Політологія /3 теорія політичних систем

К.і.н. Федорчак Т.П.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Моделі формування національних держав у Європі

Вчені, які досліджують нації і націоналізм, відзначають нерівномірність формування національних держав у Європі і кожний з них трактує цей процес своєрідно. Е.Сміт вважає, що поява національних держав „у різний час і в різних місцях” спричинила „часовий розрив між трьома основними революціями – у сфері поділу праці, контролі управління і культурної координації [2, с.88-90]. П.Альтер вбачав процес національної розбудови в Європі не в кардинальних змінах соціальної, економічної і політичної сфер XIX-XX ст., а в трансформації самої ідеї нації [1], вказуючи на три основні фази формування держав. У І фазі (ХУ1-ХУШ ст.) національні держави виникали на основі загального політичного минулого і революційних змін монархії. В Нідерландах, Англії і Франції династичні держави перетворились у нації-держави. ІІ фаза (І пол. XIX ст.) містить „уявлення про націю як культурну спільність”. У ІІІ фазі (ІІ пол.XIX–поч.XX ст.) теж переважало поняття культурної нації. У Центральній і Південно-Східній Європі національні держави виникали шляхом сецесії і поділу поліетнічних імперій. Він вважав, що сформована політична свідомість народів, які живуть у цих регіонах і сприймають себе як мовні і етнічні общини, була спрямована не в державу, і навіть не на існуючу державу, а проти неї (1, с. 155-156).

Досить цікавою моделлю нерівномірності формування національних держав у Європі є уявлення Е.Геллнера про „часові пояси”. Розгляд цих ідей дає змогу повніше уявити появу національних держав у Європі. Е.Геллнер пише, що є кілька часових поясів становлення національних держав. Перший часовий пояс – атлантичне узбережжя Європи з своєрідним вкрапленням націй, у держави, які існували. „Якщо націоналізм припускає шлюбний союз держави і культури, – вважав він, – то в цьому регіоні пари склалися задовго до того, як було оголошено, що вони створені одне для одного. У цій частині Європи хоч і існувала безліч місцевих діалектів, але всі вони були близькі до мови, вживаної адміністративними структурами. „Носіїв цих діалектів” можна було „переконати, що формальна стандартизована мова, яку їм пропонують освоїти для спілкування з чиновниками, – це правильна версія тієї мови, якою вони користуються вдома” [3, с.180]. Тож, більшість без особливих конфліктів і труднощів сприйняла „національну „Я-концепцію”, панівної високої культури [3, с.181].

Другий часовий пояс – „на схід від атлантичного узбережжя Європи”, де побудова національних держав уніфікувалась. Відсутність династичних держав – політичних одиниць, відповідних націоналізму і дві кодифіковані культури – італійська та німецька, вимагали „єдиного політичного даху” над тією територією, де вже домінувала висока культура. Основне завдання цієї частини Європи – зібрати воєдино дрібні і середні держави, що часто спричиняли крах небажаних правителів. Отож, національні держави тут виковувались у війнах і напруженій дипломатичній боротьбі [3, с.181-182].

Третій часовий пояс – далі на схід, мав певні зразки національного будівництва. Існувала „досить складна, клаптикова ситуація географічного і соціального сплетіння різноманітних культур. При цьому політичні, культурні і релігійні межі зовсім не збігалися і не підтримували одна одну”. Тому даний регіон Європи мав досить важке завдання: створення культур і держав, які їх формують [3, с.182]. При цьому вчений виділяв два основних сценарії побудови національних держав. Перший – наявність ідеї історичної нації – групи, що раніше мала своє державне утворення, але втратила його і націоналістичні вимоги були пов’язані з відродженням політичної одиниці, „зниклої в результаті династичних чи релігійних конфліктів” [3, с.182]. Другий сценарій, навпаки, припускав створення політичної одиниці, яка пов’язана винятково з „культурною своєрідністю даної території”. Е.Геллнер писав, що відмінності між сценаріями не такі принципові, як прийнято вважати, а важлива наявність активістів, пропагандистів, просвітителів, які закликають відродити колишню славу нації, чи ж роблять спроби „звернути увагу на її культурну своєрідність”, без посилань на політичну історію. Наявність таких людей і відрізняє формування держав у даному регіоні від „централізації зверху”.

Четвертий часовий пояс за Е.Геллнером, „більш-менш відповідає території колишньої царської імперії”. У 1815-1918 рр. Східна Європа була поділена між трьома імперіями – Османською, Російською і Габсбургів, що розвалились у 1918 р., але держави тут сформувались по-іншому через фактичне відновлення меж Російської імперії у кордонах Радянського Союзу [3, с.183]. Нові держави на теренах двох інших імперій, хоч ідеологічно й відрізнялись, але пішли шляхом національного будівництва, а ідеологія СРСР не була націоналістичною. У цьому регіоні Європи ніколи не було „ні держави-нареченого, ні нареченої-культури”, а „їх пошук був тимчасово припинений через сімдесяти – чи сорокалітнє панування більшовицької ідеократії”. І лише колапс СРСР вдруге відкрив у цьому часовому поясі „дорогу націоналізмові” [3, с.127,132].

Тож, процес становлення держав нового типу прямо залежав від попереднього існування на тій чи іншій території половинок майбутньої пари „держава – стандартизована культура”. Там, де вони сформувалися до початку індустріалізації, процес появи національних держав був швидким і безболісним, без прийняття спеціальних політичних рішень і проходження різних стадій культурної гомогенізації. Якщо ж була лише одна з половинок – культура, слід було найперше створити загальні політичні інститути, тобто розбудувати державу, без проходження всіх стадій культурної гомогенізації. Коли ж були відсутні обидві половинки майбутньої пари, необхідно було створити загальні політичні інститути та сформувати стандартизовану культуру.

Література:

1. Альтер П. Этапы образования национальных государств в Европе // Празаускас А.А. (сост.) Этнос и политика. Хрестом. – М., 2000. – С.155-157.

2. Смит Э.Д. Образование наций // Празаускас А.А. (сост.) Этнос и политика. Хрестоматия. – М., 2000. – С. 86-94.

3. Геллнер Э. Пришествие национализма. Мифы нации и класса // Нации и национализм. – М.: Праксис, 2002. – С.121-145.