Гангал Людмила Сергіївна

Науковий керівник : Зибарєва О.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Роль держави у становленні ринку лізингових послуг України

Із моменту здобуття незалежності Україна стала на шлях глибоких перетворень, у яких головне місце посідають фінансово-кредитні відносини, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Однак нині виробничо-технічна база нашої держави перебуває на стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено. Останні дані свідчать про те, що рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному і авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% та більше відсотків (сюди входить як рухоме, так і нерухоме майно). Щоб відновити існуючі виробничі фонди, за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потрібно $106 млрд. доларів США, що значно перевищує нинішній річний ВВП України . Враховуючи, що країні потрібні не тільки відремонтовані, але й нові основні засоби, які дозволять забезпечити користувачів новою технікою та технологіями, поповнять парк машин, обладнання та транспортних засобів сучасними високопродуктивними зразками, зазначена сума інвестицій має бути збільшена у декілька разів. Кредитні ресурси вітчизняних банків (весь кредитний портфель банківської системи — $31 млрд) не в змозі задовільнити такий попит [4].

Безперечно, що в Україні ще не скоро буде створено політичні, економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведені до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг - ефективний інструмент оновлення основних засобів без значних одноразових витрат капіталу.

Варто зазначити, що в розвинутих країнах понад 30% інвестицій здійснюється через механізм лізингу, в Україні цей показник становить 1,2%[4]. На думку економістів, гостру потребу в інвестиціях Україна значною мірою спроможна задовольнити завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню. Він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. Про це свідчить досвід багатьох країн світу: у формі лізингових операцій здійснюється близько 46% усіх інвестицій в Ірландії, 35% - в Англії, 30% - США, 26% - Швеції, 20% - Австрії, 17% - у Франції [3].

Лізинг дає змогу не залучати позичений капітал і не "заморожувати" власний, заощаджувати на витратах, пов'язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням із лізингодавцем гнучкі схеми лізингових платежів. Завдяки лізингу активізується інноваційна діяльність, створюються умови для оперативного оновлення основних виробничих засобів без повної оплати його вартості.

Однак, попри всю перспективність використання даного фінансового інструменту, лізинговий ринок в Україні перебуває сьогодні лише в зародковому стані, хоч і показує досить високі темпи розвитку – в 2007 році зростання лізингового ринку становило 80% і на кінець року обсяги ринку становили вже 650 млн. дол. США (в 2005 – 353 млн. дол. США). За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг експорту – імпорту лізингових операцій у 2007 році становить близько $166,3 млн. У 1996 р. цей показник становив лише $1,5 млн., отже за останні 11 років цей показник виріс більш як в 110 разів. На початок 2007 року портфель лізингових угод склав 1738 млн. грн., а за станом на 01.01.2004 року він був рівний всього лише 456 млн. грн [4].

Здавалося б, така тенденція не може не радувати. Проте порівняно з сусідніми державами український ринок лізингових послуг досить невеликий: всього 0,63% ВВП, порівняно з 4,7% у Венгрії або 1,1% в Росії. Співвідношення річного об'єму ринку лізингу і ВВП в Україні складає 0,33%, тоді як в Польщі, Росії, Румунії цей показник коливається від 2% до 5%. Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. доларів США, що значно перевищує пропозицію (експерти говорять про співвідношення 10:1)[5].

Що ж стримує розвиток лізингу в Україні? Перш за все, на нашу думку, – це нестабільність і нечіткість українського законодавства. Саме тому, втручання держави в регулювання лізингового ринку на даному етапі є об’єктивно необхідним, адже державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства. Саме державі належить функція побудови ефективного бізнес-середовища в країні, котре є основою функціонування не тільки ринку лізингу, а й економіки загалом.

На даний час регулювання лізингових операцій здійснюється згідно вимогам Цивільного кодексу України (статті 806-809), Господарського кодексу України (статті 292, 351), законів України "Про фінансовий лізинг" і "Про оподаткування прибутку підприємств". Цими законодавчими актами встановлюються різні підходи до регулювання лізингових операцій. Більш того, - навіть до поняття лізингу і його видів. В результаті, різні сторони керуються різними правовими нормами. Не розроблені також засоби захисту лізінгодавця, у разі неплатежів, зокрема, немає механізму отримання неплатежу.

Світовий досвід показує, що лізинг швидко розвивається, лише отримавши податковий стимул. В Україні ж на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює також імпорт таких пільг з-за кордону. Більше того, можна навіть говорити про надмірне оподаткування операцій імпорту послуг міжнародного лізингу в нашій державі. Зокрема, існує проблема потрійного податкового навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об’єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об’єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об’єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об’єкта. Звичайно, зниження розміру податку на лізингові операції призведе до зменшення надходжень до Держбюджету зараз, однак це сприятиме поширенню лізингових послуг на українських ринках, наслідком чого вже в найближчому майбутньому буде зростання виробництва, а отже і збільшення ВВП.

Варто зазначити, що велику кількість нарікань з боку операторів ринку викликає ще й відсутність законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об'єктів лізингу. В той час коли в Росії коефіцієнт амортизації становить 3, в Україні - 0,6, що не дає змоги використовувати переваги лізингу повною мірою. Тому, з метою створення додаткових економічних стимулів здійснення лізингових операцій , необхідним є введення механізму прискореної податкової амортизації. Зокрема прискорена амортизація може застосовуватись, наприклад, тільки на певну групу товарів, лізинг якого має пріоритетне значення для розвитку економіки, а також шляхом введення прискореної податкової амортизації в перші роки використання високотехнологічного обладнання. Запровадження прискореного порядку нарахування амортизації, з одного боку, підвищить зацікавленість у придбанні техніки на умовах лізингу, а з іншого – стимулюватиме надходження фінансових ресурсів на виробництво техніки.

Крім того, лізингові компанії в Україні мають недостатньо коштів для фінансування лізингових операцій. Тому самі використовують кредити, щоб мати можливість закупити обладнання. Відповідно, їх власний відсоток не може бути нижчий від банківського. Звідси і досить високі відсотки за лізингові операції в Україні (14-22%). А оскільки українські банки не надають довгострокових кредитів, відтак і лізингові компанії не можуть пропонувати своїм клієнтам тривалі угоди. Левова частка лізингових угод, за даними Держфінпослуг, за тривалістю не перевищує 5 років. Типова лізингова угода — трирічна.

Втім, попри свою недолугість, український ринок, на думку фахівців, є привабливим для зарубіжних лізингодавців, позаяк підвищений ризик, пов'язаний з діяльністю на ньому, компенсується вищими відсотками за лізинг (в Україні - 12-15%, а, приміром, у Німеччині - 5-7%). Сьогодні постачати в Україну техніку на умовах лізингу готові компанії Man, Mitsubishi, Mercedes, Volvo (автомобільна техніка), John Deer, Bizon, Neuero (сільськогосподарська техніка), Caterpillar, Zeppelin, Tatra (будівельна техніка). Одна біда: чинне законодавство не сприяє втіленню цих добрих намірів у життя.

Таким чином, лізингові операції – відносно молодий вид діяльності фінансових установ в ринковій економіці, але його запровадження та вдале використання є досить потужним альтернативним джерелом поповнення матеріально-технічного забезпечення. Україні потрібно уже сьогодні створити всі умови для використання переваг лізингу, оскільки саме завдяки йому можна активізувати інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, розширити можливості збуту певної продукції, розвивати конкуренцію серед учасників ринку фінансових послуг – тобто є великий стимул для розвитку діяльності учасників лізингових операцій й економіки країни в цілому. На даний час український лізинг може похвалитися хіба що кількістю накопичених проблем. Проте, з огляду на досить великий попит на даний вид послуг на вітчизняному ринку та готовністю іноземних компаній співпрацювати з українськими лізингоотримувачами , можна сподіватись на швидке зростання обсягу лізингових операцій вже в найближчому майбутньому. Адже для цього потрібно не так вже й багато - створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод.

Література :

1. Купалова Г.І. Розвиток лізингу в Україні: обліково-аналітичні та фінансово-економічні аспекти //Формування ринкових відносин в Україні. – 2007.-№1. – С.120-126.

2. Погорєлова Н.П. Проблеми розвитку ринку лізингу в Україні //Держава та регіони. – 2007р. - №3. – С.189-191.

3. Соціологічне дослідження. Стан ринку лізингу в Україні // Лізинг в Україні. – 2008. - №1. – С.1-4.

4. www.leasing.org.ua

5. www.dfp.gov.ua