История / 1. Отечественная История

Ярославська Л.П.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Ринкові трансформації тваринництва Правобережної України наприкінці XIX – на початку XX ст.

З розвитком ринкових відносин наприкінці XIX – на початку XX ст. у сільському господарстві України тваринництво зазнало значних структурних і кількісних змін. Спорудження залізниць і зростання промислових центрів створювало умови для поліпшення перевезень і розширення збуту товарного зерна та цукру, сприяло розширенню посівів зернових культур. Розорювання земель і скорочення пасовищ в умовах екстенсивного господарства перетворювало тваринництво на додаткову до рільництва сферу господарювання. Водночас значно підвищилася орендна плата за толоки і сіножаті, що також негативно вплинуло на розвиток тваринництва в селянських господарствах. Пристосування польового господарства України загалом та Правобережжя зокрема до експорту хліба на світовий ринок мало негативний вплив на розвиток тваринництва. Наслідком цього була недостатня увага до таких кормових культур, як люцерна, конюшина, ріпак і частково кукурудзи. Вивіз на зовнішні ринки у великих обсягах ячменю, макухи, висівок та побічних продуктів переробки буряку на цукор різко звужував кормову базу тваринництва. Це стримувало відпрацювання механізму переробки зернових продуктів на м'ясо, призводило до його дефіциту на внутрішньому ринку.

Загалом Російська імперія та її правобережні українські губернії зокрема значно поступалися за рівням розвитку тваринництва країнам Західної Європи, Америки та Австралії. На відміну від них, у Росії на початку XX ст. стаціонарна форма відгодівлі худоби ще не набула поширення. В Україні як і століття тому велике значення для відгодівлі худоби мали природні пасовища – луки, долини, різноманітні вигони для домашніх тварин тощо. У той час, коли за кордоном модерні бойні давали можливість обробляти м'ясо забитих тварин у необхідних обсягах, облаштовувалися потужні холодильні камери для його транспортування, новітня промислова інфраструктура тваринництва ледве започатковувалася. Усе це значно впливало на собівартість продукції, ставлячи вітчизняну тваринницьку галузь у невигідні умови на світовому ринку.

В кінці XIX – на початку XX ст. на Правобережжі продовжували розвиватися традиційні для регіону напрями тваринництва: конярство, вівчарство, свинарство та розведення великої рогатої худоби. З 1882 до 1913 р., загальна чисельність поголів'я худоби у господарствах Правобережжя зросла на майже 0,5 млн. голів. Натомість поголів'я овець зменшилося на понад 1 млн. голів.

На Правобережжі розводилися різні породи великої рогатої худоби. У зоні Полісся і на прилеглих до нього територіях переважали бура м'ясо-молочна й біло-хребтова породи, а також червона худоба німецьких колоністів. Однак пріоритетне значення для сільських господарів мали воли і коні. Вони виконували функції тяглової сили, разом з коровами та іншими домашніми тваринами забезпечували населення м'ясними продуктами, а посівні площі – природним добривом-перегноєм.

Вівчарство, яке до 1880-х рр. було однією з найбільш прибуткових галузей сільського господарства, в кінці XIX – на початку XX ст. прийшло до майже повного занепаду. Вітчизняне вівчарство не могло витримати конкуренції на зовнішньому ринку, особливо у зв'язку з розширенням експорту вовни з Австралії і загальним падінням світових цін на вовну. На експорті вовни та на споживанні її всередині країни негативно відбились також часті промислові кризи і аграрна криза, що охопила світове господарство в кінці XIX ст. Все це призвело до того, що у великих господарствах стало вигідніше сіяти зернові експортні культури та цукровий буряк. При цьому скорочувалося переважно поголів'я тонкорунних овець у великих поміщицьких господарствах. Поголів'я грубошерстих овець, що належало в основному селянським господарствам і мало суто споживчий характер, скоротилося тільки у Подільській губернії.

Ріст поголів'я свиней протягом досліджуваного періоду обумовлюється їх великим значенням у забезпеченні м'ясними продуктами населення місті і сіл імперії й попитом на свинину на зовнішніх ринках. Поряд з цим, розвиток свинарства на Правобережжі мав певні особливості. На відміну від вівчарства, котре скорочувалося пропорційно кількості вільної землі і особливо пасовищ, свинарство зростало в міру збільшення площ під інтенсивними культурами і практично не залежало від наявності запасу землі. Натомість розвиток харчової промисловості значно розширював кормову базу свинарства у вигляді відходів виробництва. На Правобережжі на одну тисячу населення налічувалося значно більше свиней ніж загалом у Російській імперії, але значно менше порівняно з країнами з розвиненим свинарством. Причини, що гальмували розвиток свинарської галузі, різні, зокрема, нерозвиненість ветеринарної мережі, наслідками чого були поширеність різноманітних хвороб і підвищена смертність тварин. Та головною причиною відставання свинарства став надмірний експорт ячменю, висівок, макухи та інших продуктів, що спричинило різке послаблення кормової бази тваринництва. Ще однією галуззю, що займала одне з провідних місць у зовнішній та внутрішній торгівлі Правобережжі кінця XIX – початку XX ст., було птахівництво.

Отже, в кінці XIX – на початку XX ст. тваринництво на Правобережній Україні зазнало певних змін, викликаних загальною перебудовою сільськогосподарської галузі економіки. Найперше, відносно незначний ріст поголів'я худоби у регіоні свідчить про закріплення за ним спеціалізації щодо вирощування високоприбуткових зернових культур та цукрового буряку. В цих умовах тваринництву неминуче відводилася роль другорядної підгалузі, що часто була направлена на внутрішнє споживання і не носила товарного характеру. Всередині самого тваринництва спостерігаються зміни у структурі поголів'я худоби. Зокрема, занепадає вівчарство та зростає частка великої рогатої худоби та свиней. Це також є проявом ринкових трансформацій сільськогосподарського виробництва Правобережжя, що відгукувалося на поточну ринкову кон'юнктуру.