Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Пасічник В.Ю., Гаргін В.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Специфіка застосування дослідницького методу навчання у початкових класах

Специфіка застосування дослідницького методу навчання у початкових класах проявляється:

а) у конструюванні навчальних проблемних завдань, які учні розв'язуватимуть самостійно, але обов'язково під керівництвом учителя, оскільки вони носять навчальний характер. Метою їх використання є не тільки (й не стільки) засвоєння нових знань та умінь Сіх можна подати і в готовому вигляді), як оволодіння дитиною досвідом цілісного розв'язання проблеми;

б) у способах керівництва самостійною пошуковою діяльністю учнів.

Для самостійного розв'язання використовують різні навчально-проблемні завдання. Під час їх вибору враховується кілька обставин. По-перше, за допомогою дослідницького методу організовується засвоєння такого змісту навчального предмета, який має велике пізнавальне й практичне значення для учня, оскільки самостійна творча діяльність вимагає більше часу для своєї реалізації у порівнянні з іншими видами. По-друге, доведення передбачення потребує таких методів пізнання, які доступні учням початкових класів. По-третє, у роботі з молодшими школярами, особливо на початкових етапах залучення дітей до самостійного розв'язання цілісної проблеми, доцільно використовувати завдання, в яких доведення передбачення здійснюється у матеріальній або матеріалізованій формі. По-четверте, для самостійного виконання конструюються проблемні завдання, для яких спосіб розв'язання конкретної проблеми є результатом перенесення відомого способу в нові умови за аналогією.

Навчальні проблемні завдання в структурі дослідницького методу слід називати навчально-дослідницькими, щоб підкреслити їх особливості й специфіку виконання. Навчально-дослідницькі завдання кожний учень виконує самостійно, хоча за змістом вони можуть бути однаковими для групи чи всього класу. Зазначимо, що різні рівні загальної готовності дітей та досвіду виконання ними окремих пошукових умінь вимагають індивідуального підходу до організації дослідницької діяльності. Індивідуалізація здійснюється шляхом побудови на однаковому змісті варіативних завдань, які мають різний ступінь складності для дітей з високим, середнім та низьким рівнями готовності.

На першому етапі учнівського дослідження створюється проблемна ситуація. Аналіз її дозволяє учням усвідомити зміст протиріччя, самостійно сформулювати або сприйняти ту проблему, яку пропонує учитель. З метою усунення труднощів на цьому етапі використовуються такі прийоми:

а) система «навідних» (без підказки) запитань, завдань. («Розгляньте і усно опишіть зовнішній вигляд ... Чи не виникає у вас запитань під час цього?»);

б) орієнтування учнів на аналіз змісту дослідницького завдання й порівняння його складових частин, тобто виділення сторін, які вступають у протиріччя. («Прочитати завдання. Виділити ті чистини, в яких закінчені думки про об'єкт... Порівняти ці частини. Яке запитання можна поставити?»);

в) залучення до послідовного аналізу змісту завдання. («Що в завданні відомо про об'єкт (або згадайте про об'єкт...)? Що невідомо? Що треба дізнатися (визначити)? і т. ін.»);

г) актуалізація відомих знань про об'єкт і спонукання до порівняння з тими, які подаються в завданні. («Згадайте про ... Що ви дізналися про об'єкт із завдання? Порівняйте, що ви знаєте і про що прочитали. Чи не виникає у вас запитань? Про що ви хотіли б запитати?»).

На другому етапі — етапі висловлення передбачення для керування діяльністю школярів часто використовується непряма „підказка” ходу розв'язання проблеми. Значення такої допомоги вивчалося в психології (А. Н. Леонтьєв, Я. А. Пономарьов та ін.). Експериментально доведено, що вона має навчальний ефект тоді, коли в конкретній проблемній ситуації повністю вичерпані індивідуальні можливості дитини.

Прийоми, що полегшують пошуки шляхів виконання навчально-дослідницьких завдань, такі:

а) додаткова інформація (у вигляді схематичного зображення предметів, явищ, процесів, додаткових спостережень за ними; актуалізації життєвого досвіду; перегляду діа- і кінофільмів);

б) повторення способу виконання аналогічних завдань;

в) розв'язання аналогічних, але простіших завдань;

г) указівка на аналогії;

д) постановка додаткових запитань, які спрямовують хід міркування;

є) актуалізація загальних законів, правил, принципів і закономірностей, які сприятимуть поясненню або передбаченню фактів, дій та ін.

Доведення правильності передбачення — одна з важливих ланок розв'язання проблеми. Діти виконують систему послідовних дій, спрямованих на відбір і групування фактів, встановлення певних зв'язків, здійснення узагальнень і формулювання попередніх висновків. Підсумком такої роботи є підтвердження передбачення, певною мірою його уточнення й розширення, або заперечення, тобто доведення його помилковості.

На останньому етапі учні роблять загальний висновок і порівнюють його з визначеними цілями. Аналіз виконання навчально-дослідницького завдання є завершальним елементом педагогічного керівництва. Він забезпечує повне усвідомлення всіма учнями класу кожного етапу розв'язання проблеми, розуміння суті допущених помилок, доцільності застосування окремих дій та операцій. Аналіз проводиться шляхом фронтальної бесіди.