Горун П.М.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Самойленко О. А.

Ефективність державного регулювання діяльності природних монополій

 

Оскільки природними монополіями є підприємства важливих для економіки України галузей та займають визначальне місце на ринку, тому необхідно проводити ефективну політику державного регулювання їх діяльності. Природні монополії виконують важливі та специфічні: виробництва життєво важливої продукції; системоутворюючу та інтегративну; стабілізуючу; забезпечення національної безпеки. У різних країнах і за різних часів ті або інші функції набирають першорядного значення.

Галузі природних монополій є великомасштабними і капіталомісткими, що вимагає значного первісного капіталу для вступу до них нових конкурентів. Однак конкуренція на зазначених ринках ні технологічно, ні економічно неприйнятна, адже це, як правило, призводить до зростання цін та зменшення послуг. У результаті підвищений ціновий тягар перекладається на інші галузі та населення. Тому держава повинна приділяти особливу увагу регулюванню природномоно-монопольної діяльності. Діючих механізмів державного регулювання суб'єктів природних монополій в Україні залишається недосконалим та неефективним. Тому дана тема є досить актуальною і потребує глибокого дослідження і обговорення. Вивченням проблеми у даній галузі знань займались такі науковці: З.Борисенко, О.Бутиркін, В.Кокорєв, Н.Малахова, В.Студенцов, В.Точилін, Ю. Кравченко, тощо.

Характерними факторами природної монополії є: сітьовий характер організації ринку; високий бар'єр входу на відповідний товарний ринок і виходу з нього; кореляція між обсягом попиту та ефективним розміром підприємства, яка проявляється у зростаючому ефекті масштабу; специфічність матеріальних активів та їх вузька спеціалізація, які спри­чиняють незворотні втрати і значне зниження їх альтернативної вартості; вкрай низька еластичність попит на продукцію, оскільки вона задоволь­няє першочергові потреби людей та галузей промисловості, а тому не може бути обмеженою для споживання [4].

Метою даної статті є розглянути ефективне державне регулювання діяльності природних монополій. Державне регулювання природних монополій – новий для України напрям економічної політики. Тому державне регулювання не є поверненням до засад планової економіки — централізованого розподілу державою ресурсів і планування господарської діяльності підприємств. Запровадження державного регулювання в умовах ринкової економіки поєднує стимулювання ефективної діяльності в галузі, контроль за встановленням справедливих цін, захист інтересів споживачів природномонопольних товарів і послуг [7].

Проведені дослідження особливостей функціонування природних монополій в Україні виявили такі проблеми, як неефективність механізму ціноутворення, низька якість послуг, застарілі технології та відносно високий рівень заборгованості споживачів за отримані послуги. Крім того, ці проблеми взаємозв'язані та взаємно зумовлюють одна одну. Не викликає сумнівів той факт, що подібна ситуація спричиняє невідповідність структур і систем управління підприємствами природних монополій умовам інтегрування України в ринкову економіку. Тому держава повинна забезпечити: недопущення викривлення цін; ефективне використання ресурсів; розробку тарифних схем, що забезпечують встановлення тарифів на рівні оптимальних витрат; гарантію якості послуг; створення стимулів для інноваційної діяльності [6].

Світовий досвід показує, що контроль і регулюваня природних монополій можуть здійснювати різні установи. До основних категорій регуляторних органів належать [7]: саморегулювання, органи місцевої влади, парламент, суди, управління та установи центрального уряду, регуляторні комісії. Кожна із перелічених схем має свої переваги та недоліки. Однак це не має великого практичного значення для України, оскільки Законом України "Про природні монополії" [1] передбачено, що регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні мають здійснювати національні комісії регулювання.

В Україні - з метою встановлення меж природномонопольних галузевих структур, обгрунтування включення господарюючих суб'єктів до сфери природних монополій - органами АМК України, відповідно до наданих йому повноважень, складається і ведеться перелік суб'єктів природних монополій.

Дослідження, проведені АМК України, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій З2% усіх монополізованих ринків країни) [4].

У процесі трансформації певна частина підприємств-природних монополістів була приватизована. Однак ще велика кількість суб'єктів природних монополій знаходиться у державній власності. Різні типи поведінки компаній приватної та державної форм власності зумовлені різними типами мотивації. Так, пріоритетною метою керівників приватних компаній є максимізація вартості компаній і прибутку власників. Компанії державної форми власності не виявляють чітко означених пріоритетів у своїй діяльності. Центральні і місцеві органи влади покладають на державні підприємства вирішення соціальних проблем країни чи регіону. Вони змушені всупереч економічним інтересам підприємства надавати товари та послуги за цінами, нижчими за собівартість, утримуватися від скорочення зайвого персоналу, закупо­вувати товари та послуги тільки від місцевих виробників тощо. Це веде до зниження ефективності діяльності цілих галузей. Крім того, слабкий контроль держави та відсутність належної системи заохочення менеджерів державних компаній сприяє використанню ними свого службового становища для незаконного збагачення за рахунок компанії та споживачів [7].

Вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності) має форма власності суб’єкта природних монополій.

Переважна більшість порушень законодавства про захист економічної конкуренції мають ціновий характер, стосуючись встановлення монопольно високих цін для всіх або окремих категорій споживачів або дискримінаційних цін, що обмежує права окремих споживачів.

На особливу увагу в системі регулювання діяльності природних монополій заслуговують інституціональні угоди у вигляді договору (контракту) між державою та керуючим. Оскільки переважна більшість вітчизняних суб'єктів природних монополій належить до державної або комунальної форм власності, то детальніше зупинимося на особливостях укладання саме таких угод. Взагалі існують чотири типи природної монополії, що може регулюватися контрактом з державою або її повноважним представником.

З метою якнайповнішого врахування побажань споживачів, державних Органів і самих суб'єктів природних монополій необхідно із залученням громадських організацій провести відкриті переговори та встановити пріоритетні цілі діяльності підприємства на основі вибору критеріїв оцінки його діяльності. Як такий критерій може визнаватися досягнення певного рівня при-бутку, випуску продукції та податкових відрахувань. Додатковими умовами договору можуть встановлюватися переліки споживачів, яким через життєву необхідність послуги надаються постійно (без відключення), зобов'язання узгоджувати залучення інвестицій та звільнення персоналу. У такій ситуації контроль з боку держави за керуючим здійснюється вибірковим моніторингом, а стимулами до його діяльності виступають пристойна заробітна плата (з визначенням бонусу за результатами роботи) і досягнення встановлених цілей підприємства.

Отже, ефективність діяльності природних монополій може підвищитися за рахунок укладання формалізованого договору між уповноваженим державним органом і керуючим, з визначенням пріоритетних цілей діяльності підприєм-ства та стимулюючих форм оплати праці керуючого.

Список використаної літератури:

1. «Про природні монополії» Закон України від 20 квітня 2000 №1682-ІІІ // Відомості Верховної Ради. — 2000. — №30. — С. 238.

2. «Про ціни і ціноутворення» Закон України від 3 грудня 1990 №507-ХІІ // Відомості Верховної Ради. — 1990. — №52. — С.652.

3. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор роз­витку економіки України: Моногр. — К: Таксон, 2004. — 344 с.

4. Ю. Кравченко. Ринкам природних монополій – ефективне регулювання//Економіка України -2006.-№6.-с 12-19.

5. Н.Б. Малахова. Методи оцінки ефективності суб’єктів природних монополій//Економічна теорія. — 2005. — №2. — С. 96-106.

6. В. Точилін. Напрямки удосконалення державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб’єктів природних монополій//Економіст – 2006.-№9.-с33-35.

7. Посібник з економічного регулювання природних монополї.. — К.: Міжнародний центр перспективних досліджень. — 2005. — 67 с. // www.icps.сот.иа

8. НКРЭ решила покончить со школой коммунизма // www.соттеrsant.иа.