Филологические науки/ 1. Методика преподавания языка и литературы.

Сікалюк А. І., Гречок Л.М.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Зв’язок міжкультурної комунікації та інтерактивного навчання

Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її на європейський та світовий простір дають змогу розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування. Основне призначення ІМ як предметної навчальної галузі – сприяти опануванню студентами вмінь і навичок спілкування в усній і писемній формах відповідно до завдань і соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях. Відповідно до цих реалій у новітній педагогічній науці формулюється теорія про процес навчання як про взаємообумовлену активність викладача і студента.

Мета наукового дослідження – показати, що основою процесу навчання є по-особливому організоване спілкування, яке повинно сприяти становленню розвиткові особистості. Таке спілкування слід розглядати як процес міжособистісної взаємодії. Саме такий вид навчання, де головним фактором є взаємодія учасників навчального процесу з предметним оточенням, з іншими учасниками та з їх власним досвідом, називається інтерактивним, і саме таке навчання дає змогу досягти найкращих результатів у процесі вивчення іноземної мови. Можливість такої організації навчального процесу є обґрунтована психологами. Ляудіс В.Я. підкреслює, що різні форми актуалізації, які розглядаються як методичні засади, що активізують особистісну позицію і досвід учасників навчання (діалог, колективне вирішення проблемної ситуації, групова дискусія, групове співробітництво), повинні виступати і в іншій якості – як предмет засвоєння, становлення, формування, що відповідає принципові єдності в процесі становлення суб’єкта навчання за умови системної організації ситуацій продуктивних взаємодій .

Дослідження комунікативної функції мови виявили, що інтерактивна організація мовлення може бути представлена як послідовність дій учасників, причому ці дії можна розглядати у двох площинах взаємодії: проблемній, що є пов’язаною із завданням, яке стоїть перед студентами, і співвідносній, яка проявляється у співвідносних діях висловленого мовлення і регуляції відношень. Консолідація (або конфронтація), що виникає під час спілкування, впливає на форми активності; активність, в свою чергу, накладає відбиток на співвідносний план взаємодії і обумовлює можливості подальшого спілкування.

Проблема спілкування, його організація, розробка психологічних основ і створення технологій навчання спілкування вирішена за допомогою методу активації можливостей особистості і колективу. До найважливіших принципів інтенсивного навчання Китайгородська Г. зараховує: 1) особистісно-орієнтоване навчання; 2) рольову (ігрову) організацію навчального матеріалу і навчального процесу; 3) колективну (групову) взаємодію; 4) концентрованість організації навчального матеріалу і навчального процесу; 5) багатофункціональність вправ. Інтенсивне навчання, яке ґрунтується на комунікативно-особистісному підході, розглядає спілкування іншою мовою з соціально-психологічної точки зору. За Г. Китайгородською, – це по-особливому організоване навчальне спілкування, під час якого відбувається прискорене пізнавальне збагачення (засвоєння матеріалу, оволодіння предметом) і активний розвиток особистості за допомогою системи керованих групових взаємодій (морально-етичне вдосконалення, творче тощо).

Навчальна взаємодія – це дієвий, реально існуючий зв’язок, взаємна залежність між учасниками спільної навчальної діяльності. Для нашого дослідження має значення аналіз процесів, в яких виявляють себе механізми становлення студента як суб’єкта навчальної взаємодії і як суб’єкта комунікативної діяльності, спілкування. Становлення суб’єктності в навчальному процесі обумовлює одержання (набуття) особистісного знання. Одержати особистісне знання є неможливим, поки не виникнуть певні життєві ситуації, де нагромаджується певний досвід.

Основою для розробки теорії інтерактивного навчання слугують ідеї символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Дж. Блумер, А. Шюц), діалогічного персоналізму (М. Бубер, М. Бахтін, А. Ухтомський), інтерсуб’єктного підходу (Л. Дорфман), положення про співвідношення міжособистісних і суспільних відносин (Г. Андреєва), психології довір’я, педагогіки, а також методи активного соціально-психологічного навчання, тренінги толерантності та міжкультурної взаємодії.

У педагогічному процесі важливо створити такі умови, за яких студент співвідносить себе не тільки зі своєю, але й з іншими культурами, відчуває симпатію, прагнення знайти способи взаємодії, бажання співпрацювати з іншими людьми, незважаючи на наявні відмінності. За будь - якого спілкування є наявною взаємодія культур: позмінна активність повідомлення (яке передають і яке сприймається), поступове вироблення спільної мови спілкування тощо. Основною метою будь - якої навчальної взаємодії є розуміння партнерами один одного. Але на практиці цього важко досягнути, оскільки існують бар’єри, що перешкоджають ефективній реалізації взаємодії. Такими бар’єрами в загальнопсихологічній інтерпретації є смислові, емоційні, когнітивні, тактичні. У діяльнісному підході виділяються мотиваційні і операційні труднощі, які співвідносяться з двома основними сторонами спілкування – комунікативною та інтерактивною. “Бар’єр” спілкування – це суб’єктивне переживання суб’єктом деякої складності, нестандартності, суперечливості ситуації, що виникає внаслідок несприйняття партнера по спілкуванню, його дій, нерозуміння тексту (повідомлення), нерозуміння партнера, зміни комунікативної ситуації, власного психічного складу тощо. Саме навчання на основі моделі міжкультурної комунікації може розглядатися як навчання подолання різних труднощів. У цій ситуації можливими є декілька шляхів: по-перше, знання про труднощі; по-друге, підхід до проблеми усвідомлено; по-третє, створення морально-ціннісної бази для їх подолання; по-четверте, вибір деяких загальних рекомендацій щодо способів подолання можливих труднощів; по-п’яте, допомога в індивідуальному розвитку відповідних здібностей.

Пізнання кожним студентом своїх індивідуальних особливостей спілкування, самобутності, цінності стає можливим за дотримання принципу рефлексії, який виступає у формі усвідомлення суб’єктами діалогу самих себе у світі “ інших ”, “ своєї ” культури в спільноті “ інших ” культур. На заняттях доцільно створювати такі ситуації, де б студенти обробляли і систематизували свій досвід за допомогою загальних схем аналізу різних понять. Найважливішим завданням є навчання взаєморозумінню. Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень, яке відповідає змістові цих повідомлень з точки зору їх авторів. Під повідомленням мається на увазі будь-яка інформація, що передається партнерами за допомогою слів, жестів, міміки, інших знаків спілкування. Механізми взаєморозуміння під час спілкування такі: 1) ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини шляхом усвідомленого чи неусвідомленого уподібнення її до самої себе; 2) стереотипізація – це класифікація норм поведінки та їх інтерпретація; 3) рефлексія – це осмислення суб’єктом того, чому він мав той чи інший вплив на суб’єкта по спілкуванню; 4) зворотній зв’язок – це одержання адресантом інформації про те, який вплив він мав на адресата, і корегування на цій основі подальшої стратегії спілкування .

Навчання взаємодії як міжкультурної комунікації пов’язане з активним включенням цих механізмів до освітнього процесу. Особистісний досвід, яким би багатим він не був, не засвоюється сам по собі. Всупереч уявленням, що людині довелося багато пережити під час спілкування з іншими, ще не означає, що така людина набула розгорнутих навичок міжособистісних відношень.

Інтерактивне навчання спілкуванню, згідно з моделлю міжкультурної комунікації, найбільш ефективно реалізується під час вивчення іноземних мов. С.Г. Тер-Мінасова зазначає, що тісний зв’язок і взаємозв’язок викладання іноземних мов і міжкультурної комунікації є настільки очевидним, що не потребує детального витлумачення. Кожне заняття іноземної мови – це перехрестя культур, практика міжкультурної комунікації, оскільки кожне слово відображає інший світ та іншу культуру.

Навчальний предмет “Іноземна мова ” має одну важливу властивість, яка пов’язана саме із спілкуванням. Спілкування є одним із найважливіших засобів навчання, але у той самий час комунікативна діяльність є найважливішою метою навчання. При цьому визначення цілей навчання виходить за межі власне дидактичного процесу і має освітній характер, оскільки ставить не вузьке завдання оволодіння мовою як засобом спілкування, а завдання розвитку комунікативної компетентності людини як особистісної якості і як ресурсу взаємодії з іншою культурою. Вивчення іноземної мови дає можливість взаємодіяти з людьми різних країн і культур, розширяти кругозір, змінювати світобачення, сприяти розвитку толерантності і внутрішньої культури людини, збагачувати індивідуальну картину світу кожного учня. Проблема становлення людини як суб’єкта міжкультурної комунікації пов’язана з оволодінням нею як іншою мовою, так і відповідною культурою. Але становлення людини бікультурної відрізняється від становлення людини двомовної. Можливим є вивчення іноземної мови від неносіїв мови. Також можливим є стати двомовним без того, аби стати бікультурним. Протилежне не є істиною.

Метою інтерактивного навчання з точки зору “студент – середовище ” є допомогти кожному студенту бути готовим до спілкування із зовнішнім світом, усвідомити особливості такого спілкування, опанувати різні мови такого спілкування, що є необхідним для продуктивної міжкультурної комунікації. На заняттях іноземної мови слід якомога ширше впроваджувати методи інтерактивного навчання, які б сприяли зменшенню напруги між соціальним характером людської діяльності та індивідуалізованою моделлю традиційного навчального процесу. Такими методами є рольові ігри, вправи для груп з невеликою кількістю учасників, вправи на розвиток навиків саморегуляції, робота над проектами, дискусії, тренінги, моделювання ситуацій тощо .

Інтерактивне навчання будується на основі таких ситуацій, де взаємодія розвивається в природний спосіб і студенти можуть використати свій потенціал для здійснення реальної комунікації. У цьому разі центр педагогічної діяльності знаходиться вже не у лінгвістичній площині, а в площині спілкування. Йдеться про те, щоб максимально розкрити і розвинути навики, здібності, які є необхідними для оволодіння іноземною мовою. Це довір’я до себе та інших, відкритість до всього нового, здатність вступати в контакти, слухати інших, здатність виразити себе як особистість, вміння подати себе, гнучкість, здатність до репродукування, комбінування та асоціювання.

Література

1. Ляудис В.Я. Методика преподавания психологии. – М., 2000.

2. Китайгородская Г.А. Новые подходы к обучению иностранным языкам // Вестник Моск. ун-та. Сер. 19 “Лингвистика и межкультурная коммуникация”. – 1998. – № 1.

3 . Руденский Е.В. Социальная психология. – М., 2000.

4. Тер-Минасова Г.Г. Язык и межкультурная коммуникация. – М., 2000.