Макаров М.О.

Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

Останнім часом поняття інноваційний потенціал знаходить все більше застосування, з’являються самостійні дослідження, присвячені аналізу різних підходів до цієї дефініції. Найбільш розповсюджені такі основні підходи до даного поняття:

1. Значна кількість дослідників концентрують свою увагу на вивченні окремих аспектів інноваційного потенціалу і часто ототожнюють його з поняттями наукового, інтелектуального, творчого, науково-технічного потенціалів.

2. Інноваційний потенціал розглядається як сукупність ресурсів, які забезпечують здійснення інноваційної діяльності суб’єктом ринку.

3. Даний підхід тісно пов’язаний з ресурсними характеристиками потенціалу і являє собою сукупність можливостей використання продуктивної сили ресурсу. Тобто з точки зору змістовної функції мова йде про використаних і невикористаних (прихованих) ресурсних можливостях, які можуть бути приведені в дію для досягнення кінцевих цілей економічних суб’єктів.

4. Поєднуються вищерозглянуті точки зору і інноваційний потенціал розглядається, як мірило здатності і готовності економічного суб’єкту здійснювати інноваційну діяльність. Під здатністю слід розуміти наявність і збалансованість структури компонентів потенціалу, а під готовністю – достатність рівня розвитку потенціалу для формування інноваційно активної економіки. Саме даний підхід є, на нашу думку, найбільш обґрунтованим і дає можливість сформулювати методичні підходи до оцінки інноваційного потенціалу на регіональному рівні.

Комплексній оцінці інноваційного потенціалу в наукових працях приділяється значна увага. Проте з найбільш конструктивних, на наш погляд, методичних підходів до оцінки інноваційного потенціалу регіону запропоновано в [1]. Ключові положення даного підходу полягають в наступному.

По-перше, структурно інноваційний потенціал може бути розглянутий з точки зору ресурсної компоненти, яка характеризує можливості окремих ресурсів для здійснення інноваційної діяльності в регіоні; так і результативної компоненти, яка відображає результат використання ресурсних можливостей і характеризує досягнутий рівень інноваційного потенціалу.

По-друге, для оцінки фактичного стану інноваційного потенціалу необхідна сукупність показників, які відображають його ресурсну і результативну компоненти. Таким чином, буде визначена можливість і здатність регіону до здійснення інноваційної діяльності.

По-третє, для визначення стану інноваційного потенціалу повинна бути розроблена нормативна модель, яка характеризує граничні параметри його задовільного і незадовільного стану.

По-четверте, співставлення фактичних і нормативних показників дає можливість виділити сильні і слабкі сторони розвитку інноваційних процесів, що в підсумку слугує основою для розробки заходів, направлених на підтримку позитивних і подолання негативних тенденцій інноваційного розвитку.

Для оцінки інноваційного потенціалу слід використовувати п’ять блоків індикативних показників: кадровий, науковий, техніко-технологічний, фінансовий і результативний, які визначають відповідні компоненти інноваційного потенціалу. Перші чотири блоки показників визначають умови для забезпечення інноваційного розвитку і конкурентоспроможності, а п’ятий – характеризує результат інноваційної діяльності.

Наприклад, блок кадрової складової може мати показник «частка робітників з вищою освітою в загальній кількості промислово-виробничого персоналу» (К1), блок техніко-технологічної складової – «питома вага обладнання з терміном експлуатації до 10 років» (Т1), блок фінансової складової – «питома вага витрат на інновації в загальному обсязі промислової продукції» (Ф1), блок наукової складової – «питома чисельність кандидатів і докторів на 10 тис.чол. населення території» (Н1), блок результативної складової - «частка інноваційно активних підприємств в загальній чисельності промислових підприємств» (Р1).

Ефективність даного підходу визначається правильним вибором показників. При цьому необхідно виходити з наступного:

- система показників повинна забезпечувати комплексну характеристику інноваційних процесів, включаючи всі його основні стадії: «наука – інновації – виробництво і розповсюдження»;

- сукупність індикаторів повинна бути гнучкою, тобто відображати всі зміни, які відбуваються в інноваційній сфері регіону;

- кількість показників повинна бути обмежена і поєднана з особливостями регіональної статистики та її можливостями для проведення порівняльної оцінки інноваційного потенціалу в територіальному розрізі.

Проте конкретний набір показників доволі часто визначається уподобаннями авторів.

Питання обґрунтування граничних значень показників залишається розробленим недостатньо, а для практичних оцінок, на нашу думку, доцільно застосовувати підходи обґрунтовані на аналізі світових і загальноукраїнських тенденцій розвитку інноваційних процесів.

Для подальшої оцінки необхідно визначити рівень (зони) кризовості інноваційного потенціалу. Прийнято виділяти три рівня (зони) кризовості: нормальний, передкризовий і кризовий стан. Для кожної зони встановлені граничні значення індикативних показників інноваційного потенціалу. Перехід через граничні значення переводить систему з одного стану в інший. На думку багатьох вчених, яку ми поділяємо, такі граничні значення повинні мати статус погоджених або затверджених в державному рівні параметрів, дотримання яких повинно стати обов’язковим елементом урядових прогнозів, програм розвитку і бюджетів. [2]

Система нерівностей, яка пов’язує узагальнюючі показник з їх граничними характеристиками дає можливість з більшою точністю здійснити віднесення ситуації по індикаторам до тої чи іншої зони кризовості. Так, вид нерівності характеризує нормальний стан інноваційного потенціалу регіону, - передкризовий стан, - кризовий стан, де І – значення узагальнюючого показника, який характеризує ресурсну і результативну складові інноваційного потенціалу; ПК – граничне значення узагальнюючого показника, яке визначає межу передкризового стану системи; К - граничне значення узагальнюючого показника, яке визначає межу мінімально допустимого рівня кризового стану системи.

На наступному етапі аналізується динаміка змін стану інноваційної сфери. Метою аналізу є визначення стримуючих факторів розвитку інноваційного потенціалу, причин їх виникнення. Запропонований метод дає можливість агрегувати окремі індикативні показники і відображати їх графічно у вигляді сукупності координат єдиної шкали (і). Вихідні (фактичні) дані узагальнюючих показників співставляються з відповідними граничними значеннями. Даний підхід визначення координати узагальнюючого показника алгоритмічно поданий в табл1.1.

Табл.1.

Визначення координати узагальнюючого показника

Вид нерівності	Розрахунок координати (і) узагальнюючого показника
	, при цьому значенні координати надається знак «-»
	, діапазон значення координати буде варіювати в межах від 0 до 1
	, діапазон значення координати буде завжди вищий 1

Отримані координати індикаторів можуть бути графічно відображені у вигляді графіка інноваційного профілю регіону, на якому виділено три зони (рис.1.).

Дана методика дає можливість здійснювати комплексну оцінку інноваційного потенціалу регіонів України, за результатами якої органи влади розроблятимуть заходи, направлені на активізацію інноваційної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. О.С.Москвина. Инновационный потенциал как фактор устойчивого развития региона. ВНКЦ РАН. http://www.vsce.ac.ru/newsite/jou/jart/30-02.

2. В.А.Сергеев, В.В.Скобеева, К.Є.Баширов. Оценка и анализ инновационного потенциала Ульяновской области //Инновации. №1, 2008, с.93-99.