DMITRIENKO JU.N. (Дмитрієнко Ю.М., здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка)

CONCEPT ABOUT LEGAL CHARACTER: THE NATURE, FORMATION TENDENCIES (ПОНЯТТЯ ПРО ПРАВОВИЙ ХАРАКТЕР: ПРИРОДА, ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ)

Якщо в основі правового темпераменту лежать природні динамічні особливості сприймати по-різному, але типово за різновидами темпераменту регулятивні властивості світу нервовою системою людини, перш за все, як саме такі, а не інші, то правовий характер значною мірою зумовлений не суспільним, а, перш за все, правовим, правозаконодавчим, або, щонайменш, будь-яким іншим істотним, але правонормативним відображенням правосвідомістю та у правовій свідомості дійсності у істотних артефактах і архетипах правової свідомості, культури як типово національних у ідейно-світоглоядному і нормативно-правовому житті людини, засвоєними більшою мірою не з соціального, а законодавчого-правового досвіду індивідуального-суспільного-етнічногого-народного-національного-державного. Правовий характер - це сукупність сталих індивідуальних ідейно-світоглядних, нормативно-правових, з домінантою останніх, регулятивних особливостей, властивостей, ознак, процедур здійснення різних правочинів, правовідносин, правових дій типовими правовими особистостями, які типово виявляються в діяльності і правовій та/або правомірній поведінці всіх суб'єктів правосвідомості, перш за все вторинних, у чітко регулятивному, позитивно опосередкованому ставленні до інших, в першу чергу первинних суб'єктів правосвідомості та статичного права водночас тощо, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе, до усіх інших, у тому числі й до тварин, інших істот, історичних і реальних, міфічних, казкових і поетичних.

Характеризуючи будь-яку людину як типово первинного та/або вторинного суб'єкта правової свідомості з генетичною онтологічністю первинних, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною, тобто мультиуніверсальною тощо. Це позначає, що правовий характер інтерсуб’єктивно інтегрує у собі різноманітні психологічні, суспільні, рефлексивні та інші інтроєктні якості типової правової особистості. Проте вирішальне значення в правовому характері належить істотним морально-вольовим якостям, в першу чергу правової особистості, зокрема, здатності морально, ідеологічно, законодавчо, та суспільно-політично, або у іншій правовий та/або правомірний спосіб цивілізовано долати перешкоди, душевний та фізичний біль, такій правовій особистості належить бути наполегливим, самостійним, рішучим, дисциплінованим суб’єктом. Оскільки вони зумовлюють строго типові для правової особистості особливості правової діяльності і соціальної, правової, законодавчої та будь-якої іншої, але правової та/або правомірної та/або правоналаштованої, девіантної, але не делінквеної (злочинної) поведінки. На формуванні правового характеру відбивається суспільне, правове і законодавче буття правової особистості, засвоєння нею соціального, правового, законодавчого досвіду: типові правозаконодавчі обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах, породжують більшою мірою не типові риси правового характеру, а їх функціональну спрямованість як спрямованість правового виховання сприяє розвитку правової індивідуальності.

Правовий характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних моральних, правових і законодавчих якостей, котрі спроможні виявлятись за різного правового буття у мінімальній (правова свідомість становиться і розвивається за природних шляхів) та у максимальній (правова свідомість становиться і розвивається за неприродних шляхів) силі за умов здорового за медичними показниками відношення суб'єктів правосвідомості до буття та правового буття. За іншого випадку, коли за умов наявності здоров’я, перш за все у первинних суб'єктів правової свідомості як начальних, головних у онтологічній, історичній та універсальній ґенезі за первинним походженням у світі та у Всесвіті, відбувається брутальне порушення вроджених ментальних прав первинних суб'єктів правової свідомості та культури, при чому вони у статистичному відношенні вимирають та не можуть самі себе та світова спільнота їх захистити, - то ми можемо це ідентифікувати правовою деградацією первинних суб’єктів правосвідомості певного, локально зорганізованого часо-простору, суспільство не громадянським, закон і державу на правовими.

Сталі ідейно-світоглядні, нормативно-правові та інші типові істотні якості людини як суб’єкта будь-якої національної правової свідомості та як суб’єкта статичного національного права водночас, що утворюють основу правового характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі суспільного, ідейно-світоглядного та нормативно-правового пізнання і практичної правової та/або законодавчої (законотворчої) діяльності і стають типовими, нормативно врегульованими для даної людини. Однак у реальному правовому житті типові риси правового характеру як видової правової природи за відношенням до звичайного характеру – родової правової природи - спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від правової (неправової) ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо. Отож правовий характер як поняття та категорія сучасної позитивної правової науки характеризується типово правовим відношенням до історичної та реальної правової дійсності, має (повинен мати) законослухняну природу за природних шляхів становлення та розвитку будь-якої національної, у точу числі української правової свідомості, та незаконослухняну – за неприродних шляхів становлення та розвитку національної правової свідомості та культури [3]. За інших умов ми маємо звичайний, легальний, у правовому відношенні невихований (недовихований, недорозвинений, атрофований безвіррям у справедливість) суспільний характер суб’єктів правової свідомості і культури – неповноцінну родову правову природу (відсутність правового виховання, хоробливий стан здоров'я, небажання, залякування та ін.), котре не розвинулась у видову правову природу – правовий характер , що або не реагує свідомо на правові, суспільно-правові, морально-правові процеси у суспільстві безпричинно (або за умов задоволення правових потреб маргінально-правовим чином), або не реагує свідомо за наявності медичних показників (стан нездоров’я усвідомлений та стан нездоров’я неусвідомлений об'єктивно), або не має можливості нормально реагувати на правові процеси (не дає можливості хвороба), або не реагує завдяки залякуваню або побоюваннню можливими наслідками за правову діяльність. При дослідженні правового характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття різних передумов його утворення і компонентів, з яких він складається. За існуючими у сучасній національній вітчизняній та світовій психології чинними підходами, формуємо наші тези до пояснення співвідношення природного і набутого в правовому характері людини. Згідно з першим підходом, правовий характер зводимо до суми нормативно-правових властивостей правового темпераменту людини, конституційних тілесних (організм, конституція людини) та ілейно-світоглядного спряйняття нормативно реалізованого інтелектуального смислу та змісту конституційних відмінностей сучасної Конституції України, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність правового характеру, щонайбільш, від умов правозаконодавчого життя, та щонайменш, від правозаконодавчого буття, або правоусвідомленої, законоусвідомленої соціалізації правової особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним, за нашими ідеями, висловленими у численних попередніх статтях у різних виданнях [1-3], за різними публікаціями та їх ідеями, зокрема в [1], інтерпретуємо третій підхід як найбільш оптимальній, суть правового характеру за котрим визнаємо у тому, що останній як типово нормативнозафіксований у власній правовій природі на рівні типових безумовних, вроджених правових рефлексій та численно повторювальних умовних рефлексів і рефлекторів і ставших типових умовних правових рефлексій – рефлексій правової свідомості, відбитих типово у звичаєвих її артефактах і архетипах, маючих конкретно-історичний характер лише за ідейно-світоглядними ознаками та світовий за міжнародними, світовими та цивілізованими нормативно-правовими ідеями, якостями і тенденціями. Саме така природа правового характеру відбита у типовому правовому характері суб’єктів правової свідомості як традиційному або звичаєвому процесуальному правоусвідомленні дійсності (родова правова природа) та правової дійсності (видова правова природа), а не суб’єктів статичного права, у динамічному стереотипі будь-якої правової свідомості як типово національної. Тобто правовий характер здатний типово, оптимально дієво і максимально виявлятися у ідейно-світоглядній площині як родова правова категорія і - нормативно-правова як видова правова категорія суто нормативно та локально обмежено у певному правовому часо-просторі як та чи інша форма правової свідомості, відбита у відповідних конкретно-історичних її артефактах і архетипах. За такого підходу суто правовий характер суб’єктів правової свідомості (не статичного права) ми презентуємо як процесуальний сплав (що ідентифікується, формується, вдосконалюється, модернізується, верифікується та виявляється у процесуально-правових дічях суб'єктів правосвідомості) нормативно пріоритетного (вродженого та правовиховного) спеціального за правовими характеристиками типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, викликаних дією на певні угрупування нейронів кору головного мозоку законодавчого смислу правих приписів на ті іннерваційні шляхи формування збуджень нервової системи, що утворюються під стійким впливом обмеженого конкретно-історичними умовами індивідуального буття конкретного правового індивідууму, життєвого правового досвіду, та не обмеженого за світовими стандартами та тенденціями законодавчого його вдосконалення, законодавчої практики та законодавчої стратегії формування традицій та перспектив державно-правового виховання суб'єктів правосвідомості. Правовий характер знаходить вираз у сталій правовій поведінці, діяльності, а також у манері законослухняного (за умов природного становлення і розвитку правової свідомості як типово національної) спілкування людини. Наприклад, в правовій діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися ідейно-світоглядна та нормативно-правова комунікабельність, принциповість, толерантність. На той же час для успішного здійснення правової діяльності їм необхідні деякі специфічні нормативні, владно-імперативні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність. Таким чином, правовий характер присутній більшості суб’єктам правової свідомості, а за звичайною природою – більш первинним суб’єктам правової свідомості, бо їх завжди більше, іх інтереси, вимоги та потреби мають завжди родовий правовий характер, що мають щонайменш некризовий цикл соціальної активності правової свідомості, культури, відносну самостійність, стійкий динамічний стереотип, універсальні пропріум і самість за природних шляхів становлення і розвитку правової свідомості як типово національної [3]. Вторинним суб’єктам властивий більш законодавчий (законотворчий) характер), їх кількісно менше, бо вони характрихуються владними ознаками. За неприродних шляхів становлення і розвитку правової свідомості як типово національної правовий характер присутній суб’єктам правової свідомості, що мають щонайменш кризовий цикл соціальної активності правової свідомості, культури, абсолютну самостійність, нестійкий динамічний стереотип, неуніверсальні пропріум і самість [4]. Якості правового арактеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення типових рис і властивостей правового характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній ідейно-світоглядний та нормативно-правовий зміст правового характеру, наприклад, зовнішньою грою. Проте, якби майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється, наприклад, у конфліктних ситуаціях, які стануть у нагоді темою нашої наступної наукової статті. За сучасних умов становлення і розвитку української правової свідомості та культури, що нагадує більшою мірою неправовий шлях, для позитивної правової науки постає завдання ретельно дослідити не тільки сам правовий стан статичного права, а у першу чергу вивчити стан, становлення і розвиток правової свідомості як форми сучасного державотворення та держави (Г. Гегель, П. Новогородцев, В. Тацій, В. Чефранов, М. Козюбра та ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. BEKIROVA F., LOSHAKOVA E. DMITRIENKO YU., DMITRIENKO I. FORMATION AND DEVELOPMENT OF NEV PRIORITIES MIKRO-AND MACROEKONOMIC REGULATION OF MARKET RELATIONS (MICRO-AND MACROIDENTIEICATION CRISIS SITUATION AND PRIORITIES FORMATION, DEVELOPMENT OF CONSCIOUSNESS UKRAINIAN AND CULTURE) // Nauka i studia (Przemysl). – 7 (31). – 2010. – P. 30-34

2. Дмитрієнко І. В. Шляхи розвитку і становлення української правової свідомості та культури у XIV–XVII ст.: специфіка, джерела, тенденції / І. В. Дмитрієнко, Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 297–304 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10divcdt.pdf

3. Дмитрієнко Ю. М. Підходи до вироблення критеріїв визначення природного та неприродного становлення і розвитку української правової свідомості та культури / Ю. М. Дмитрієнко //

4. Дмитрієнко Ю.М. Пропріум і самість української правової свідомості // Materialy VII mezinarodni vedecko – praktica conference «Dny vedy - 2011» (27.03.2011 – 05.04. 2011) Dil 12. Pravni vedy. – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2011. – S. 3-5