Дмитрєнко Ю.М.

член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ (ТРАКТУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ЮРИСТІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

За умов сучасної перманентної правової реформи, всеосяжної інформатизації, помітно підвищується значення правової інформованості суспільства, істотно зростає роль права та правосвідомості, правових механізмів і важелів в розв’язанні соціально-економічних, політичних і виховних задач, важливе місце серед яких займає державно-правова правосвідомість, як один з найважливіших компонентів механізму правового регулювання суспільних відносин, а за перехідного правостанволення – механізму правового регулювання суспільних відносин.

Реформи, що відбулися і продовжувалися, у всіх сферах соціального життя українського суспільства, у тому числі і правової, неминуче спричиняють за собою значні зміни правосвідомості. Економічні, соціальні, політичні, ідеологічні реформи і новації, що відбуваються в Україні з 1992 року, проходять дуже хворобливо, перш за все, для тих соціальних прошарків і класів, які ще не відчули будь-яких результатів від даних реформ. У сучасній українській правовій дійсності яскраво виявляються особливості нестабільного розвитку: у однієї частини суспільства існує потяг до правовій системі минулого, у іншої - прагнення до запозичення західних правових стандартів; відбувається корінна переоцінка правових цінностей або їх змісту; існує деякий розрив між уявленням законодавця про зміст правових норм та очікуваннями суспільства, що разом з іншими об'єктивними і суб'єктивними чинниками зумовлює наявність певних особливостей правосвідомості сучасного українського суспільства. За цих умов необхідно шукати шляхи і засоби впливу на формування позитивного відношення людей до процесів, що відбуваються в нашому суспільстві, - і в першу чергу, відносно права, оскільки нинішні реформи в своїй реалізації значною мірою спираються на правові механізми.

Звертаючись до аналізу ідейної спадщини видних дореволюційних юристів, чиї дослідження з питань формування вітчизняної російської та української правосвідомості проходили у вельми подібних (у зрівнянні з нинішніми) умовах в другій половині XIX - початку XX століть, ми можемо сформулювати ряд узагальнених (синтетичних) висновків і корисних рекомендацій (уроків), звернених вже до сучасних проблем і зусиль з формуванню прогресивного правового в нашій країні. По-перше, головне завдання держави — це створення і впровадження (на всіх рівнях державної влади і місцевого самоврядування) ефективної програми цілісного етико-правового виховання населення країни, яка б охоплювала не тільки систему шкільної і вузівської освіти, але й також державну політику в галузі засобів масової інформації, мистецтва і літератури. По-друге, всі державні органи і посадовці (перш за все у формі щоденного належного виконання своїх обов'язків і повноважень) силою свого прикладу в тому або іншому ступені повинні сприяти формуванню правосвідомості у наших громадян. Без організованого і зацікавленого відношення до цієї проблеми з боку державних службовців справа формування дієвої правосвідомості може знову «піти на самоплив» та обернутися черговим ідеологічним галасом. По-треттє, ще одне важливе завдання держави в зв'язку з цим - це ухвалення справедливих законодавчих актів, які б і своїм змістом, і фактом своєї реалізації могли позитивно впливати на правосвідомість українців, укріплюючи тим самим ціннісний-регулятивну роль права в публічному і приватному житті громадян. По-четверте, ці завдання держава в принципі не здатна вирішити самостійно, лише власними силами і засобами. Додаткові зусилля та ініціативу в цьому плані повинно проявити і цивільне суспільство, що формується в сучасній Україні. В зв'язку з цим юридичне співтовариство в Україні - в особі відповідних професійних союзів, громадських організацій, неформальних об'єднань і окремих юристів — повинні прийняти на себе моральний обов'язок з розповсюдження правових знань в суспільстві, з впровадження високих правових зразків і ідеалів в його культуру. По-п’яте, держава повинна всіляко підтримувати недержавні організації і суспільні рухи в плані їх діяльності з розвитку правосвідомості у людей. Зокрема, матеріальна (скажімо, податкова) і моральна підтримка могла б бути надана православній церкві та іншим релігійним концесіям - оскільки, залучаючи народ до релігії, держава сприятиме не тільки вихованню духовності у людей, але й на цій основі укріплювати правосвідомість віруючих, складових майже половину населення країни. По-шосте, існуючі як теоретичні, так і прикладні дослідження з формуванню правосвідомості в специфічних соціально-економічних, політичних і духовно-культурних умовах України здатні пояснити, як це зробити, тобто необхідно найактуальнішим надати статусу нормативних. Думаємо, творче вивчення питань, пов'язаних з відомими і знову виникаючими труднощами активізації правосвідомості в сучасній Українії, створення загальної теорії української правосвідомості, відродження історичного і зарубіжного досвіду, а також пошук нових форм і способів впливу на правові погляди українців, що живуть в сучасному інформаційному суспільстві, — ось деякі невідкладні завдання, що стоять перед сучасною українською правовою наукою. По-сьоме, у разі невдачі у формуванні дієвої правосвідомості, адекватної умовам, що склалися в нашій країні, та новим цивілізаційним завданням, що стоять перед нею, - в принципі, в Україні можливий такий соціально-політичний результат, який передбачав ще на початку XX століття відомий юрист П.І. Новгородцев: «Якщо історичний розвиток держави в її відношенні до запитів особи виявляє її нездатність задовольняти всі ці запити, то чи треба дивуватися, що думка шукає цього задоволення в уявленнях про інші форми життя — соціальний рай, вільну теократію та ін.» [1] Це неминуче призведе до банкрутства проголошуваних нині реформаторських ідей як цінностей.

Література:

1. Дмитрієнко Ю.М. Дослідники про І.О. Ільїна – правознавця // Форум права. – 2006. – N 3. – С. 33-37 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-1/06dumrco.pdf