Південнослов’янський інститут Київського славістичного
університету
м. Миколаїв
РОЛЬ СВІТОВОЇ
СПІЛЬНОТИ У СТВОРЕННІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ
Мотивом до
створення заповідних територій в Україні і її регіонах стала ціла низка міжнародних,
європейських і регіональних конвенцій, конференцій міністрів охорони довкілля,
ініційованих Європейською економічною комісією ООН.
Однією з
перших міжнародних конвенцій, яка відбулася у 1902 р. в Парижі ставилось за
мету охорона птахів, корисних у сільському господарстві. У 1950 році, знову ж
таки у Парижі було підписано нову концепцію з охорони диких птахів.
З метою
збереження водно – болотних угідь, на яких гніздяться відпочивають і зимують
водоплавні птахи у 1971 році було укладено конвенцію в Рамсарі (Іран) і підписано рядом країн, включаючи (на той час)
Радянський Союз.
З метою регулювання торгівлі видами дикої
флори і фауни, що знаходяться під загрозою зникнення у 1973 році у Вашингтоні
було укладено Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що
знаходяться під загрозою зникнення.
З метою
створення умов для збереження мігруючих видів і районів їх існування у 1979
році було укладено конвенцію про
збереження мігруючих видів диких тварин (м. Бонн, ФРН).
Однією із
ключових є конвенція про біологічне різноманіття (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія,
1992 р.), яка загострила увагу на збереження біологічного різноманіття,
збалансоване використання його компонентів і справедливий розподіл благ, пов’язаний з використанням генетичних ресурсів.
У 1979 році,
у Швейцарії було укладено конвенцію про охорону дикої флори і фауни та
природних середовищ, якою передбачалось збереження популяцій дикої флори і
фауни, особливо видів, що знаходяться під загрозою зникнення або є вразливими,
а в 1995 році у м. Софії (Болгарія) було укладено Конвенцію про стратегію
збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, з метою зменшення загроз для біорізноманіття
та ландшафтів Європи, зміцнення екологічної
цілісності всієї Європи, всебічного залучення громадськості до
розв’язання питань збереження біологічного та
ландшафтного різноманіття.
З метою
скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища Чорного
моря, захисту і збереження довкілля у 1992 році (Бухарест), укладено Конвенцію
про захист Чорного моря від забруднення.
Конвенція
щодо співробітництва по охороні та
сталому використанні ріки Дунай (Софія, Болгарія, 1994 р.) також передбачає
збалансоване використання водних ресурсів, раціональне використання наземних і
підземних вод водозбірної площі ріки. Добрий приклад охорони диких птахів і
середовища їх існування, шляхом створення спеціальних природоохоронних
територій продемонстровано низкою Директив Європейського союзу про охорону
диких птахів, флори, регулювання торгівлі дикою фауною і флорою, що перебувають
під загрозою зникнення.
Важливим
внеском у розвиток охорони навколишнього середовища став процес «Довкілля для
Європи», ініційований Європейською екологічною комісією ООН, який включав
міжнародні зустрічі різного рівня, найважливішими з яких є загальноєвропейські
конференції міністрів охорони довкілля.
Перша з таких
конференцій відбулася 21-23 червня 1991 році у Добриші (колишня
Чехословаччина), в якій взяли участь
міністри з 34 європейських країн. Наступна конференція відбулася в Люцерні
(Швейцарія) 28-30 квітня 1993 року, де кількість держав – учасників досягла 45.
Майже через 5 років (23 – 25 червні 1998р.) в Орхусі (Данія) відбулася зустріч
міністрів понад 50 країн, які підтвердили свої наміри щодо поліпшення стану
навколишнього середовища Європи. У травні 2008 року м. Київ став центром подій
процесу «Довкілля для Європи», де також обговорювалася стратегія збереження
біорізноманіття, стратегія екологічної освіти для сталого розвитку і ін.
Певна річ, розв’язання цієї проблеми демонструє необхідність створення
заповідних територій .
Вагому роль у
створені природно - заповідних територій відіграють міжнародні природоохоронні
організації. Так, у 1962 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію,
присвячену охороні природи, яка визначила питання охорони природного середовища наступні десятиріччя. З 1973 року
почала діяти спеціалізована установа «Програма ООН по навколишньому середовищу»
(ЮНЕП), яка поставила за мету створення всесвітньої системи станцій моніторингу
за станом і змінами біосфери [1,с.211].Значний вклад у розвиток заповідних територій зробив
Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), який був
створений у 1948 році у м.Фонтебло поблизу Парижа. Постійну увагу МСОП приділяє
створеню і охороні заповідників та національних парків, вдосконаленню
законодавства з питань охорони природи, пропагування природоохоронних знань,
формування екологічних поглядів, підготовці фахівців з охорони природи.
У 1963 році
було засновано Всесвітній фонд дикої природи, головним завданням якого є
надання допомоги у створені та поліпшені діяльності заповідників і національних
паркі, збирання природоохоронної інформації та обмін нею. Крім того, заповідні
території є базою проведення екологічної освіти, яка формує у людині почуття
гармонії взаємовідносин з природою та оптимізацією довкілля. Власне, нині
створено державні природоохоронні заклади, до яких передусім відносяться
заповідники, національні природні парки, ландшафтні парки, природничі музеї,
які служать місцем впровадження екологічної освіти, проведення освітньо -
виховної діяльності. Дійовий характер таких закладів полягає в тому, що тут
концентруються наукові та освітянські кадри, існують розвинені інформаційні
бази, здійснюється екологічний моніторинг за станом природного середовища , є
можливості з допомогою бібліотек, музеїв поєднувати теоретичні і практичні
аспекти наукових досліджень.
Можна зробити
висновок, що вагомий вклад у створення і розвиток заповідних територій і
об’єктів у Північному Причорномор’ї України зумовлений низкою міжнародних, все
європейських, регіональних конвенцій та директив Європейського Союзу,
орієнтованих на збереження біорізноманіття. Тому Україна як учасник процесу
підготовки процесу до вступу в ЄС не могла стояти осторонь ідеології та політики
розвитку заповідних територій, а залучаючись до реалізації програм, що
витікають з інтересів охорони природи.
Література:
1.
Гладков Н.А., Михеев А.В., Галушин В.М. Охрана природи. Уч. пособие. Пер. с
рус. – Киев: Вища школа. 1980. – 232 с.
2.
Управління землекористуванням. Підручник / В.В.Горлачук, О.М. Гаркуша, В.Г.
В’юн і ін. За ред. В.В.Горлачука. –Миколаїв, Видавництво «Іліон», 2006, - 376с.
3.
Яблоков А., Єдберг Р. Трудный путь к воскресенью. М. : 1988, -с.145
4.
Горлачук В.В. Еколого - економічні проблеми раціонального землекористування
західної України. Львів, Фенікс, 1996, - с.7
5.
Трансформація земельних відносин до ринкових умов. Матеріали одинадцятих
річних зборів Всеукраїнського конгресу економістів – аграрників 26 - 27 лютого
2009 року. Київ – 2009. – с.55.
6.
Злобін Ю.А.Основи екології. К.:- Видавництво «Лібра», ТОВ, 1998, 248 с.