История /1.Отечественная история
Ю.В.
Крайсвітня, старший викладач кафедри
українознавства
Полтавська державна аграрна академія, Україна
Столипінська
аграрна реформа в новітній українсько-російській історіографії.
Значна
кількість наукових досліджень присвячена передумовам, перебігу та оцінці
наслідків столипінської реформи в аграрній сфері. Сторіччя з дня впровадження столипінської
аграрної реформи в життя спричинила також появу нових історичних розвідок з
теми. Тому й виникає закономірна потреба в історіографічних оглядах новітньої
літератури, присвяченої столипінськім перетворенням в аграрній сфері.
Об’єктом цього історіографічного
узагальнення є російські та українські дослідження, присвячені проблемі
столипінського аграрного реформування й опубліковані з кінця 1980х років.
На основі аналізу відповідної літератури маємо на меті простежити елементи
наступності в новітніх дослідженнях та зміну концептуальних засад у трактуванні
столипінської аграрної реформи, оцінці її наслідків.
Безумовно, не слід забувати про здобутки представників радянської
історіографії, яким вдалося опрацювати значний фактичний матеріал,
систематизувати його та дати свої оцінки, залучити до наукового обігу нові
історичні джерела. Йдеться насамперед про таких відомих дослідників реформи,
як С. Дубровський, П. Єфремов, С.
Сідєльніков та ін. Проте в радянській історичній літературі помітна певна
тенденційність в оцінках та зміщення уваги науковців у бік дослідження
соціально-політичних завдань реформи.
Докорінні зміни в трактуванні столипінської аграрної реформи припадають на
період трансформації історичних умов (середина 80 – початку 90-х років ХХ ст.).
Помітне місце в історичних дослідженнях
цього періоду посіли проблеми аграрної історії Російської імперії: усебічний
аналіз аграрного питання, шляхів його вирішення, успішності столипінської
аграрної реформи. З’явилися нові підходи в дослідженні процесу модернізації
Російської імперії. Зокрема вивчення перетворень початку ХХ ст. у контексті циклів реформ та
контрреформ тощо [1].
Аналіз літератури із заявленої теми свідчить про зміни, що відбулися в трактуванні
причин та передумов аграрної реформи. Майже століття в історіографії панувала
теза про те, що непослідовна та неповна реформа 1861 року не вирішила аграрного питання й спровокувала
революцію 1905 року. А столипінський курс був спробою загасити революційне
полум’я.
У новітній літературі представлені різні погляди на економічні та політичні
передумови столипінських перетворень на селі. Але спільним є відхід від
стереотипів та ідеологічних догм. Змінюються оцінки успішності реформи. Ідея
неминучості революції перестала бути загальноприйнятою, селянство більше не
розглядається як надійний союзник пролетаріату. Більшою стала історіографічна
база дослідження столипінської реформи. Зокрема вітчизняні дослідники одержали
можливість повною мірою вивчати праці західних істориків.
Сучасних дослідників аграрної реформи П. Столипіна умовно можна поділити на
три групи: прихильники реформаторської діяльності, її критики й науковці, що
дотримуються поміркованої позиції в оцінці столипінських перетворень.
До першої групи належать такі дослідники, як А. Бородін [2], А. Глаголєв [3], М. Румянцев [4]. Спільним підходом для вищезгаданих авторів є
зосередження уваги на економічній складовій аграрної реформи, а також позитивна
оцінка її наслідків і результатів. Варто зазначити, що схвальні оцінки реформи
частіше можна зустріти в публіцистичній літературі. Прихильників реформ
приваблюють у столипінському досвіді ідеї побудови сильної держави, яка
заснована на порядку та законності, а також спроба переходу до ринкової
економіки та утвердження приватної власності на землю.
Діаметрально протилежну позицію розділяють дослідники другої групи: А.
Аварех [5], И. Ковальченко [6], А. Анфімов [7] тощо. У своїх працях вони дійшли
висновку про провал столипінських аграрних перетворень, оскільки, на їх думку,
реформа не вирішила поставлених перед нею завдань ні в економічній, ні в політичній, ані в соціальній сферах. І
попри показники хуторизації, досягти суттєвих прогресивних зрушень на селі не
вдалося.
Помірковані погляди на реформу та її успішність можна знайти в працях В.
Тюкавкіна [8], П. Зирянова [9], В. Боровікової [10], А. Смирнова [11]. Ці дослідження містять спробу об’єктивного аналізу
історичної дійсності на селі початку ХХ ст., розглядають реформу як
закономірний результат розвитку Російської імперії, з’ясовують позитивні й
негативні складові столипінської політики.
Столипінська аграрна модернізація стала об’єктом вивчення й українських
дослідників. Для них характерним є зосередження на регіональних особливостях
реформи, її більшої успішності в українських губерніях та з’ясуванні причин
такої специфіки.
Український історик О. Реєнт зазначав: «аналізуючи процеси в аграрній сфері
другої половини ХІХ - поч. ХХ ст., слід мати на увазі, що вони мали свої
особливості у різних регіонах країни. Отже, й висновки по кожному аспекту
реформ слід робити на підставі детального вивчення ситуації в кожному із них.
Очевидно, що вони будуть неоднаковими, коли мова йтиме про українські губернії,
різні регіони Росії» [12, с.21].
У цілому для сучасної української історіографії характерні твердження про
значні успіхи реформи в українських губерніях, що пояснюється меншою
поширеністю общини на українських землях та особливостями менталітету
українського селянства, зокрема більшим індивідуалізмом та особливим ставленням
до праці.
Подібний підхід міститься і в навчальній літературі, у якій значна увага
приділена регіональній специфіці столипінської реформи. У навчальних
підручниках та посібниках помітний відхід від спрощеної схеми викладання цієї
проблеми, порівняно з попереднім періодом, для якого характерною була наочна
демонстрація антагонізму інтересів царського режиму та трудящих верств, що
виправдовувало необхідність зміни режиму шляхом революції[13].
Значна увага в новітній історичній літературі приділена проблемі
переселення в період реформи, оскільки міграція з українських губерній
становила більше половини міграції з Європейської частини російської імперії.
Дослідження зазначеного аспекту ринкових перетворень представлені в працях
сучасного українського історика М. Якименка [14].
Столипінська аграрна реформа та особливості її перебігу в Україні стали об’єктом
дисертаційних досліджень В. Майстренка [15],
В. Бочарова [16], І. Власика [17], О. Приймака [18]. Вперше комплексний аналіз
аграрної реформи в Україні був зроблений Л. Ігнатовою. Дисертантом встановлено,
що стан сільського господарства України відрізнявся від загального в Російській
імперії; проведення аграрної реформи дало найбільше позитивних результатів саме
на Україні, незважаючи на недостатнє фінансування та необгрунтованість її
організації [19].
Дослідження дозволило сформулювати наступні висновки. Зміни в трактуванні
столипінської аграрної реформи припадають на період трансформації історичних
умов в середині 80 – на початку 90-х
років ХХ ст. У новітній літературі представлені різні погляди на економічні та
політичні передумови столипінських перетворень на селі. Сучасних
дослідників аграрної реформи умовно
можна поділити на три групи: прихильники реформаторської діяльності, її критики
й науковці, що дотримуються поміркованої позиції. Столипінська аграрна модернізація
стала об’єктом вивчення й українських дослідників, для яких характерним є
зосередження на регіональних особливостях реформи, її наслідків та причин
більшої успішності в українських губерніях.
Безумовним досягненням сучасної історіографії столипінської аграрної
реформи є поява праць історико-краєзнавчого характеру, певна деталізація
проблеми, зокрема конкретизація причин невдач урядової політики в аграрному
секторі (у тих авторів, які вважають реформу такою, що провалилася).
Недоліком сучасних праць, присвячених аграрній реформі, можна вважати певну
суперечність і непорівнюваність наведених даних. Існує відмінність у підставах
для розрахунків, хронологічних межах та просторових ареалах досліджень. Часто
використовуються середні дані по імперії, на основі яких важко відтворити об’єктивну картину процесу реформування.
Література:
1.Коновалов В.С. Крестьянство и реформы( Российская деревня в начале ХХ в.) [Текст]: Аналит.
Обзор /РАН ИНИОН. Центр социал. Науч. Информ. Исслед. Отдел отеч. И зарубеж.
Истории, Отв. Ред. Шеверин В.м. – М., 2000, -130 с.
2. Бородин, А. П. Столыпин. Реформы во имя России [Текст] /
А. П. Бородин. – М., 2004.
3. Глаголев, А. И. Формирование экономической концепции
П. А. Столыпина (1885 – 1905 гг.) [Текст] / А. И. Глаголев //
Вопросы экономики. – 1990. – № 10. – С. 56-63.
4. Румянцев, М. Столыпинская аграрная реформа [Текст]: предпосылки,
задачи, итоги / М. Румянцев // Вопросы экономики. – 1990. – № 10. –
С. 63-74.
5. Аврех, А. Я. П. А. Столыпин и судьбы реформ в России [Текст] /
А.Я. Аврех. – М., 1991.
6. Ковальченко, И. Д. Столыпинская аграрная реформа [Текст]: мифы и
реальность / И. Д. Ковальченко // История СССР. – 1991. – № 2. – С. 52-72.
7. Анфимов, А. М. Власть и реформы. П.А. Столыпин и российское
крестьянство [Текст] / А. М. Анфимов. – М., 2002.
8. Тюкавкин, В. Г. Великорусское крестьянство и Столыпинская аграрная
реформа [Текст] / В. Г. Тюкавкин. – М., 2001
9. Зырянов, П. Н. Крестьянская община Европейской России, 1907 –
1914 гг. [Текст] / П. Н. Зырянов. – М., 1992; Он же. Петр
Столыпин [Текст]: политический портрет / П. Н. Зырянов. – М., 1992
10.Боровикова В. Г. Спаситель русской деревни? [Текст]:/ В. Г. Боровикова // История Отечества в
портретах политических и государственных деятелей. – Брянск, 1994. – С. 59-70.
11. Смирнов, А. Ф. П. А. Столыпин как реформатор
[Текст]:/ А. Ф. Смирнов // Журнал российского права.
– 1998. – № 3. – С. 126-146; № 4/5. – С. 245-256.
12. Реєнт Олександр. Україна в
імперську добу ( кін. ХІХ – початок ХХ ст.)
[Текст]:/ О. Реєнт.- К., 2003.
13 Бойко О.Д. Історія України:
навч. Посіб.: [для студ. вищ. навч. зал.]/ О. Д. Бойко. – К.: «Академвидав», 2003. – 656 с.; Сарбей
В. Г. Історія України: підручн.: [для 9 кл.середн. школи]/ В. Г. Сарбей. – К.:
« Ґенеза», 1999.
14. Якименко М.А. Переселення
селян з України на Далекий Схід в епоху ринкових реформ кінця XIX – початку XX
ст. [Текст]:/ М.
А. Якименко. – Полтава, 2003. – 130с.
15. Майстренко В.С. Столипінська аграрна реформа в
Харківській губернії [текст]: дис… канд. істор. наук: 07.00.01. /В.С. Майстренко –
Х., 1997. – 195 с.
16. Бочаров В.В. Столипінська аграрна реформа в
Катеринославській і Харківській губерніях (1906 – 1916 рр.) [текст]: дис… канд. істор. наук:
07.00.01. /В.В. Бочаров – Донецьк, 2001. – 171 с.
17. Власюк І. М. Вплив столипінської аграрної
реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906-1914 рр.)
[текст]: дис... канд. іст. наук: 07.00.01. /І.М. Власюк - Житомир, 2000. - 179
с.
18. Приймак О.ВМ Столипінська аграрна реформа на
півдні України (1906 – 1917 рр.) [текст]: дис… канд. істор. наук: 07.00.01.
/О.М. Приймак – Запоріжжя, 2002
2001. – 169 с
19. Ігнатова Л.Р. Аграрна реформа П.А.Столипіна та
її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) [текст]: дис… канд. істор. наук:
07.00.01. /Л.Р. Ігнатова - Одеса, 2002.