Економічні науки/11.Економіка сільського господарства

Аспірант М.В.Мозгова

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили

Основні заходи превентивної функції системи управління земельними ресурсами

В процесі управління земельними ресурсами незадовільними залишаються заходи попередження та запобігання, які безпосередньо спрямовуються на усунення причин і умов, що спричиняють екологічні злочини в землекористуванні та націлені на примусові дії щодо індивідумів, чи їх груп, які можуть скоїти або вже скоїли такі злочини. Система управління земельними ресурсами покликана виконувати превентивну (попереджуючу) функцію. До неї відносяться такі заходи: просвітництво, освіта, виховання.

При цьому посвітництво покликане сформувати перші елементарні знання про сутність земельних перетворень, про особливості взаємовідносин землевласників, землекористувачів та земельних ресурсів, про вплив людської виробничої діяльності на якісний стан земель тощо.

Освіта слугує інструментом впливу на суспільну свідомість, що в систематизованому теоретичному вигляді відображає різноманітні сторони ринкової економіки землекористування, закономірності діалектичної єдності суспільства і земельних ресурсів та раціонального використання і охорони земель. «Ключевыми понятиями образования есть: культура, екологические отношения, ответственность человека, здоровье, экологические проблеми, устойчивое развитие биосферы и общества [1, с.35] (мова оригіналу – Авт.)». Специфіка освіти в сфері землекористування полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі «випереджаючого відображення [2, с.125]». У свідомості людини повинна відбутись постійна оцінка можливих наслідків негативного впливу на земельні ресурси як безпосередніх, так і майбутніх.

Виховання як психолого-педагогічний процес формує у індивіда переконання, моральні принципи, що визначають його поведінку в процесі використання земельних ресурсів. В ході виховання формується певна система екологічних цінностей, які визначають бережливе ставлення людини до землі як до «природного тіла [3, с.10]», ініціюють їх до розв’язання проблем екологічної кризи в землекористуванні .

Наприклад, окреслюючи шляхи реалізації основного завданням земельної реформи щодо переходу вiд колективної форми землекористування, до нової (приватної форми ведення сiльського господарства, формування фермерських господарств), небуло проведено науково виваженого еколого-економічного прогнозу можливих результатів цього переходу, його наслідків для:

- агроекологічного стану земель;

- обсягу i структури продовольчого фонду країни;

- природної основи здорового фізичного і психічного розвитку людини.

Тобто на другий план відійшло врахування економічних показників, що призвело до загального спаду виробництва с/г продукції, що негативно позначається на продовольчому забезпеченні населення. При цьому не окреслені методи досягнення цього завдання, не окреслено найбільш ефективні механізми. Як наслідок означеного, неінформованість сільгоспвиробників та невиправдане обмеження в часі (стислі строки) проведення цього завдання реформи, призвело до зниження обсягу товарної продукцiї в країні. За офiцiйними даними статистики, обсяг закупівель сiльськогосподарської продукцiї з розрахунку на 1 га рiллi у 1993 р. по фермерських господарствах був меншим порiвняно з колективними господарствами по овочах - у 2 рази, картоплi - у 3 рази, цукрових буряках - у 4 рази, а по худобi й птицi - у 14 разiв. Продуктивність площ основних сільськогосподарських культур у реформованих господарствах незмінилася і в подальшому. Так, в 1998 року була нижчою від рівня 1997 р., а також нижчою від рівня держпідприємств. Зокрема, врожайність зернових (19,8 ц) була нижчою, відповідно, на 3,9 ц і 1 ц. «В 1998 році 80% сільськогосподарських підприємств були нерентабельними, урожайність культур і валовий збір зерна сягнули найнижчого, критичного значення [4, С.28]».

Розробка і впровадження вищеозначених заходів вимагають кваліфікованих кадрів відповідного рівня компетенції, зокрема з питань управління процесами реалізації законодавства, контролю за додержанням вимог екологічної безпеки землекористування, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання та охорони земельних ресурсів, навколишнього природного середовища, досягнення погодженості дій системи Держкомзему України з державними і громадськими органами у галузі навколишнього природного середовища тощо.

Список використаних джерел.

1. Суравегин И.Т. Здоровье человека как экологическая проблема // Экологическая жизнь Научно-популярный образовательный журнал. - 2006, № 1 (50).- С.34-38.

2. Лисицин Е.Н. Соиально-экологическая политика современного государства // Тезисы докладов персой Всесоюзной конференции «Проблемы социальной екологии» Ч.1.-Львов, 1986.- С. 124-126

3. Горлачук В.В., Гаркуша О.М., В’юн В.Г., Песчанська І.М, Демченко Д.М. Управління землекористуванням. Підручник. Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2006.- 376 с.

4. Гнаткович Д.І. Економіко-правові положення формування нових землеволодінь і землекористувань // Землевпорядний вісник. – 1999.- № 2.- С.28-30.