Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Лещенко С.В., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Психолого-педагогічні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів

Оцінювання навчальних досягнень виконує у навчальному процесі школярів багато функцій, що стосується не лише показника навченості, а і моральних учасників, цієї важливої державної справи. Проблема оцінювання навчальних досягнень учнів не є новою, бо вже більше ста років тому були прибічники і супротивники бальної системи, робилися численні спроби її реформи або заміни більш досконалою системою.

Звертаючись до історії, бачимо, що перша система оцінок виникла в Німеччині. Вона складалася з трьох балів, кожний з яких позначав розряд, до якого відносили учня за його успішністю (1-й - кращий, 2-й - середній, 3-й - гірший). Бали показували місце учня серед інших. З часом, середній розряд, до якого належало найбільше число учнів, розділили на класи. Отже, вийшла п’ятибальна шкала, яку невдовзі й запозичила Росія. Тут балам стали надавати іншого значення. Вони перестали позначати розряди учнів, а з їх допомогою прагнули оцінити знання учнів. Вважають, що такий погляд на бали сформувався під впливом 12-бальної системи оцінювання німецького педагога І.Базедова.

В Україні ще в братських школах (ХVІ – ХVІІ ст.) робоче місце учня у класі визначалося відповідно до його успішності: хто більше знав, той вище і сидів, незалежно від його станового походження, а хто менше знав, той сидів на нижчих місцях.

Недоліки оцінної системи навчання, яка включала в себе оцінки як стимулятори навчання, виявились уже в середині XIX ст. Цьому сприяла створена на основі соціальних змін західна теорія вільного виховання. Вона прагнула вести розвиток дитини поза всяким втручанням і керівництвом ззовні. Була спрямована проти будь-якого пригнічення особистості дитини, проти дріб'язкової регламентації всіх сторін її життя і поведінки, визначення змісту навчання, проти його волі й ін. Гостро критикуючи авторитарність виховання і схоластичні методи навчання, представники цієї теорії, або педагоги, що знаходяться під її впливом, виступали і проти оцінної системи навчання, що склалася в школі, проти оцінок та іспитів.

Система оцінювання у вигляді балів (оцінок), не зважаючи на свої недоліки, впродовж багатьох років не знайшла собі гідної заміни. Водночас традиційна система оцінювання, з нашої точки зору, має ще багато резервів і далеко не вичерпала своїх можливостей.

В.Шаталову вдалося зняти або звести до мінімуму ряд суперечностей. Його методика дозволила бути об'єктивним і не бути формалістом, правильно оцінювати знання і при цьому попередити негативний психологічний і виховний ефект оцінки, стимулювати роботу учня, зберігаючи позитивну перспективу.

Досвід експериментальної роботи В.Шаталова показав, що в класах, де застосовувалися листи відкритого обліку знань, відмінні оцінки мали всі учні. Причому кожна відмінна оцінка в експериментальних класах була вище середньої відмінної оцінки, отриманої в будь-якій сусідній школі, де ця методика не застосовувалася. Про це свідчать численні порівняльні екзаменаційні перевірки.

Отже, оцінювання знань учнів у тій або іншій формі є необхідною частиною навчального процесу. Однак форми і методи можуть змінюватися, не обмежуючись давно відомими. Ми наголошуємо ще на тому, що існуюча система оцінювання знань має багато резервів і може використовуватися ефективніше. Методи і форми оцінювання повинні визначатися вчителем залежно від цілей навчання, теми, предмету, віку та індивідуальних особливостей учнів. При цьому необхідним є диференційований підхід, облік різноманітності дидактичних і виховних функцій оцінки в навчальному процесі.