Экономические науки/3.Финансовые отношения.

Романченко В., Моргун Д.

студентки ІІІ курсу ДВНЗ «КЕІ КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ

Система оподаткування, що існує сьогодні на фінансовому ринку України, формувалась більшою мірою стихійно, одночасно із процесами розбудови ринкової економіки. Протягом останніх вісімнадцяти років економічна, політична та соціальна ситуація в Україні зазнали серйозних змін, тому нинішня податкова система потребує значних коригувань, щоб адаптуватися до нових ринкових умов.

Фінансовий ринок в Україні характеризувався появою банків, небанківських фінансово-кредитних установ, страхових компаній тощо.

На сьогоднішній день податкова система України зосереджена на здійсненні своєї фіскальної функції, тобто акумуляції коштів до бюджету, тоді як регулююча функція податків, яка мала б стимулювати розвиток підприємництва, а зокрема і діяльність фінансових посередників, залишається нерозвиненою.

Необхідність вести подвійний облік (бухгалтерський і податковий) на підприємствах, нерівномірний розподіл податкового тягаря, нестабільність і суперечливість правового регулювання оподаткування, високі ставки податків - все це створює несприятливі умови для діяльності фінансових установ в Україні, стримує їх економічну активність.

Питанням, які ми зазначаємо, присвячені роботи таких науковців і практиків, як Поляченко В., Матичак П., Садеков А., Ляшенко Ю.,Буряк С., Ващенко Р. та інших.

Чинне податкове законодавство передбачає різні підходи стосовно оподаткування фінансових активів. При цьому, в залежності від розподілу прибутку у нас фактично існують різні ставки оподаткування.

Так, податкове навантаження на розподілений прибуток при здійсненні внеску власником капіталу – фізичною особою до статутного фонду становить 36,25 %. Наприклад, якщо інвестор інвестував 100 млн. прибутку, то у випадку розподілу цього прибутку, по-перше, здійснюється оподаткування податком на прибуток, а також отриманий доход інвестора – фізичної особи, у розмірі 6,375 млн., додатково включається в базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Тобто при такому розподілі прибуток підприємства оподатковується за 25-ти відсотковою ставкою податку на прибуток (сума сплаченого податку 2,5 млн.), а фізична особа при отриманні чистого доходу, при цьому, додатково сплачує 15 відсотків податку з доходів фізичних осіб (1,125 млн.). Отже сукупне навантаження на розподілений прибуток складає 36,25 відсотка. В даному випадку, нерозподілений прибуток у нас підпадає під оподаткування тільки корпоративним податком у розмірі 25 відсотків.

Проте, в залежності від фінансових інструментів, що застосовуються на ринку фінансових послуг, така ситуація може змінюватися. Наприклад, якщо розподіл прибутку здійснюється із застосуванням таких фінансових активів як облігації та інші боргові зобов’язання, то фактично це є лише базою для оподаткування податком з доходів фізичних осіб за 15-ти відсотковою ставкою. В інших випадках всі витрати на виплату відсотків відносяться до валових витрат і оподаткуванню не підлягають.

Крім того, на сьогоднішній день дуже розповсюдженою є практика використання при розподілі прибутків фінансових посередників, зокрема банків. У такій ситуації оподаткування практично відсутнє оскільки відсотки, сплачені суб’єктом господарювання по кредитах, а також відсотки, виплачені банківськими установами по депозитах, відносяться на валові витрати. При цьому, податок з доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді відсотків по депозитах не утримується. Це також відноситься і до діяльності кредитних спілок.

За таких обставин, на жаль, існуючий в оподаткуванні підхід, що залежить від способів інвестування, не створює конкурентних умов на ринку фінансових послуг, які б стимулювали залучення капіталу. І це саме та проблема, яка потребує вирішення.

Підходи до її вирішення можуть бути різні: починаючи від встановлення оподаткування пасивних доходів за більш високими ставками, що дасть змогу вирівняти податкове навантаження; або відмова чи обмеження, на першому етапі, віднесення до валових витрат платника податку відсотків, сплачених по фінансовому інструменту. На сьогодні, це питання потребує широкого обговорення для запровадження загальної концепції вирівнювання оподаткування на фінансовому ринку та вилучення впливу різних ставок оподаткування на конкуренцію у фінансовому секторі.

Потребує також врегулювання ситуація щодо оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість операцій з безоплатної передачі частини новозбудованого житла органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам. Зрозуміло, що такі витрати є нерозривно пов’язаними з організацією будівництва, проте через відсутність в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» прямої норми про можливість віднесення таких витрат до складу валових, на практиці виникають проблеми з трактуванням органами державної податкової служби податкових наслідків зазначеної операції. Вирішення даного аспекту ми пропонуємо через прийняття окремої прямої норми.

Проблеми є і в системі оподаткування учасників страхового ринку. Наразі сучасна система оподаткування страховиків суттєво відрізняється від звичайної (загальної) системи оподаткування, що застосовується до інших підприємств, організацій в інших галузях. Оскільки в Україні дана сфера діяльності не є достатньо розвинутою, виникає необхідність стимулювання розвитку страхової галузі шляхом звільнення страхувальників і вигодонабувачів від податку на доходи фізичних осіб з отримуваної фізичними особами страхової виплати, а також впровадження системи пільг зі страхування життя та пенсійного страхування. Потрібно зазначити, що доцільно було б впроваджувати норми загальної системи оподаткування для учасників страхового ринку поетапно.

Не менш проблемним є використання похідних цінних паперів, наприклад, таких як житлові цінні папери, коли фактично за рахунок використання таких інструментів відбувається мінімізація оподаткування не тільки податку на прибуток, але й податку на додану вартість. І наразі, ми маємо вже такі дуже цікаві інструменти як похідні цінні папери на встановлення телефонів, продаж руди тощо.

Враховуючи наведене, саме такі актуальні питання у сфері оподаткування фінансового сектору мають стратегічне значення та потребують врегулювання при здійсненні єдиної державної податкової політики, оскільки подальше неналежне реагування на ці проблеми постійно створюватиме додаткові ризики для виконання державою своїх функцій.

Доцільними будуть також пропозиції щодо покращення функціонування недержавної системи пенсійного забезпечення в цілому. Це пов’язано з тим, що держава не застосовує можливих заходів економічного стимулювання відповідних правовідносин, а також не використовує потенційних можливостей зазначеної системи в плані залучення коштів населення в економіку України. Практика показує, що найбільш дієвим механізмом економічного стимулювання є застосування податкових пільг. Пропонуємо, щоб: кошти, які вносяться підприємствами на рахунки учасників недержавного пенсійного фонду, включалися до складу валових витрат такого підприємства (тут виникає необхідність розрахунку відсотку, який буде включений); не оподатковувалися податком з доходів фізичних осіб кошти, перераховані фізичною особою на її рахунок у недержавному пенсійному фонді, доходи нараховані платнику податку на його рахунок у недержавному пенсійному фонді.

Вважаємо, що вищевказані пропозиції певною мірою дадуть змогу поліпшити не зовсім досконале законодавство в сфері оподаткування фінансових установ.

Бібліографічний список:

1. Бодюк А.В. Посилення ролі органів державної податкової служби в удосконаленні податкової політики / Фінанси України. – 2003. - №2. – С. 70-74.

2. Буряк С. Фіскальна політика держави та фінансовий сектор / Фінансовий Ринок України. – 2008. - №6. – С. 3-10.

3. Ващенко Р. Налоги в механизме государственного регулирования предпринимательства / Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №12. – С. 39-43.

4. Поляченко В. Законодавчі шляхи удосконалення податкового режиму діяльності фінансових установ / Фінансовий ринок України. – 2008. - № 7-8. – С. 22-23.