Глобак Д. В.

Науковий керівник:

Сайко М. М.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

ЯКОГО ЩЕ ДОКАЗУ ПОТРІБНО, ЩОБ ДОВЕСТИ, ЩО ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА – ЦЕ НЕ ФАНТАСТИКА, А РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ?

Постановка проблеми. У багатьох сферах людської життєдіяльності на рубежі століть відбувається якісний стрибок як на рівні ідей, так і на рівні їх технічної реалізації. Ця тенденція властива і розвитку озброєнь і способів їх застосування. Кінець ХХ століття ознаменувався появою нової, досить екзотичної, поки що обмежено використовуваної, але такої, що обіцяє в найближчому майбутньому стати основною, так званої інформаційної зброї. Це основний засіб впливу під час проведення інформаційної війни.

Ведення інформаційних війн (I-War) легко маскується під буденні події. Водночас, визначити його зворотню адресу надзвичайно складно. З самого початку інформаційні війни зародилися як політична технологія. Особливість I-War як різновиду піару полягає в тому, що це війна не за, а проти репутації політика, партії. Перемогою в інформаційній війні є зламати ланцюг обміну інформацією в таборі опонента і домогтися його дискредитації серед громадськості та медіа.

Інформаційна війна (I-War) — комплекс заходів інформаційного впливу на масову свідомість в умовах інформаційної відкритості для зміни поведінки людей та нав’язування їм цілей, що не входять до їх інтересів. Уточнимо деякі дефініції. Вплив — чисто інформаційний, себто в I-War не застосовуються психотропні препарати, прямий шантаж залякування, підкуп, фізичний вплив і т. д [1].

Інформаційна війна – це не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. В широкому розумінні інформаційна війна включає в себе методи пропаганди. Об’єкт – масова свідомість, а не індивідуальна. Застосовується психологія великих груп, але не персональні типи особистості. Обов’язкова умова транспарентності відрізняє інформаційну війну від пропаганди, коли весь вплив будується на виключенні альтернативних джерел інформації.

Ідея інформаційної боротьби ґрунтується на використанні двох важливих факторів: життєдіяльність сучасного суспільства все більше залежить від інформації, обсяги якої постійно зростають, а також від того, наскільки ефективні рішення приймаються на її основі.

Форматом інформаційних війн є вкидання в інформаційний простір компрометуючої інформації (підтверджених фактів злодіянь чи протиправної або аморальної поведінки), неперевіреної або недостовірної інформації; використання маніпулятивних технологій (експертна оцінка, соціологічні чи статистичні дані, навіювання і тенденційність в оцінках). Інформаційне середовище — преса, телебачення, Інтернет, чутки — це простір, в якому опоненти обмінюються інформаційними ударами. Комунікаційні повідомлення (інформація, дезінформація, тенденційна інтерпретація подій, символи, лозунги і т.і.) — це зброя, яку застосовують один проти одного [2].

З точки зору жанрових різновидів технології інформаційних атак в політиці можна виділити такі: міфи, монтаж, загроза, блеф, перехоплення і перекручування інформації. Ступінь інтенсивності здатна впливати на окремі особистості і великі маси, викликаючи різні наслідки. Деструктивні наслідки від інформаційних війн, як правило, призводять до дискомфорту, фобій, відрази, недовіри.

Все це свідчить про важливість та актуальність розгляду питань інформаційного протиборства в сучасному світі та місця в цьому процесі нашої країни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження інформаційних війн проводиться в основному на державному рівні, в цілях державної безпеки, вузьким колом співробітників. На сьогоднішній день дане питання починають досліджувати й українські та зарубіжні науковці, оскільки інформаційні війни стали невід’ємною частиною нашого життя.

Так, Сватко Я. досліджує інформаційну війну в глобалізованому світі, а також вплив цієї війни на Україну, зокрема її політичну складову. Саме, в політичній сфері здійснюється найбільше інформаційних атак [5].

Масліков Д. аналізує та досліджує конкретні напрацьовані технології використання інформаційних війн в інтернет ресурсах, віртуальному світі [6].

Безпосередньо, Журавльов А. досліджував інтернет спільноти у новій хвилі інформаційних війн так, як ці спільноти стали основним шляхом розвитку і впливу на суспільство інформаційної боротьби [3].

Цвєтков О. розглядав інформаційну війну з позиції прямого її впливу на всі сфери життя, зокрема дійшов висновку, що інформаційна база України – мало захищена і потребує спеціальних методів захисту від інформаційних партизанів (балакучий спецназ) [4].

Залишається багато аспектів даного питання, які потребують детальнішого аналізу, дослідження інформаційних війн, і чи справді ці війни стануть передовою інформаційною системою впливу на розвиток держави та її конкурентів. Зокрема й сам термін «інформаційна війна» мало досліджений науковцями, що й потрібно розглянути.

Постановка завдання. Оминаючи перехідний період, в якому відбувалось усвідомлення того, що інформація подекуди є зброєю, потужнішою від гармат, можна сказати, що всі конфлікти минулого століття мали потужну інформаційну складову. Оскільки, інформація являється ключем до володіння світом, доцільно буде розглянути що ж собою являє інформаційна війна. Основною метою роботи є дослідження інформаційних війн не тільки на території України, але й в інших країнах. А також, виокремлення специфічних рис політичної інформаційної війни. Тема роботи є актуальною в наші дні, адже інформаційні війни відіграють провідну роль у розвитку або краху країни.

Результати досліджень. Підґрунтям виникнення інформаційних війн є різке збільшення ваги політики. Як відомо, політика - це багато в чому мистецтво створення і маніпуляцій міфами. Невипадково найбільше значення нематеріальний ресурс має саме в цій сфері, а словосполучення „інформаційна війна” в першу чергу асоціюється з виборчими технологіями.

Методи інформаційної війни передбачають наявність у суб’єкта впливу різної інформації, але керуватися він має саме тією, яку йому нав’язують. Нав’язування чужих ідей — це те, що робить політичну інформаційну війну війною та відрізняє її від політичної реклами.

Похідним від I-War є термін „айворщик” — спеціаліст з інформаційних диверсій. Попит на послуги особливо політичних айворщиків пов’язують з ефективністю інформаційних атак, яка в окремих випадках, є набато більш результативною за звичайний „чорний” піар або юридичний тиск, а також із значними складнощами визначення джерела атаки і боротьби з ним [3].

Розглянемо основні елементи та розвиток інформаційних війн в Зарубіжних країнах, Україні, Росії, оскільки ці війни здійснюють держави між собою, з метою покращити свою конкурентну – здатність, ліквідувати конкурента.

Фахівці США виділяють Росію, Китай, Індію і Кубу як країни, що “відкрито підтвердили політику підготовки до інформаційної війни і швидко розвивають свої можливості”. КНДР, Лівія, Іран і Сирія, на думку американських експертів, “тільки просуваються в цьому напрямку”, а Франція, Японія та Німеччина вже “дуже активні в цій галузі”. За підрахунками фахівців, сумарні витрати на розробки в сфері інформаційних війн перевищують 120 мільярдів доларів на рік [2].

Нині американські експерти визнають, що вже понад 20 країн планують і здійснюють різні види інформаційних операцій, спрямованих проти США. ЦРУ відзначає, що певна кількість конфронтуючих держав розглядає інформаційні війни як невід’ємну частину своїх нових військових доктрин.

Крім міністерства оборони, питаннями інформаційної війни в США опікуються й інші структури – АНБ, ЦРУ, ФБР тощо. Так, у ФБР створено навіть спеціальні відділення боротьби з комп’ютерними злочинами.

Загальна сума витрат на інформаційну безпеку в країні складає близько 50 мільярдів доларів у рік.

Воєнно-політичне керівництво США приділяє велику увагу розвитку сучасних зразків техніки інформаційно-психологічних операцій. Одним з прикладів цього є створення літака ЕС – 130Е “Командо Соло”. Ці машини (загальна кількість – 6 одиниць) входять до складу 93-го авіаційного крила спеціальних операцій Національної гвардії. Вартість одного літака – понад 70 мільйонів доларів. Жодна армія світу нічого подібного не має [2].

У Великій Британії питання інформаційних війн перебуває в компетенції департаменту урядових комунікацій. Чисельність персоналу – 6 тисяч чоловік. Уявлення британських військових аналітиків про інформаційну війну є аналогічним американським, а саме: така війна визначається як вплив на інформаційні системи противника при одночасному захисті власних.

Водночас британські фахівці активно використовують нормативний акт, прийнятий 2000 року, який можна застосовувати для дій у кіберпросторі. Відповідно до цього документа, атаки на національні інформаційні системи можуть розглядатися як звичайний карний злочин з усіма наслідками, що з цього випливають. Акт дозволяє британському урядові перехоплювати і читати електронну пошту, а також вимагати розшифрування особистих файлів на вимогу державних чиновників.

У Франції активно формуються структури контролю в національному кіберпросторі. Так, за повідомленням американських ЗМІ, французи створюють власну версію системи “Ешелон”. Журналісти вже назвали її “Френшелон”. Система спрямована, насамперед, на перехоплення повідомлень у французьких (і не тільки) лініях електронних комунікацій.

Для обмеження американської інформаційної агресії і культурної експансії та створення системи захисту від них у Франції прийнято рішення, згідно з яким частка зарубіжних теле- та радіопрограм не повинна перевищувати 50 % від загального часу трансляції. Серед інших заходів є, наприклад, такі, як формування спеціальних координуючих органів з контролю за створенням і застосуванням інформаційної зброї, об’єднання зусиль у наукових дослідженнях з проблем інформаційних війн, забезпечення інформаційної безпеки.

Німецькі фахівці розглядають управління засобами масової інформації як елемент інформаційної війни. Більше того, вони, як і французи, окремо розглядають економічну інформаційну війну. Це стало результатом оцінок розмірів можливих економічних втрат, які можуть бути завдані німецькому бізнесу й економіці внаслідок спрямованого інформаційного впливу [6].

У країні створено центр забезпечення безпеки інформаційної техніки зі штатом близько 500 співробітників та річним бюджетом понад 50 мільйонів євро. Планується відкрити дослідний центр інформаційних технологій міністерства оборони ФРН. Для ведення ІПО в збройних силах є відповідні батальйони.

В Китаї тактика і стратегія ведення інформаційних воєн активно розробляється провідними воєнними теоретиками на основі “китайської специфіки”.

Передбачається, що вона включатиме всі історичні та національні уявлення про форми і способи ведення війни на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях, а також 36 “стратегем” давньокитайського вченого і полководця Сунь Цзи, який робить наголос на війні знань і пошуку асиметричних переваг над противником.

Китайські військові аналітики вважають, що нині неспроможність протистояти іноземному інформаційно-психологічному вторгненню небезпечніша, ніж відставання в інших галузях. Розвиток технологій дає можливість активно впливати на всіх людей – від пересічних громадян до глав держав [2].

Значних успіхів досяг Китай у веденні операцій в комп’ютерних мережах. Незважаючи на те, що КНР отримала доступ до Інтернету тільки 1997 року, китайські програмісти швидко скористалися цим для досягнення політичних цілей країни [11]. Наприклад, протягом останніх років китайські хакери спотворили веб-сторінки уряду Тайваню. У відповідь на бомбардування посольства КНР у Белграді вони атакували урядові інформаційні системи США, включаючи навіть Білий дім.

Російська воєнна думка має чимало точок зору на проблеми інформаційного протиборства, і це певним чином ускладнює здійснення загального аналізу поглядів російських фахівців.

Головною метою інформаційної війни вважається оволодіння свідомістю населення, підрив морально-бойового потенціалу збройних сил евентуального противника.

Під час однієї з російських регіональних виборчих кампаній на мера одного провінційного обласного центру балотувався великий чиновник з Москви. У день, коли він прилетів до місцевого аеропорту, біля трапу його зустріли місцеві журналісти. Перше запитання до нього було дещо незвичайним: „Чи ви збираєтеся відвідати місцевий бордель?”, на що чиновник спантеличено відповів „А що, у вас тут є борделі?”. Наступного дня вся місцева преса, що працювала на його конкурента, вийшла із заголовками „Перше питання кандидата на посаду мера Х. По прильоті було „У вас в місті є бордель?” [1].

Цей приклад з життя яскраво демонструє, наскільки вдало прийоми інформаційної війни застосовуються у реальній політиці. У наші дні інформаційні війни стали повсякденною реальністю. Це тотальна війна всіх проти всіх: сепаратистів з державою, партій з партіями, депутатів з мерами. Всім відома величезна шкода, яку завдають бойові дії в інформаційному просторі не лише воюючим, але й тим, хто опинився під перехресним вогнем проти своєї волі: читачам, глядачам.

Більш детально слід розглянути інформаційні війни, які ведуться проти України, або Україною, як агресором.

Інформаційну війну проти України ведуть як окремі бізнесові організації різних країн, так і держави для забезпечення власних економічних та політичних інтересів. Найбільший вплив на нашу державу здійснюється Російською Федерацією.

На теренах незалежної України на законних засадах діє велика кількість проросійських осередків, які вдало використовуються російською владою для нанесення нашій державі потужних інформаційних атак. До них можна віднести різні російські «культурні» центри, громадські організації та товариства такі як: «Русь», «Киевская Русь», «Русский клуб», «Русская община Севастополя», «Русский культурный центр», «Інститут країн СНД», заборонений в Україні «Євразійський Союз Молоді» та інші; проросійські політичні сили такі як: Партія Регіонів України, «Русский блок», «Народна опозиція» Наталі Вітренко, Комуністична партія України, «Союз левых сил» та інші; різні проросійські релігійні організації, серед них і Українська Православна Церква Московського Патріархату; а також Чорноморський Флот Російської Федерації [4].

Ведення інформаційної війни здійснюється за допомогою певних засобів. Одним із найефективніших новітніх засобів інформаційної війни, який активно застосовуються Росією проти України, є Інтернет.

А ось українська влада явно недооцінює Інтернет, хоча там впевнено і цілеспрямовано ведеться інформаційна війна проти України.

Російські Інтернет-спільноти активно використовуються для створення негативного емоційного фону у громадян РФ щодо України. Наприклад, хвиля негативних обговорень України в російськомовному інформаційному просторі щодо використання масонської символіки (священної дельти) на купюрі 500 грн. Приводом для обговорення було винесення на обговорення в дизайнерські Інтернет-спільноти результатів конкурсу дизайну валют, якого насправді не було.

Або штучна інформація про незаконне прийняття П. Ющенко, братом чинного президента України, сану архієпископа УПЦ КП. Ця неправдива інформація була поширена як через православні так й інші Інтерет-спільноти, а потім без перевірки підхоплена російськими та навіть українськими Інтернет-виданнями із посиланнями одне на одного [6].

Ще прикладами інформаційних війн, які проводилися проти України будуть наступні:

1. Скандал з сином Ющенка під кодовою назвою „Син Бога” (що спричинив падіння рейтингу Президента ледь не вдвічі),

2. заява Зінченка про „любих друзів” (призвела до відставки уряду Тимошенко, Секретаря РНБО Порошенка),

3. газова інформаційна війна між Україною і РФ („Газпром” домігся від України збільшення ціни за газ),

4. заява Березовського щодо фінансування кампанії Ющенка (призвела до створення спеціальної слідчої комісії Верховної Ради, спаплюжила репутацію низки відомих політиків),

5. «касетний» скандал (врешті призвів до програшу Леоніда Кучми),

6. «дипломний» скандал міністра юстиції Романа Зварича – це відомі всім приклади інформаційних війн, які залишили найбільший відбиток в сучасній історії країни.

Однак, деякі дії, які відбувають на теренах України також можна вважати інформаційною війною, але вже проти Росії. Яскравим прикладом такої війни була помаранчева революція.

Оскільки, «Оранжеві» події в Україні означали початок нового етапу інформаційної війни проти Росії, адже інформаційно-психологічне протиборство сьогодні є основним інструментом завоювання і збереження влади (політичної, економічної, духовної) [5].

США і проамериканські сили в ЄС визначили президентські вибори на Україні досить підходящим приводом, щоб почати новий раунд інформаційної війни проти підсилювання путінської Росії.

Вже на Стамбульському самміті НАТО влітку 2004 року Росії було недвозначно зазначено на те, що Україна - це сфера життєво важливих інтересів НАТО, а не Росії. Після цього почався інформаційний "тиск" на Росію в усіх напрямках. Наскільки відомо з наявних матеріалів, була розроблена стратегічна « Інформаційна антиросійська наступальна операція "ЮЩЕНКО" », основна мета якої була дестабілізація ситуації в Росії вже навесні 2005 року.

Уже наступного дня після виборів, 1 листопада 2004 року, на сайті Міжнародного республіканського інституту (International Republic Institute), що працює під егідою Національного фонду за демократію (National Endowment for Democracy), що "поза очі" називають "цивільною правицею ЦРУ", з’явилася "Попередня заява із приводу президентських виборів на Україні" [4].

Шкода, але ні діюча українська влада, ні суспільство загалом чи частково не сприймає подій від Помаранчевої революції і до тепер включно як великої інформаційної воєнної кампанії. В кращому випадку „інформаційною війною” називають окремі сутички цієї кампанії – наприклад, зв’язані з газовим конфліктом чи маяками. Найгірше, що всі ці бої місцевого значення розглядають відокремлено від безперервної інформаційної війни, одне від одного та від Помаранчевої революції (яка, по суті, була великою битвою цієї війни, важливою битвою, але аж ніяк не усією війною). Крім того, їх розглядають на найпростішому рівні операцій, які годилося б називати словом „пропаґанда”.

Відсутність повноцінного розуміння національною елітою та нацією загалом приорітетність такого поняття, як „національна солідарність”, наявність такого фактора, як вибори, дозволяє їм ефективно здійснювати кампанію дезінформації та дезорганізації в рядах українських політиків, урядовців, просто громадян.

Варто відзначити, що в росіян за підтримки держави працює кілька центрів вироблення національних креативів, і всі вони частину своєї уваги приділяють Україні. В Україні ж державне розуміння тотальності інформаційної війни відсутнє, і ця царина віддана для козакування „інформаційних партизанів”. Нема слів, їх дії під час газового конфлікту добряче занепокоїли росіян – щоб не сказати: привели до наслідків, несподіваних для Москви. Акція громадянських активістів "Пам`ятай про газ – не купуй російських товарів" виявилась абсолютною несподіванкою для росіян, особливо після того, як вони встановили, що вона розширюється спонтанно. Проблема, звичайно ж, не в економічній складовій цієї партизанської акції, а в інформаційній: стихійне, нецентралізоване поширення в суспільстві ідеї відірваності українських інтересів від російських.

Хоч, Україна і не займається дослідженням та розвитком інформаційних війн, пропаганд, не має відповідного відділу, що веде цю війну, однак проти неї активно здійснюються різні інформаційні пропаганди, дії, напади. Будучи, мало обізнаними у цьому питанні, ми цього просто не помічаємо в буденності життя.

Але, народна приказка стверджує: «проти лому нема прийому, якщо немає іншого лому». На кожну піар атаку є своя контртехнологія. Україна в інформаційній сфері може перевершити країни з досвідом, адже інформаційна війна тим і небезпечна, що країна із середнім розвитком може вести активну військову кампанію проти високорозвинених країн, і бути в цьому успішною.

Висновки. На порозі інформаційного суспільства потужні та якісно нові інформаційні потоки створюють нову реальність, на яку необхідно своєчасно реагувати. Одним із специфічних проявів ситуації є те, що інформаційні війни, які зараз відбуваються, не тільки підсилюють найрозвиненіші країни, але й дають шанс стати на один рівень з ними країнам колишнього другого і третього світу. Це пов’язано з асиметричним характером інформаційної зброї. Така її властивість дозволяє будь-якій державі в критичний момент вести боротьбу з сильнішим противником. Застосування інформаційної зброї в цьому випадку виявляється найбільш адекватною відповіддю на чужі агресивні дії.

Інформаційна війна проти України ведеться на всіх рівнях. Росія небезуспішно використовує новітні ефективні засоби інформаційної війни. Українська влада мало переймається станом інформаційно-психологічного здоров’я українських громадян, цим і користуються ворожі Україні сили.

Україні необхідно вчасно врахувати нові реалії з вигодою для своїх інтересів. Відомо ж, що у сфері високих технологій ми володіємо потужним потенціалом.

ЛІТЕРАТУРА
1. Інформаційні війни // Безпека життєдіяльності. – 2009. – №3. – С. 35 – 37.
2. «Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України» // Телекритика (Звіт за підсумками круглого столу «Інформаційна безпека України. Медійний аспект», 30 вересня 2008 р.), /media-suspilstvo/bezpeka/print/41481.
3. Журавльов А. Інтернет-спільноти у новій хвилі інформаційних війн // Відкриті очі, п'ятниця, 9 січня 2009 р. // http:// www.vidkryti-ochi.org.ua/2009/01/blog-post.html.
4. Цвєтков О. Інформаційна війна в Інтернеті / О. Цвєтков // Безпека життєдіяльності. – 2009. - №3. – С. 35 – 37.
5. Сватко Я. Інформаційна війна України в глобалізованому світі / Я. Сватко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 5. – С. 24 – 30.
6. Масліков Д. Інформаційна війна в інтернет – середовищі. / Д. Масліков // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №4. – С. 55 – 58.