Педагогічні науки/4.Стратегічні напрями реформування системи освіти

Фісун О. В.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Сутність фасилітації як психолого-педагогічного явища

Переорієнтація системи шкільної освіти на особистісно-зорієнтовану модель педагогічної взаємодії вимагає глибокого переосмислення сутності фасилітації у психолого-педагогічному сенсі. Цим пояснюється значне підвищення інтересу науковців до дослідження цього явища.

Як з’ясовано з наукової літератури, фасилітація (від анг. facilitate – полегшувати) трактується як підвищення ефективності діяльності (її швидкості та продуктивності) індивіда у присутності інших людей. Уперше це явище було виявлено наприкінці XIX ст. французьким науковцем Ш. Фере, а науково зафіксовано в дослідженнях американського психолога Н. Триплетта.

Згодом явище фасилітації стало об’єктом досліджень таких відомих науковців, як Ф. Олпорт, В. Меде, В. Бєхтєрєв, М. Ланге та ін. Зокрема, ними було експериментально виявлено залежність фасилітації від статі, віку, статусу індивіда та його ставлення до присутніх. Під час проведення експериментальної роботи було також виокремлено ще одне явище – соціальну інгібіцію (від лат. unhubeo – стримую, подавляю), яке за своєю сутністю є протилежним фасилітації. Воно виявляється в тому, що в деяких випадках присутність інших людей, які не втручаються в дії індивіда, призводить до погіршення результатів його діяльності.

Новий етап у дослідженні проблеми фасилітації почався з опублікуванням праць соціального психолога Р. Зайонса, який першим висунув припущення про те, що в разі виконання індивідуумом простої механічної роботи наявність сторонніх людей забезпечує цьому процесу ефект фасилітації, а у випадку, коли діяльність відрізняється складністю й вимагає від нього виявлення активних інтелектуальних зусиль – провокує появу ефекту інгібіції. Було також зроблено висновок про те, що присутність іншої людини звичайно позитивно впливає на кількісні характеристики діяльності особи й негативно – на її якісні показники.

Слід відзначити, що в останні роки, поряд з теорією В Зайонса, виникли й інші концепції щодо розкриття сутності явища «фасилітація-інгібіція». Так, наприклад, Ш. Тейлором було запропоновано модель відволікання уваги/конфлікту, в основу якої покладено тезу про те, що присутність інших людей завжди привертає до себе увагу, відволікаючи від роботи. Як наслідок, в індивідуума виникає внутрішній конфлікт між двома основними тенденціями: приділити увагу спостерігачам або приділити увагу виконанню завдання. Цей конфлікт здатен збільшувати збудження людини, що в подальшому може допомагати чи, навпаки, запобігати виконанню завдання залежно від того, чи пов’язане виконання завдання з домінуючою реакцією. Причому вчений зазначав, що якщо зусилля, необхідні для приділення уваги одночасно і складному завданню, й іншим людям перебільшує рівень когнітивних здібностей і психологічних можливостей особистості, то це може навіть спровокувати появу в ній когнітивного перевантаження [3].

Під час проведення дослідження було також установлено, що в педагогічну теорію та практику термін «фасилітація» було введено відомим психотерапевтом і педагогом К. Роджерсом. Однак реально гідну увагу освітяни почали приділяти цьому явищу тільки в останнє десятиріччя.

Так, фахівцями в галузі педагогіки (Є. Врублевська, І. Жижина, О. Димова та ін.) було доведено, що фасилітація передбачає організацію своєрідного типу міжособистісних взаємовідносин, які забезпечують створення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації молодої людини, спонукають її до особистісно-духовної перебудови, виявлення активних зусиль для розкриття власних внутрішніх потенцій. Основними характеристиками таких педагогічних взаємовідносин є взаємопізнання, взаєморозуміння, узгодженість спільних дії і взаємовплив між всіма учасниками [1]. У такому випадку процес трансляції від вчителя вихованцям певних знань і цінностей перетворюється у вільний акт співробітництва, співтворчості, який каталізує саморозвиток кожного суб’єкта, його повноцінну самореалізацію як особистості.

Як відомо, освітній процес у школі є складною динамічною системою, яка поєднує в собі різні види взаємодій: між учителем і окремим учнем, між педагогом і групою школярів, учнів між собою, між учителями тощо. Всі ці види взаємодій тісно пов’язані між собою й суттєво впливають один на одного. Забезпечення фасилітації під час здійснення навчально-виховного процесу дозволяє створити особливі взаємовідносини між його суб’єктами, які допомагають кожному з них прийняти себе як унікальну цінність, відкритися власному внутрішньому досвіду, сформувати мотивацію до позитивних самозмін. Адже, як підкреслював К. Роджерс, в кожній людині від природи закладено прагнення до самоактуалізації, а відносини фасілітуючого характеру стимулюють формування в людини прагнення використовувати їх для власного особистісного розвитку [2].

Упровадження особистісно-зорієнтованої парадигми освіти в сучасній школі передбачає, що кожний педагог має усвідомити сутність педагогічної фасилітації й необхідність її забезпечення під час навчально-педагогічної взаємодії з дітьми. Адже тільки вчитель-фасилітатор здатний створити під час педагогічної взаємодії такі умови, які спонукатимуть школярів на продуктивне самовдосконалення, активне відпрацювання цінностей і сенсів власної життєдіяльності.

Література:

1. Психология межличностного познания / Под ред. А. А. Бодалева. – М. : Педагогика, 1981. – 128с.

2. Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К. Р. Роджерс. – М. : Издательская группа «Прогресс»-«Универс», 1994. – 480 с.

3. Тейлор Ш. Социальная психология / Ш. Тейлор, Л. Пипло, Д. Сирс ; [пер. с англ.]. – 10-е изд. – СПб. : Питер, 2004. – 766 с.