Викладач Ткаченко С.А.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Україна

Загальна економічна характеристика

додаткових витрат на підвищення якості продукції

Для визначення економічної ефективності робіт із підвищення якості продукції потрібно знати точну величину додаткових витрат, пов’язаних з цією роботою. Проблема квантифікації додаткових витрат може бути правильно вирішена тільки за умови глибокого вивчення їх економічної природи і науково обґрунтованого групування цих витрат.

Ознайомившись із поглядами провідних вітчизняних і іноземних вчених-економістів [1-3] та інші, відзначимо той факт, що означені роботи при всій їх вагомості зовсім не містять положень, які б надавали загальну економічну характеристику додаткових витрат на підвищення якості продукції.

Тому, ціллю даної публікації виступає наведення загальної економічної характеристики додаткових витрат на підвищення якості продукції.

Виходячи із потреби визначення економічної ефективності підвищення якості продукції і послідовного дотримання принципів ринкової економіки на підприємствах, усі витрати, пов’язані із підвищенням якості продукції, повинні бути згруповані за економічними ознаками.

Визначення економічного ефекту додаткових витрат, пов’язаних із підвищенням якості продукції, передбачає в першу чергу групування цих витрат за видами заходів і за відношенням до різних видів продукції.

Поділ витрат за видами заходів обумовлений тим, що саме заходи виступають початковими об’єктами планування, обліку і визначення економічної ефективності цих витрат на підприємствах-виробниках.

За ступенем впливу на споживчі властивості продукції додаткові витрати, пов’язані із підвищенням якості, поділяються на дві групи. До першої групи належать витрати підприємства на підвищення рівня якості продукції, який відповідає показникам, передбаченим технічними умовами або стандартами. До другої групи належать витрати, які спрямовані на досягнення продукцією, яку виготовляють рівня якості, який перевищує вимоги технічних умов і стандартів, а також на досягнення рівня найкращих світових зразків.

Потреба у розмежуванні додаткових витрат на дві групи обумовлюється тим, що вони мають неоднакове значення для комерційно-виробничої діяльності промислових підприємств. Витрати, спрямовані на досягнення продукцією рівня якості, який передбачено технічними умовами і стандартами, покриваються підприємству-виробнику лише в межах затверджених угодою оптових цін, при цьому додаткові витрати підприємства поверх цих цін покупець не оплачує. Таким чином, ці витрати за інших рівних умов, призводять до зменшення прибутку підприємства і рентабельності виробництва.

В той же час витрати підприємства на досягнення рівня якості продукції, який перевищує показники, передбачені технічними умовами і стандартами, також як і на досягнення рівня найкращих світових зразків, покриваються споживачами за рахунок надбавки до оптових цін. Це сприяє зростанню прибутку і підвищенню рентабельності продукції, що випускається.

Таким чином, з точки зору інтересів підприємства-виробника продукції, корисніше витрачати кошти на досягнення якості продукції, яка перевищує вимоги технічних умов і стандартів. В інтересах ж споживача і суспільства в цілому доцільно підвищувати якість продукції як за рахунок досягнення рівня, передбаченого технічними умовами і стандартами, так і перевищення цього рівня. При цьому критерієм тих або інших витрат із удосконалення якості продукції повинен слугувати не прибуток, отриманий підприємствами-виробниками, а економічна ефективність цих витрат.

Оскільки витрати, пов’язані із підвищенням якості, можуть відноситися як до одного, так і до декількох різних видів продукції, виникає потреба групування витрат за цими ознаками, яка дозволяє більш правильно визначати ефективність витрат, спрямованих на удосконалення якості різних видів продукції. Але разом з тим це групування передбачає різний підхід до методики визначення самої ефективності цих витрат.

Найбільш повне використання ринкових відносин в діяльності підприємств із підвищення якості продукції також обумовлює конкретне групування додаткових витрат. Так, ці витрати групують за часом і за місцем їх здійснення, за статтями витрат, за джерелами фінансування.

Витрати на підвищення якості продукції, які розрізняють за часом, поділяються на одноразові (спеціальні) витрати і поточні, що обумовлюється різним характером їх впливу на економіку підприємств і їх внутрішніх ланок. Одноразові витрати носять одиничний характер, і величина їх не залежить від циклічності виробництва продукції. Поточні витрати повторюються у кожному циклі виробництва продукції, і величина їх залежить від кількості циклів.

Додаткові витрати, які розрізняються за місцем здійснення, поділяються на витрати, які робляться у одному внутрішньому підрозділі і в декількох внутрішніх підрозділах, які робляться одночасно. Таке групування залежить від характеру заходів, які здійснюють із удосконалення якості продукції і разом з тим диктується вимогами ринкової економіки, які для отримання суб’єктом господарської діяльності максимально можливого прибутку передбачають контроль за величиною витрат у кожному внутрішньому підрозділі.

В основі визначення місць здійснення витрат із удосконалення якості продукції повинна бути схема організації робіт із розробки і впровадження заходів із підвищення якості продукції підприємства-виробника.

Витрати, пов’язані з підвищенням якості виробів, виходячи із діючих в цей час методології планування і обліку витрат на виробництво продукції, повинні групуватися за наступними статтями: сировина та основні матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата виробничих робітників; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; втрати від браку; супутня продукція (вираховується).

Таке групування витрат потрібне для виявлення їх цільової спрямованості і здійснення контролю за діяльністю підприємства в області робіт із удосконалення якості продукції.

За джерелами фінансування витрати, пов’язані із підвищенням якості продукції, поділяються на витрати які: покриваються за рахунок поточних витрат виробництва, тобто за рахунок собівартості; покриваються за рахунок інших джерел фінансування (нецентралізовані джерела фінансування капітальних вкладень, які включають позики банку і інше; централізовані джерела фінансування капітальних вкладень).

Витрати, пов’язані із підвищенням якості продукції, необхідно розмежовувати за джерелами фінансування у зв’язку з тим, що використання різних джерел справляє різний вплив на виробничо-збутову діяльність підприємств. Власні інтереси вимагають, щоб підприємства в першу чергу найбільш повно використовували внутрішні джерела фінансування.

Таким чином, групування витрат за ступенем впливу проведених заходів на споживчі властивості продукції, за відношенням до різних видів продукції, за місцем і часом здійснення, за статтями і за джерелами їх фінансування є методологічною основою для організації планування, обліку і економічного аналізу цих витрат на підприємствах. Серед перспектив подальших розвідок у даному напрямку особливою актуальністю відрізняються питання пов’язані із плануванням, обліком і особливостями аналізу додаткових витрат на підвищення якості продукції.

Література:

1. Атамас П.Й. Управлінський облік: Навчальний посібник. – Д.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с. – С. 399-402.

2. Аткинсон, Энтони А., Банкер, Раджив Д., Каплан, Роберт С., Янг, Марк С. Управленческий учёт, 3-е издание.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. – 878 с.: ил. – Парал. тит. англ. – С. 369-375.

3. Івакіна І. Управлінський облік: стисло і доступно. – Х.: Фактор, 2007. – 320 с. – С. 272.