Педагогічні науки/ Проблеми підготовки фахівців

к.е.н Галицька Е.В., Донкоглова Н.А.

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Роль засобів спілкування у педагогічній діяльності

Проблеми підвищення ефективності освіти були і будуть актуальними за різних соціально-економічних умов і у будь-яких економічних системах. Лише змінюється суть проблем і акценти. Посилюється інтерес до проблем спілкування, зокрема педагогічного. Вирішення даних проблем є невід’ємною складовою підготовки висококваліфікованих спеціалістів, як економістів, так і фахівців іншого профілю.

Спілкування в педагогічній діяльності займає провідну, професійно значущу позицію. В навчанні та вихованні воно є інструментом впливу на особистість студентів. «Педагогічне спілкування – це система методів і прийомів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а також організують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію педагога та вихованців» [4, c. 402].

Педагогічне спілкування в системі педагогічної діяльності відтворено на рис.1

Рис.1 Типи спілкування педагогічної діяльності

Як визначають спеціалісти, саме педагогічне спілкування в структурі педагогічної діяльності має статус провідного типу діяльності.

Ефективність розвитку культури спілкування залежить від форм і методів роботи зі студентами. Так, традиційні підходи до проведення лекцій та практичних (семінарських) занять, на нашу думку, повинні поступатись активним методам навчання: діловим іграм, дискусіям. Вправам, в яких беруть активну участь всі студенти. При цьому, і від викладачів, і від студентів, вимагається знання так званої літературної мови. Володіння її нормами, вміння користуватись всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети та змісту мовлення є культурою мови.

Питання про роль мови у процесах пізнавальної діяльності людей завжди було об’єктом дослідження вчених різних галузей знань. Але і мовознавці, і філософи, і психологи визначають, що без мови неможлива сама пізнавальна діяльність. Це відбувається тому, що засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами і законами мислення, які мають певне відображення і в її спілкуванні [1, c. 36].

Так, при розгляді рефератів, курсових, звітів про проходження виробничої практики студентами третього та четвертого років навчання, за трьома параметрами:

1) оволодіння стандартизованими композиційними структурами фахового та наукового мовлення;

2) запасом слів та обізнаності з визначеною системою україномовної термінології та її правильним застосуванням;

3) граматично правильною побудовою тексту.

З’ясовано, що у своїй більшості студенти не завжди граматично правильно оформлюють текст, у більшості випадків використовують завчені стандартні композиційні структури мовлення, без будь-яких власних варіантів, що не дає можливості викладачу побачити і відчути розуміння студентом викладеного матеріалу, його особисту оцінку.

Адже, характерними рисами професійної, наукової мови є точність, ясність, стислість, смислова, завершеність (табл.1)

Таблиця 1

Риси наукової мови

Характерні риси	Сутність поняття
ТОЧНІСТЬ	Високий ступінь відповідності об’єктивним даним, дійсності. Суворе ретельне дотримання необхідних норм, вимог, акуратність, пунктуальність [2, с.1259]
ЯСНІСТЬ	Простий, зрозумілий; не потребує додаткових пояснень; цілком очевидний; який не викликає будь-яких сумнівів у чому-небудь [2, с. 1425]
СТИСЛІСТЬ	Лаконічно висловлений, небагатослівний [2. с.1196]
СМИСЛОВА ЗАВЕРШЕНІСТЬ	Уявлення про щось, поняття, розуміння, чого-небудь, яке має бути виконано до остаточного закінчення [ 2, с. 285, 1153]

Неправильно вжиті слова і словосполучення та лексичне помилки можуть спотворити висловлену думку, викривити смисл написаного. Для наукового тексту характерними є формально-логічний спосіб викладання матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доведенню істини, обґрунтуванню основних висновків, використання спеціальної термінології [3, c.186].

Поряд із словесними (вербальними) засобами спілкування велике значення в педагогічній діяльності мають і невербальні засоби. Вони доповнюють та підсилюють взаємодію спілкування. З огляду на це, їх необхідно застосовувати не ізольовано, а з урахуванням контексту, оскільки невербальне спілкування має такі форми самовиразу, які не спираються на слова та інші мовні символи. Мова невербального спілкування – це «мова» жестів, інтонації, паузи, рухів тіла тощо. Виключно важливим елементом спілкування є в педагогічній діяльності візуальний контакт «викладач-студент». Він допомагає регулювати увагу студентів, робити зауваження без слів, контролювати хід проведення занять.

Техніка публічного мовлення, як і мова в цілому, підпорядкована до ідеї, думки, змісту лекції. В процесі викладання вираз обличчя лектора, його жести, інтонація, тембр голосу, швидкість мови використовують як засоби мовної виразності, засоби впливу на аудиторію.

Література:

1.Волосова О. Культурно-освітня ситуація в країні й викладання української мови у вищій школі// Українська мова і література в школі.-К.:2005.-№6.- с. 36-39.

2.Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голова ред. В.Т. Бусел.-Кю:Ірпінь:ВТГ»Перун», 2002.-1440с.

3.Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень:Навчальний посібник.-К.:Центр навчальної літератури, 2004.-212с.

4. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.. – К.: Либідь, 2005. – с. 464.