Коробов Є.Т.

Дніпропетровський національний університет

Розуміння як різновид розумового процесу

Процесс розуміння пов’язаний з розкриттям смислу об’єкта розуміння. Зрозуміти можна тільки те, що має смисл. Існує певний набір слів, які характеризують предмети (об’єкти), позбавленні смислу (безглуздя, абракадабра, марення, абсурд, нонсенс, нісенітниця). Слід зауважити, що безглуздя, нонсенс і т.д. можуть бути результатом суб’єктивної оцінки. Людина може оголосити безглуздям те, що потім виявиться визначним відкриттям (наприклад, загальна і спеціальна теорії відносності Ейнштейна, принципи неевклідової геометрії Лобачевського).

Є об’єктивно існуючі нісенітниці, які в принципі не можуть бути зрозумілі. Тому виявлення наявності чи відсутності смислу в об’єкті розуміння є важливою умовою самої можливості розуміння. Таким чином, смисл можна вважати головним поняттям процедури розуміння. Однак, з тлумаченням самого поняття “смисл”, на жаль, існує значна плутанина. Поширена думка, що поняття смислу розроблено (досліджено) анітрохи не краще, за поняття розуміння. Ось як, наприклад, у лексикографії подається значення “смислу”. “Смисл – внутрішній зміст, значення чогось, що осягається розумом, розумова основа”. Відтак, смисл – це значення, зміст. Гляньмо, що таке значення і зміст. “Значення – внутрішній зміст, смисл, те, що даний предмет означає”. “Зміст – те, що становить сутність кого – чи чогось”. Ну, а що ж таке сутність? “Сутність – внутрішняя основа, зміст, смисл, чогось”. Таким чином, коло замкнулося: “Смисл – це смисл”.

Для процессу розуміння розпливчатість поняття “смисл” вирішального значення не має. Заважає процесу розуміння, головним чином, багатозначність смислу. Смисл багатозначний, перш за все, по відношенню до об’єктів розуміння: смисл закону чи правила є зовсім не те, що, скажімо, у чому полягає смисл картини чи музичного твору, а смисл метафори чи алегорії неоднозначний із смислом вчинка чи поведінки людини. Для розуміння усних або письмових текстів велике значення має багатозначність смислу окремих слів чи словосполучень. В яких випадках виникають труднощі у розумінні чужої мови? Як правило, тоді, коли в мові вжито слова, що мають багатозначний смисл. Слово, взяте поза контекстом, не має смислу. Наприклад, слово “земля” можно розуміти як грунт, речовину, частину простору і т.д. Крім того, у контексті навідь кожне слово може мати буквальний (етимологічний), прямий і непрямий (переносний чи метафоричний) смисл.

Важливою складовою процесу розуміння є базові опорні знання (відповідна база розуміння). Людина ніколи не зрозуміє нового, якщо не буде знати чогось, що є базою розуміння. Хоч би в чому було розуміння (підведення окремого випадку під загальне поняття чи зарахування предмета до певної категорії; з’ясування причини, наслідку чи походження і розвиток явища; з’ясування устрою чи принципу роботи чогось), основним механізмом його є утворення зв’язків ( асоціацій) між новою інформацією і системою засвоєних знань. Але як визначити цю базу розуміння, як встановити, які саме знання із раніше засвоєних становлять внутрішні компонент розуміння і забезпечують успішність цього процесу? Саме тому актуалізація опорних знань (бази розуміння) є найбільш суттєвою умовою результативності процесу розуміння. Відтак детально розглянемо сутність процедури актуалізації опорних знань як одного із прийомів кращого розуміння в ході навчання. Відзначимо лише, що актуалізація опорних знань та використання попередніх асоціативних зв’язків, ще не є гарант розуміння. Як правило, процесс розуміння включає не тільки використання попередніх, але й утворення нових зв’язків між відомим і невідомим.

У ході процесу розуміння завжди має місце внутрішній діалог (людина начебто говорить сама із собою, задаючи собі запитання і відповідаючи на них). Фактично всі види мислення (словесно-логічне, наочно-образне, наочно-практичне), в тому числі й розуміння як різновид розумового процесу відбувається на мовній базі, тобто на основі раніше набутих знань, котрі зберігаються в пам’яті, а в ході процесу розуміння актуалізуються як прихована (внутрішня) мова. У психології неодноразово висловлювалась думка про те, що розуміння чужої мови (усної чи то письмової) не можливе без внутрішнього відтворення її. Так, П.П.Блонський підкреслював, що внутрішнє повторення мови того, хто говорить (симультанна репродукція при слуханні мови) є необхідним моментом її розуміння. “Слухання мови – не просто лише слухання: до певної міри ми ніби говоримо разом з тим, хто промовляє” .

Внутрішня мова – є мова про себе, чи прихована вербалізація, з допомогою якої відбувається логічна переробка чуттєвих даних, їх усвідомлення і розуміння в певній системі понять і суджень. І хоча словесний запас внутрішньої мови індивідуальний, має суб’єктивний смисл і доповнюється різними наочними образами, внутрішня мова дозволяє перекласти на мову нашої думки те, що ми чуємо. Навіть зовнішньо монологічна мова являє собою неявну форму діалогу, бо вона завжди орієнтована на можливі реакції слухачів (згода і схвалення чи незгода і заперечення).

Таким чином, внутрішній діалог у процесі розуміння полягає в тому,що людина починає дискутувати сама з собою, формулюючи подумки ряд положень, гіпотез, висновків, аналізуючи їх із різних боків і, нарешті, вибираючи одне з них, відкидаючи інші. "Зрозуміти щось – означає уміння розрізнити, яка відповідь з набору альтернативних відповідей може бути відповіддю на нього”.

Розуміння відбувається в процесі діалогу між тим, хто говорить і тим, хто слухає, тим, хто пише і тим, хто читає, автором і інтерпретатором. У ході подібних діалогів здійснюється реконструкція тексту або мови, тобто розкривається закладений у них смисл. При цьому, якщо автор або той, хто говорить, здійснює своєрідне кодування того смислу, що викладається, то той, хто читає чи слухає здійснює дешифрування (декодування).

Розглядаючи розуміння як процедуру перетворення одного тексту в інший, дослідники постійно підкреслюють, що розуміння припускає вироблення певного коду зіставлення його з текстом (дешифровку) й вироблення на цій основі семантичної моделі тексту. При цьому кодування – декодування може носити ланцюговий характер. Щоб підтвердити правильність свого розуміння, людина має спочатку декодувати повідомлення (усне, письмове або графічне), а потім, використовуючи іншу мову, закодувати його знову й подати як новий текст. Зазначене кодування–декодування здійснюється в рамках внутрішнього діалогу.

Важливою умовою надійного розуміння при поясненні навчального матеріалу методом бесіди є збіг зовнішнього та внутрішнього діалогів. Викладаючи навчальний матеріал, формулюючи питання для учнів і слухаючи їхні відповіді, викладач одночасно здійснює внутрішню бесіду (діалог), прогнозуючи, зокрема, подальший хід зовнішнього діалогу. Учні, у свою чергу, слухаючи викладача, відповіді та питання іншіх учнів, у думках розмовляють самі з собою та з іншими учасниками бесіди (внутрішній діалог). Найуспішніше порозуміння відбувається у тому разі, коли зовнішній та внутрішній діалоги збігаються, точніше, близькі за змістом. Для викладача збіг більш імовірний, тому що він веде бесіду за знайомим йому планом.