Политология / 6. Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

К. іст. н., Валюх Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет

Влада як феномен соціального життя

Поняття „влада” потрактовується більшістю науковців неоднозначно. Польський дослідник Є. Вятр, наприклад, підкреслює психологічну та суспільну природу влади. Фактичний доступ до влади, методи її здійснення – це соціальні явища, які визначаються суспільною системою загалом, тоді як прагнення влади та пристосування до неї – явища психологічні [3, с. 128].

З психологічної точки зору влада є здатністю суб’єкта реалізувати власну волю, впливаючи на об’єкт шляхом цілеспрямованого використання своїх ресурсів. Потреба влади є квазіпотребою – цінністю, здатною задовольнити не одну, а кілька базових потреб [2, с. 173].

Організована політична воля є необхідною умовою існування суспільства. Тобто, влада – це механізм життя людського суспільства, механізм управління людьми і забезпечення незмінності суспільства. Влада є умовою єдності та життєдіяльності соціальних груп і співтовариств. Без влади будь-яка соціальна група приречена на розпад і навіть зникнення.

Російський дослідник В. Ф. Халіпов виділяє чотири ознаки влади:

1) здатність, право і можливість розпоряджатися кимось або чимось;

2) надання вирішального впливу на долю, поведінку і діяльність людей за допомогою різного роду засобів – закону, авторитету, волі, суду, примусу;

3) політичне панування над людьми, країнами і угрупуваннями; створення системи державних органів;

4) особи, органи, що володіють відповідними державними і адміністративними повноваженнями або різного роду впливом [5, с. 49].

Будучи феноменом соціального життя суспільства, влада нерозривно пов’язана з бажанням панування, що є, так званим «біологічним феноменом». Будь-яка влада передбачає силу, що дозволяє реалізувати волю тих, хто править.

За допомогою різноманітних засобів здійснюється завоювання влади: насильство, громадянська війна, масовий терор, геніальність і доброчесність, харизма, компетентність, перемога на виборах, тощо.

Найпоширенішим способом завоювання влади є насильство. Але не лише насильство дає можливість отримати владу. Завоювання влади може забезпечити «політичний геній» – поєднання енергії, амбіцій і особливостей характеру. Тобто – харизми як найважливішої якості особи, що дозволяє завойовувати серця людей і приходити до влади [3, с. 130].

Завоювання влади за допомогою компетентності (обізнаності, авторитетності), тобто сукупності знань, здібностей і якостей, що дають можливість вирішувати і управляти суспільством, є надійнішим способом приходу до влади.

Найпоширенішим способом здобуття влади в демократичному суспільстві є вибори.

Забезпечення стійкості влади – надзвичайно складне завдання. Оволодіння владою – це лише початок, значно складніше утримати та здійснювати її.

Стабільність влади забезпечується на основі функціонування соціальних і політичних інститутів. Управління суспільством будується на поєднанні насильства, примусу і переконання людей в легітимності існуючої влади. Якщо влада не може підпорядкувати громадян, вона зникає як така. Тому органи насильства і примусу з їх правилами, санкціями, законами, регламентами, орієнтованими на примусові дії, є необхідним елементом влади.

Свідомість індивідів зумовлюється певними приписами, тиском, які зорієнтовують поведінку кожної людини на користь суспільства, таким чином здійснюється соціальний контроль.

Соціальний контроль невід’ємний від переконань. Переконання є, на перший погляд, достатньо м’яким засобом дії на людей. З його допомогою достатньо ефективно створюється авторитет, наприклад главам держав. Переконання виконує ключову роль у сприйнятті об’єктами тієї або іншої форми політичної влади.

Влада, заснована на переконанні є стійкою і життєздатною. Переконання здійснюється за допомогою засобів масової інформації, релігії, реклами.

Влада суб'єкта над самим собою додає динамізм існуванню, сприяє запобіганню хаосу. Поняття “влада” отримує власне значення лише у спільній та злагодженій людській взаємодії, в якій стає можливим здійснення влади. Людина отримує власну сутність лише завдяки відкритій публічності (спільноті), перебуваючи в якій вона отримує здатність і можливість вільного мовлення та дії. Зв’язок між людьми є простором здійснення влади та становлення її глибинної сутності [1, с. 152]. Влада є основою та принципом оцінювання. Цінність є владною у власній сутності, влада якої полягає в тому, що вона визначає те, яким чином людина постає у своєму бутті. Людина владна або прийняти вже існуючу істину про суще як ціннісну міру самої себе, або ж самій встановити ціннісну міру сущого в цілому [1, с. 153].

Влада як найважливіший прояв життя встановлює свої норми, істини, які дозволяють подолати смерть і забезпечити виживання суспільства. Таким чином, влада, будучи динамічною, всюдисущою, багатоманітною і комплексною структурою, є механізмом творення життєвої рівноваги. Разом з тим влада передбачає жадання панування, і це панування здійснюється одночасно над іншими людьми і над власними душевними силами. Красномовно писав про це М. Вебер: «Хто займається політикою, той прагне до влади: або до влади як засобу, підпорядкованого іншим цілям (ідеальним або егоїстичним), або до влади «заради неї самої», щоб насолоджуватися відчуттям престижу, яке вона дає» [3, с. 131].

Виникнувши разом з людиною, влада спирається на природну нерівність людей, здатність до організованості, різний рівень агресивності та рішення уповноважених на це особистостей, суспільних груп та інститутів [4, с. 20].

Отож, феномен влади полягає у тому, що пронизуючи всі сфери життя, влада постає основою всіх сфер людського існування.

Література:

1. Вербицька І.В. Співвідношення влади і буття в філософії М. Гайдеґера / І.В. Вербицька // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 62. – К.: Український Центр духовної культури, 2007. – С. 149-157.

2. Воронов І. О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру / Ігор Олексійович Воронов – НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К. : Генеза, 2005. – 288с.

3. Желтов В. В. Теория власти: учеб. пособие для вузов. / Виктор Васильевич Желтов. – 2-е изд., перераб. – М. : Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2008. – 583с.

4. Кухта Б. Політична влада та її рішення / Борис Кухта – Л. : ЦПД, 2006. – 240с.

5. Халипов В. Ф. Кратология – наука о власти: Концепция / Вячеслав Филиппович Халипов – Российская муниципальная академия. – М. : Экономика, 2002. – 367с.