DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка)

WHETHER UKRAINE MOVES IN THE CORRECT DIRECTION? (ЧИ У ПРАВИЛЬНОМУ НАПРЯМКУ ТОРУЄ УКРАЇНА?)

Вивчаючи правові явища правової свідомості та культури, що мають домінантною основною юридично структуровані психічні явища свідомості за сучасного кризового її розвитку, юридична наука, право та психологія керується наступними методологічними принципами: детермінізму; єдність правової свідомості і правової діяльності; розвитку праводетермінованої психіки в правовій діяльності; особового, особистісного та індивідуального діяльнісно-правового та/або законодавчо-правового підходу. Правовий (становлення правосвідомості та культури) чи-то правоусвідомлений (розвиток правосвідомості та культури) детермінізм – це закономірна і необхідна залежність правових, правопсихічних явищ від чинників, що породжують їх. Принцип правового та/або правоусвідомленого детермінізму позначає, що правова психіка як явище та феномен правової свідомості як глобальні та стратегічно визначальні ідентифікуються способом правового (первинні суб'єкти правової свідомості та культури) та/або законодавчого (вторинні суб’єкти правової свідомості та культури) життя і перебудовується із зміною способу правового та/або законодавчого (законотворчого) життя. Так, якщо говорити про правову психіку тварин, то її розвиток визначається природним відбором як біологічним законом, який був відкритий англійським дослідником природи Ч. Дарвіном (1809-1882). За ідеями Ч. Дарвіна ми поширюємо дію природного відбору як біологічний закон на формування правової психіки людини, під якою розуміємо регулятивно вмотивовану психічну діяльність з розвитку (розвиток правосвідомості) усних актів правової свідомості, створюючих усні словесні механізми переважно типово процесуального, але не завжди, регулювання суспільних відносин за часів перехідного праворозвитку у нетрадиційному суспільстві та письмових нормативно-правових актів статичного права (законодавства) як переважного статичного письмового, але не завжди, регулювання суспільних відносин за неперехідного становлення позитивної правової системи у традиційному суспільстві. Якщо розглядати правову психіку людини, то походження, форми і розвиток люської правової свідомості, що істотно детермінована істотними умовними правовими рефлексами як умовними правовими (первинні суб’єкти правосвідомості) та/або істотними, щонайменш, істотними, з мінімумом чинної конституційної нормативності, законодавчими умовами (вторинні суб’єкти правосвідомості), визначаються, врешті-решт, законами розвитку способу виробництва матеріальних і духовних засобів правового та/або законодавчого життя, з домінантою матеріальних засобів виробництва, матеріального, матеріально-процесуально права за періодів становлення, та з домінантою духовних засобів, за періодів розвитку будь-якої правової свідомості та культури як типово національних. Найважливішим виводом з цього загального матеріалістичного принципу зумовленості правової свідомості людини громадським правовим буттям стало розуміння суспільно-історичної природи правової та/або законодавчої свідомості як найістотнішої та наголовнішої. Звіди випливає принцип єдності правової свідомості і правової діяльності, котра максимально виявляется та нормативно структурується як законодавча та/або законотворча. Він позначає, що правова свідомість і правова діяльність не протилежні один до одного, але і не тотожні, а складають єдність. Правова свідомість утворює внутрішній план правової діяльності особи як правової особистості (правового індивідуума), вона проявляється і формується в процесі здійснення людиною різних видів правової діяльності. Принцип цей дозволяє правникам та психологам, вивчаючи правову (правомірну,моральну, аморальну та ін.) поведінку, діяльність, з'ясовувати ті внутрішні психологічно-правові закономірності, які забезпечують успішність досягнення істотно значимих цілей суттєвих правових дій, тобто відкривати об'єктивні правові властивості осіб або істотні властивості осіб як правових особистостей. Принцип розвитку правової психіки, правової свідомості в правовій діяльності позначає, що правова психіка і правова свідомість можуть правильно зрозуміти і бути пояснений, якщо вони розглядаються як продукт законодавчого та/або правового розвитку і результат правової та/або законодавчої діяльності (правовою, правовиховною, правонавчальною ігровою, учбовою, трудовою, громадською та ін.). Причому тут мається на увазі не лише предметно-практична сторона правової діяльності, що відбиває стосунки типу правовий та/або законодавчий "суб'єкт - об'єкт", але й та ідейно-світоглядна та/або нормативно-регулятивна (нормативно-правова) сторона, яка проявляється в комунікативних правових та/або законодавчих актах (актах ідейно-світоглядного, нормативно-правового, іншого регулятивного спілкування чи законотворчої та/або соціально-правової комунікації), що відбиває, як правило, усталені стосунки типу правовий (законодавчий) "суб'єкт - суб'єкт". Особовий підхід як істотний принцип суто психологічного (ідейно-світоглядного) становлення й розвитку, з домінантою розвитку, української правової свідомості та культури позначає, що при вивченні будь-яких психічних, нормативно зорієнтованих явищ правової свідомості (ідейно-світоглядних, нормативно-правових властивостей, станів, процесів) необхідно враховувати, перш за все, ідейно-світоглядну, нормативно-правову, законодавчу чи іншу, регулятивно структуровану чи-то опосередковану включеність цього явища в структуру цілісної правової особи як типової правової особистості. Остання і типово або атипово зумовлюючи їх, тим самим обирає не довільну, а тільки конкретно-історично зумовлену їх модель (форму, зміст), визначену реальним співвіднесенням формальної (конституційної, правоідеологічної) та/або неформальної (ментальної, ідейно-світоглядної, психологічно-правової) спадкоємності правової свідомості та у самій правовій свідомості, котрі ініціюються відповідним циклом історичної та чинної правової культури, та її державно-правової форми як пріоритетної у державотворчих функціях та тенденційних пролонгуваннях історичної архефактури відповідного типу державності, артефактно-ахетипово презентованої наочно у чинній правовій реальності як певна та/або повна конституційна чи-то інша форма державно-правової свідомості та культури. Сучасна психологічна домінанта (психологічне ядро правової свідомості та культури) становлення й розвитку української правової свідомості та культури зумовлена тривалою домінантою не процесів становлення, а процесів розвитку української правової свідомості, що перманентно збагачуються широко розгорнутою лише певною, як правило правокорпоратизованою, галуззю правових знань, що включає низку окремих правових дисциплін і наукових напрямів, пов'язаних з вивченням правових психічних явищ і типовим поясненням правомірності правової поведінки за умов тривало історичної домінанти збоченого формування української правової свідомості як типово девіантної. За весь час історичного існування, функціонування, становлення та розвитку українська правова свідомість жодного разу не дорозвинулась до остаточного варіанту ментальноповнозавершеної форми україноцентричної правової свідомості (звісно, що формула української правової свідомості, котра дорівнює формулі української правової ідіоми на норми права), має чотири компоненти – її різноментальні пропорції (європейськоцентричний, азіатськоцентричний, російськоцентричний та україноцентричний), а їх кілікість у ідеальному відношенні повинна дорівнювати одному, україноцентричному) [2]. При чому, за нашими проведеними дослідженнями, суспільно-історичним корелятом для формули української правової ідіоми є формула української національної ідіоми, котра є родовою правовою природою, а формула української правової ідіоми – видовою правовою ідіомою [1]. За такого становлення й розвитку української правової свідомості для історичної та сучасної правової науки найголовнішим стає завдання вироблення чіткого, близького (денні, тижневі, місячні), середнього (квартальні, піврічні) та дальнього (річні, п’ятирічні, десятирічні та інші, більш тривалі) правового моніторингу формування правової свідомості та обов’язкового врахування при формуванні правової політики й ідеології, у першу чергу державно-правової, побудованої за статистичними та соціологічними показниками, котрі свідчать про задоволення чи незадоволення, перш за все, масових первинних суб'єктів правової свідомості як їх першосуб’єктів чинною правовою системою, напрямками трансформації української правової держави, системи, чинного статичного позитивного права, судової та правоохоронної системи. Чому б правовій та/або владній еліті та/або тій чи іншій владній партії не врахувати таке нижчезазначене та не замислитись над сучасною владною та правовою політикою. Прислухаємось. Близько 63 відсотків українців вважають, що події в Україні йдуть в неправильному напрямі. Про це свідчать дані червневого опиту Київського міжнародного інституту соціології, які цитує президент КМІС Валерій Хмелько. 11,2% опитаних вважають, що справи йдуть в правильному напрямі, а 7% - що "не йдуть взагалі". Рік тому, в червні 2011 року, були упевнені в правильному курсі країни 38,2% українців. Ця радикальна трансформація в значно більшій мірі була зумовлена зміною настроїв у південно-східній частині України, чим в північно-західній. Так, в Західному і Центральному регіонах доля позитивних оцінок скоротилася лише на 5% і 19% до 6,6% і 10,6% відповідно, а в Південному і Східному - на 40% і 45% до 12,4% і 15,3% відповідно. Опит був проведений методом інтерв'ю 10-20 червня 2011 року; опитано 2040 респондентів, що проживають у всіх областях України і Криму (включаючи місто Київ) по стохастичній вибірці, репрезентативній для населення України старше 18 років. Статистична погрішність вибірки (з вірогідністю 0,95 і при дизайні-ефекті 1,5) не перевищує 2,3% для показників близьких до 50%, 2,0% - для показників близьких до 25%, 1,4% - для показників близьких до 10%, 1,0% - для показників близьких до 5%. Таким чином, пересічні українці – масові первинні суб'єкти правової свідомості як її першосуб’єкти за сучасного часу вважають, що країна рухається в неправильному напрямі. Чи згодна з такими висновками та чи так вважає владна і правова еліта країни України?

Cписок використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти синергетики девіантної правосвідомості: перша формула української національної ідіоми // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 25. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - С. 14-21

2. Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти девіантної правосвідомості: перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. Науковий журнал. 2004/3'2. - Харків:НУВС, 2004. - С.11-18

3. Дзеркало тижня. - 2011-07.07.06.22.00 // http://www.ua.all.biz/news/index.php?newsid=347919