
західних сусідів − Польщі, Угорщині, Литві, Латвії, Чехії та Естонії, де
цей показник впритул наблизився до середньоєвропейського і коливається в межах
6–8%.
У загальній структурі витрат на
охорону здоров’я України левову частку становлять витрати на заробітну плату з
нарахуваннями 75–80 %, близько 8 % витрат займають енергоносії, 8 % –
медикаменти, 4 % – витрати на харчування хворих.
Головним чинником розвитку системи
охорони здоров’я будь-якої країни є показники фінансування та стабільність його
джерел. Тому на сьогоднішній день одна з найголовніших проблем в Україні, яка
потребує першочергового вирішення, є розвиток та модернізація галузі медичного
забезпечення. Крім того, потребує перегляду існуючий механізм розподілу
ресурсів залежно від наданих послуг і результатів лікування.
Державна політика в галузі медичного
забезпечення здійснюється згідно з загальнодержавними програмами у сфері
охорони здоров’я, що затверджуються на державному рівні. Однією з основних державних
програм у галузі медичного забезпечення є Міжгалузева комплексна програма
«Здоров’я нації» на 2002−2011 роки, затверджена постановою Кабінету
Міністрів України від 10.01.2002 року № 14 [1].
В основі Програми лежить
міжгалузевий підхід до вирішення проблеми щодо поліпшення демографічної
ситуації, збереження і зміцнення здоров’я населення, підвищення якості та
ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості
і прав громадян на охорону здоров’я.
Проте зазначена Програма майже не
піддається аналізу ні щодо обсягу фінансових ресурсів, що повинен бути
спрямований на її виконання та вже спрямований, ні щодо конкретних показників
для досягнення цілей програми, ні щодо конкретних заходів програми. Відтак,
тенденції щодо досягнення цілей програми, з огляду на демографічну ситуацію в
країні та захворюваність населення, відсутні.
Слід зазначити, що окремі державні
та регіональні програми фінансуються в недостатньому обсязі, переважно за
рахунок бюджетних програм лише в частині придбання медичних препаратів,
обладнання та за рахунок місцевих бюджетів утримання лікувальних закладів (див.
табл. 2).
Таблиця 2.
Фінансування державних програм у галузі медичного забезпечення за рахунок
коштів державного бюджету у 2008-2009 роках, млн. грн.
|
№ |
Програма |
2008 рік |
2009 рік |
||
|
передбачено |
профінан- совано |
передбачено |
профінан- совано |
||
|
1 |
Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на
період до 2016 року |
х |
х |
230,6 |
176,3 |
|
2 |
Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції,
лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013
роки |
201,3 |
114,4 |
355,7 |
194,5 |
|
3 |
Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз на
2007-2011 роки |
255,1 |
201,4 |
249,3 |
140,4 |
|
4 |
Державна програма запобігання та лікування
серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки |
163,8 |
137,1 |
228,7 |
86,2 |
|
5 |
Державна програма «Репродуктивне здоров'я нації» на
період до 2015 року |
62,2 |
56,1 |
45,0 |
24,1 |
|
6 |
Державна програма «Дитяча онкологія» на 2006-2010 роки |
72,7 |
45,6 |
86,5 |
40,7 |
Так, загальнодержавна
програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та
підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД у 2008 році профінансована на 59 %,
у 2009 − на 55 %. Загальнодержавна програма протидії захворюванню на
туберкульоз у 2008 році профінансована майже на 80 %, у 2009 − на 56 %. Державна
програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових
захворювань у 2008 році профінансована на 84 %, а у 2009 році взагалі на 38 %. Державна програма «Репродуктивне здоров'я нації» у 2008
році профінансована на 90 % до плану, а
у 2009 − на 54 %.
Аналіз зазначених
державних програм свідчить, що вони переважно не передбачають конкретних
кількісних та якісних показників, яких необхідно досягти, обсягів та джерел
фінансування кожного заходу, координації дій учасників, що значно ускладнює
контроль за ходом їх виконання.
Дослідженням
встановлено ряд чинників, які перешкоджають повноцінному задоволенню потреб
населення в медичній допомозі, а також є чинниками неефективного використання
коштів державного бюджету. По-перше, недосконалість державних та регіональних
програм у галузі медичного забезпечення, невизначеність їх основних
результативних показників та недостатність їх фінансування не сприяє підвищенню
рівня медичної допомоги населенню. По-друге,
недотримання соціальних нормативів надання медичної допомоги призводить до
неефективного використання коштів на лікування хворих. По-третє, недосконалість
порядку централізованої закупівлі та розподілу лікарських засобів призводить до
неефективного використання коштів та лікарських засобів. По-четверте, низький рівень фінансового
забезпечення оновлення матеріально-технічної бази галузі охорони здоров’я.
Для підвищення ефективності використання коштів держбюджету, зокрема,
необхідно розробити єдину загальнодержавну форму розрахунку потреби у
капітальних та поточних видатках закладів охорони здоров’я; провести аналіз
виконуваних загальнодержавних програм у сфері охорони здоров’я з метою їх
оптимізації та спрямування на досягнення визначених ними цілей. Крім того, кардинальних
змін в охороні здоров’я в Україні можна досягти тільки через системну реформу
та комплексний, законодавчо врегульований перехід системи охорони здоров’я на
модель бюджетно-страхової медицини.
Література:
2. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http:www.ukrstat.gov.ua.