“Экономические науки”, секция “Экономика промышленности”

Фещенко В. П.,

Завідувач сектором з питань Чорнобильської АЕС та стандартизації Управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування секретаріату КМУ

Екологізація виробництва як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки

Досягнення високої ефективності виробництва, насичення ринку якісними та конкурентоспроможними товарами на сучасному етапі можливе лише на основі широкомасштабного і повсюдного використання досягнень науково-технічного прогресу. Під впливом усіх форм людської діяльності природні блага з елементів зовнішнього оточення дедалі більше переходять до господарського середовища і є не лише ресурсним джерелом, але й прямим наслідком відтворювального процесу. Тому лише переведення всіх галузей народногосподарського комплексу на принципово нові види техніки і технології здатне різко зменшити негативні антропогенні навантаження на навколишнє середовище, звести до мінімуму його забруднення і деградацію.

Слід відмітити, що за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за рейтингом глобальної конкурентоспроможності у 2006 р. займала 78-ме місце. Між тим, вона належить до країн негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. Слід зазначити, що опосередковану оцінку сучасного стану екологічної складової економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного рейтингу, започаткованого у 2001 р. аналітиками Світового економічного форуму. Згідно з «індексом екологічної сталості», що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами, які дають можливість оцінювати прогрес країн на шляху до екологобезпечного сталого розвитку, Україна опинилася на 110-му місці серед 122 країн. У 2002 p., попри економічне зростання, вона не поліпшила свій екологічний рейтинг, посівши 137-ме місце серед 142 держав. Інші підрахунки (2002 р.) – за «індексом екосистем світу», що інтегрує 87 параметрів, – визначають Україну на 127-му місці в екологічному рейтингу 165 держав світу.

По суті має місце підрив національних продуктивних сил, який на сьогодні досяг китичної межі. Об’єктивно науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані затяжної демографічної та екологічної кризи, яка дедалі більше поглиблюється, і негативно впливає на конкурентоспроможності національної економіки.

Проблема підвищення конкурентоспроможності України має вирішуватись з урахуванням об’єктивних вимог забезпечення екологічної безпеки держави. Нинішній стан економіки і природного середовища України свідчить про необхідність відповідного реаліям, наукового вивчення їх взаємодії та об’єктивного відображення еколого-економічних взаємозв’язків для прийняття раціональних господарських і політичних рішень щодо забезпечення конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівнях. Вкрай нагальним є опрацювання саме українською економічною наукою питання про вплив екологічного чинника на конкурентоспроможність країни.

Екологізація – це процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов поряд із поліпшенням, або хоча б збереженням якості довкілля.

Вихідною передумовою екологізації розвитку виробництва є вдосконалення технологій основних виробничих процесів і природоохоронних заходів для підвищення їх екологічної активності. Цілком очевидно, що впровадження таких технологій значною мірою залежить від дієвості механізму еколого-економічного стимулювання, який передбачає сукупність засобів (заходів, методів, важелів) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

На жаль, більшість економічних інструментів стимулювання екологічної діяльності підприємств в Україні існують лише на рівні законодавчих положень, не будучи впровадженими у практику господарювання. Крім того, в існуючій системі стимулювання екологічної діяльності фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоспрямованої діяльності.

Між тим, проблема є і потребує негайного вирішення. Розв’язання цієї проблеми можливе на основі застосування нового економічного механізму природокористування та забезпечення природоохоронної діяльності. Це передбачає реалізацію наступних заходів:

- впровадження плати за користування надрами, земельними, водними та іншими природними ресурсами і, насамперед, забруднення навколишнього середовища;

- підвищення ефективності економічного стимулювання екологічної діяльності підприємств як мікроосередків суспільного виробництва, а саме створення зацікавленості в: дотриманні екологічних норм та зменшенні техногенного навантаження на природу; впровадженні екологічно безпечних способів виробництва, безвідходних та маловідходних технологій; розширенні сфери вторинного використання сировини; тощо;

- вжиття державою заходів (як економічного, так і адміністративного характеру), спрямованих на модернізацію традиційних галузей, активізацію заходів з ресурсо- та енергозбереження, розвиток власної енергетичної бази. Внаслідок ліквідації надлишкових або застарілих потужностей зменшується розрив між сукупним попитом і пропозицією, знижується імовірність виникнення надмірної конкуренції, створюються умови для ефективнішого використання потужностей, що залишилися, виникають стимули до оновлення капіталу на сучасній технічній основі, реалізації екологічних програм збереження природно-ресурсної бази національної економіки. Завдяки цьому створюється екологоконструктивне технологічне підґрунтя формування конкурентоспроможності.

Наявність стимулюючого фактору надає підприємствам можливість знижувати негативний вплив на навколишнє середовище, забезпечити виживання, максимізацію прибутку, завоювання лідерства на ринку за показниками забезпечення якості товарів, тобто підвищення його конкурентоспроможності, а відтак – і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.