Гангал Л.С.

Науковий керівник : Калинич Я.Д.

Буковинська державна фінансова академія

Пенсійна реформа як об’єктивна необхідність соціального і економічного розвитку України

Об’єктивна необхідність пенсійної реформи в Україні та запровадження недержавного пенсійного забезпечення давно назріла через цілий ряд причин. По-перше, в Україні діють біля 20 законодавчих актів, що регулюють пенсійні питання, деякими з них виділяється особлива привілейована група (чиновники різних рівнів, депутати і т.iн.), які одержують пенсії «за особливим тарифом». Це, зі слів наукового співробітника Інституту соціології Володимира Бевзя, призводить до того, що різниця у рівнях пенсій куди більша, ніж у рівнях зарплат. Адже для основних мас, що вийшли на заслужений відпочинок, існує обмежений тариф. До того ж високий рівень смертності призводить до того, що багато людей просто не доживають до пенсійного віку. Тобто тими відрахуваннями, які протягом всього життя вони робили у Пенсійний фонд, вони не встигають скористатися. Оскільки ці гроші є власністю держави, даними коштами не можуть скористатися і рідні померлої особи.

Чималу проблему складають і масштаби виплат до Пенсійного фонду — з 28 млн. працездатного населення реально платить внески тільки 15,3. Також, як стверджує науковий консультант при Президентові України Е.Лібанова, деякі підприємства накопичують борги перед Пенсійним фондом, причому час від часу законодавці приймають рішення про їх списання. В результаті, незважаючи на те, що такий метод значно полегшує життя самим підприємствам-боржникам, цей крок лягає додатковим вантажем на пенсійну систему.

Крім цього, як зазначив В. Бевзь, Україна незабаром зіткнеться з проблемою, яку фахівці називають «демографічним сідлом». Адже старіння нації значною мірою пов’язане як iз невисокими показниками народжуваності в цей час, так і післявоєнним «бебі-бумом», а це, у свою чергу, приведе в недалекому майбутньому до того, що кількість тих, хто виходить на пенсію, значно перевищить кількість працездатних, які роблять внески до Фонду, що створить дефіцит пенсійних коштів. Адже солідарна система дає хороші результати тоді, коли кількість працюючих перевищує кількість пенсіонерів. Нині, внески 100 працюючих утримують 90 пенсіонерів. До 2020 року, 100 працівників будуть утримувати вже 104 пенсіонера, а до 2050 року - 140 пенсіонерів. Якщо середня пенсія залишиться на рівні половини середньої заробітної плати, як це має місце згідно з теперішньою формулою нарахування пенсій, вже через 25 років працюючі будуть змушені сплачувати 70% від своєї зарплати на утримання пенсіонерів. Жодні працівники в жодній країні не витримаютьтакий податковий тягар [3].

Питанням реформування діючої системи пенсійного забезпечення України займалося чимало вчених, зокрема Ємець В., Криклій А., Вітка Ю., Собчук В. та ін.. Однак, незважаючи на численні публікації з даної теми, все ж існує чимала кількість невирішених проблемних питань.

Введення багаторівневої пенсійної системи (коли, крім нинішньої солідарної та накопичувальної буде діяти також система недержавного пенсійного забезпечення), за твердженням фахівців, допоможе вирішити комплекс цих проблем. Тобто кожен громадянин у будь-якому випадку буде брати участь у солідарній (яка передбачає відрахування певного відсотку зарплати в Пенсійний фонд) системі, оскільки це, у будь-якому випадку, зі слів Е. Лібанової, є страхуванням від бідності. Другий рівень — це обов’язкова накопичувальна система, коли приватні особи відраховують 2% фонду заробітної плати, що акумулюються на особистих пенсійних рахунках. Грубо кажучи, людина, незалежно від її волі, відкладає додаткові гроші на старість. І третій рівень — коли людина хоче створити великі накопичення на персональному рахунку, збільшивши цим розмір майбутньої пенсії. На думку Е.Лібанової, це почне привчати людину до куди більшої відповідальності за свою долю та долю близьких їй людей.

Варто зазначити, що головною перевагою НПФ є те, що він пропонує такі схеми додаткового пенсійного забезпечення, які дозволяють впливати на розмір майбутньої пенсії, що має досить істотне значення за нинішньої ситуації в Україні, коли середній розмір пенсії становить близько 500 грн. Для працедавців недержавні пенсійні фонди – це можливість істотно оптимізувати свої фінансові ресурси і податкові виплати, одночасно вирішуючи питання стимулювання персоналу. Для працівників – можливість отримати додаткові пенсійні виплати.

Вклади, внесені в недержавні пенсійні фонди на користь працівників чи самими працівниками, акумулюються та інвестуються у прибуткові активи. При такій системі учасники НПФ після досягнення пенсійного віку отримуватимуть пенсію значно вищу, ніж може надати держава.

Незважаючи на всі переваги, які надає використання даного фінансового інструменту, система НПФ в Україні знаходиться на початковому етапі становлення. Сьогодні існує чимало проблемних питань, які гальмують розвиток недержавного пенсійного забезпечення, вирішення яких є справою державної ваги. Серед основних проблем розвитку НПФ в Україні можна виділити:

- існування недовіри інвесторів (як фізичних, так і юридичних осіб) до фінансових установ, яка об’єктивно обумовлена наявністю негативного досвіду 90-х років минулого століття (знецінення вкладів громадян в Ощадбанку СРСР, втрата коштів, вкладених в установи Держстраху СРСР, ошукання громадян так званими трастами) та політичною нестабільністю в Україні у теперішній час. Це не дозволяє ефективно використати нові можливості інвестиційного ринку (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів тощо) та обмежує фінансову базу цього ринку в Україні. Такий стан справ не дозволяє повною мірою використати громадянами існуючі можливості збереження та примноження їхніх заощаджень, не дає їм можливості правильно оцінити доходність та ризикованість різних варіантів інвестицій, а також не сприяє формуванню більш сприятливого ставлення з їх боку до інституційних інвесторів.

- нині існує необхідність зосередити увагу держави та професійних учасників фондового ринку на проведенні інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням щодо питань вкладення коштів у інституційних інвесторів. Відсутність державної інформаційної політики в просуванні системи недержавного пенсійного забезпечення як серед громадян, так і роботодавців-вкладників НПФ призводить до того , що значна частина населення України недостатньо обізнана, або взагалі не має уявлення про можливості та переваги системи недержавного пенсійного забезпечення. За даними соціологічного дослідження, менше 13% українців знають про те, що в Україні існують недержавні пенсійні фонди. З них 29% опитаних мають загальне негативне ставлення до діяльності НПФ, яке переважно( у 51% випадків), ґрунтується на загальній недовірі до фінансових установ у цілому.

- Щодо проблем, які склалися в сфері оподаткування операцій з недержавного пенсійного забезпечення, то на етапі залучення пенсійних внесків вони включають : протидію Державної податкової адміністрації України реалізації учасниками НПФ права на податковий кредит, яке виникає при сплаті ними внесків до пенсійного фонду; а також існуюче непряме податкове вилучення частини пенсійних внесків на користь учасників НПФ через обкладання ПДВ послуг з адміністрування НПФ.

Так ДПАУ у своїх нормативних документах в процесі тлумачення норм законодавства суттєво викривила порядок застосування ЗУ «Про податок на доходи фізичних осіб» у частині надання повного податкового кредиту фізичним особам, які мають на це право за річною податковою декларацією. Внаслідок цього, усі фізичні особи( в т.ч. і учасники НПФ, які подали річну податкову декларацію для отримання податкового кредиту за сплаченими ними пенсійними внесками до НПФ) при перерахунку загального оподаткованого доходу за звітний рік річною податковою декларацією були позбавлені законного права на вирахування зі свого загального доходу сум, утриманих з їх заробітної плати обов'язкових внесків у Пенсійний фонд України і цільові фонди соціального страхування . А.Федоренко відмічає, що внаслідок цього , під час декларування доходів фізичними особами . у багатьох випадках виникла парадоксальна ситуація, коли податкові зобов'язання платника податків з урахуванням податкового кредиту виявилися вищими, ніж без урахування такого кредиту.

- Вагомою проблемою є і те, що суттєво відстає від вимог часу і має недоліки існуюча система підготовки кадрів для інституційних інвесторів. Протягом останніх років швидке зростання кількості інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів суттєво випереджає підготовку фахівців відповідних напрямків економічної спеціалізації. Знання лише нормативних засад професійної діяльності, отримані на короткострокових навчальних програмах вже не можуть замінити економічної і, в першу чергу, фінансової освіти, яка у багатьох фахівців компаній з управління активами відсутня.

Таким чином, виходячи із вищесказаного можна зробити висновок, що система недержавного пенсійного забезпечення в нашій країні, знаходиться на початковому етапі становлення і нині існує досить багато проблем, які заважають НПФ утвердитися в Україні повною мірою. Основними з цих проблем є певні невирішені питання в сфері державної інформаційної політики та системи оподаткування операцій з недержавного пенсійного забезпечення. Значна роль у вирішенні даних питань відводиться державній політиці, спрямованій на розвиток даного елементу ринку фінансових послуг, адже найважливішою умовою успішного існування будь-якого фінансового інструменту є створення сучасного мобільного законодавства,яке ґрунтуючись на правових традиціях країни, дозволить побудувати міцну систему його функціонування і взаємодії з усіма суспільними інститутами.

Список використаних джерел:

1) Ємець В. Роль недержавних пенсійних фондів у забезпеченні економічного розвитку країни : світовий досвід та українські реалії //Економіст. – 2007р. - №11. – С.37-39.

2) Особливості інвестиційної діяльності НПФ : світовий досвід // Ринок цінних паперів в Україні. – 2007р. - №11-12. – С.57-66.

3) Криклій А.С. Ринок фінансових послуг України : етапи становлення і тенденції розвитку // Економіка та держава . – 2008р. - №4.

4) www.dfp.gov.ua