Польщиков Ігор Валерійович

аспірант Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України

Основні етапи еволюції розвитку концепцій про громадянське суспільство

Правова наука на початку ХХІ століття досягнула значного рівня, продовжує розвиватися, вдосконалюватися, виводити нові принципи та концепції. Проте, погляди сучасних науковців на інтерпретацію категорії «громадянське суспільство» все ж різняться. Однією з основних причин наявності значної кількості підходів до розуміння сутності цієї категорії є значний вплив концепції, які формувалися в різні періоди [1, с. 3]. Саме тому дослідження історії розвитку концепцій про громадянське суспільство має важливе значення для сучасної правової доктрини.

Встановити точний вік ідеям громадянського суспільства досить складно, оскільки суспільство, на відміну від держави, існувало завжди, і ознак громадянського воно поступово стало набувати лише декілька століть тому. Зміст категорії «громадянське суспільство» в різні епохи був неоднаковий. Окремі елементи громадянського суспільства існували ще в Стародавній Греції та Римі. У працях авторів доби Просвітництва й Нового часу цей термін набрав іншого значення: мережа громадських об’єднань за інтересами, паралельно до державних структур. Нове мислення відбивало нову економічну реальність – розквіт приватної власності, ринку й буржуазії. Теоретичним підґрунтям всіх тогочасних концепцій громадянського суспільства були певні філософсько-історичні і соціально-філософські принципи. Такими найперше визнають концепцію природного права і, похідну від неї, доктрину суспільного договору. Стає типовою точка зору, що громадянське суспільство – це певний тип держави, який виникає внаслідок суспільного договору для захисту природних прав і свобод особистості. Розбіжності в поглядах мислителів починаються найчастіше на рівні оцінок тієї чи іншої конкретної держави. Переломним рубежем становлення у країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика Французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні – прийнята під час її здійснення „Декларація прав людини і громадянина” (1789 р.), яка проголошувала недоторканість природних прав людини і громадянина та була своєрідним маніфестом правової держави, громадянського суспільства.

Ідеологи європейських буржуазних революцій, виходячи з гуманістичних традицій епохи Відродження, намагалися знайти дієві засоби забезпечення «природних прав» людини, соціальні й політичні інституції, спроможні захистити людську особистість, забезпечити їй можливість задовольняти щоденні життєві потреби та вільну самореалізацію. Розвиток теорії громадянського суспільства у тісному взаємозв’язку з концепціями свободи і прав людини відбувався у XVIII ст. переважно в Англії. Практична боротьба за свободи в Англії призвела не лише до створення трактатів і політичних заяв, але й до усталених соціальних традицій, що носили морально-етичні виміри.

Значний внесок у розвиток теорії громадянського суспільства зробили такі мислителі, як Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та Дж. Локк. Цей період характеризується фактичним ототожненням держави з громадянським суспільством, багато мислителів не проводили між ними різкої межі, в державі вони бачили виконавця не насильницьких, а насамперед загально соціальних функцій.

Особливості громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, відмічається філософами і юристами, починаючи із середини XVIII ст. Уперше на чіткі відмінності громадянського суспільства й держави вказав видатний німецький філософ Гегель [2, с. 145]. Він вважав, що одним з принципів громадянського суспільства є конкретна особа, яка є для себе особливою метою, цілісністю потреб і зміщення природної необхідності і свавілля. Співвідносячи державу та громадянське суспільство як розсудок і розум, Гегель зазначав, що в громадянському суспільстві кожний для себе мета, все інше для нього ніщо. Однак, без відносин з іншими він не може досягнути своїх цілей у повному обсязі, тому інші – це засіб для досягнення певної мети. «Спричиняючи здійснення моєї мети, я спричиняю і здійсненню загального, а воно, в свою чергу, сприяє здісненню моєї мети» [3, с. 279].

Власні погляди на громадянське суспільство сформулював К. Маркс. Він погоджувався з позицією Гегеля, згідно з якою громадянське суспільство є продуктом історичного розвитку, певною стадією існування суспільства. Але його базова концепція первинності економічних відносин щодо всіх інших невиправдано спростила складний устрій громадянського суспільства обмеживши його лише сферою виробництва, труда та обміну. В марксистській теорії держава відображала загальний інтерес, а громадянське суспільство –виключно приватний, який є за природою егоїстичним та протилежним загальному [4, с. 467]. Це пояснюється одним з постулатів марксизму — побудови комуністичного безкласового суспільства та відмиранням держави. Таким чином, держава та громадянське суспільство повинні злитися в єдину систему суспільного самоврядування.

У ХХ ст. загальновизнаною у європейській політико-правовій думці стають виокремлення громадянського суспільства від держави, його відносна незалежність та автономність. Зусилля науковців стали спрямовуватися на дослідження інших питань: його найважливіших рис, особливостей взаємовідносин громадянського суспільства та інших соціальних систем тощо.

Сьогодні поняття «громадянське суспільство» трактується неоднаково. Наприклад, О.В. Петришин під громадянським суспільством пропонує розуміти сукупність добровільно сформованих громадянських інститутів, що діють на самоврядних засадах у межах конституції та законів, за посередництвом яких індивіди реалізують свої основні природні права і свободи [2, с. 149]. У П.М. Рабіновича – це система відносин, зв’язків між людьми (та їх спільнотами, об’єднаннями), котрим належить визнані державою формально рівні юридичні можливості бути, так чи інакше, власниками засобів і результатів своєї праці та брати участь у політичному житті, в управлінні суспільством [5, с. 23].

Неоднозначність і багатоаспектність результатів досліджень про громадянське суспільство видатних мислителів минулого не втратили своєї значущості й у наш час, дозволяє виділити сучасні різноманітні підходи до інтерпретації та розуміння цієї категорії.

Література:

1. Любченко, П.М. Історичний розвиток концепцій громадянського суспільства / П.М. Любченко // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. – Х.: Право, 2004.- Вип. 8. – с. 3-15.

2. Петришин, О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні / О. Петришин // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. пр. – Х. : Право, 2003. – № 2 (33) - № 3 (34). – с. 142-161

3. Гегель, Г.Ф.В. Философия права: пер. с нем. / ред. и сост. Д.А. Каримов и В.С. Нерсесянц. – М.: Місль, 1990. – 524 с.

4. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д.ю.н., проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д.ю.н., проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.

5. Рабінович, П. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) / П. Рабінович // Українське право: науково-практичний часопис. – 1996. – № 3. – с. 22-34