Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Овсієнко О., Євораускас А.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Україна

Державна політика України в сфері енергозбереження: зміни регуляторного механізму

Енергетична залежність країни та стрімке зростання цін на енергоносії потребує формування адекватних ринковій економіці форм та методів стимулювання енергоефективності. Останніми роками інтерес до цієї проблематики значно посилився: відбувається теоретичне узагальнення досягнутих у ході реалізації державної політики енергозбереження практичних результатів (роботи С. Єрмілова, В. Ліра, В. Микитенко, О. Суходолі, Є. Сухіна). Разом з тим, в останні два роки в організаційно-економічному механізмі регулювання енергозбереження відбулися динамічні зміни.

Регуляторний механізм державної політики в сфері енергозбереження перебуває у стані напруженої двоїстості: з одного боку, постійно посилюється адміністративна складова, з іншого боку, помітні зусилля щодо формування сприятливого для енергозбереження економічного середовища. Все це відбувається на фоні подекуди суперечливих змін у структурах, відповідальних за проведення державної політики в сфері енергозбереження. Так, наприклад, ліквідація Держкоменергозбереження, передача його функцій до Мінпаливенерго, а потім фактичне відновлення роботи комітету під іншою назвою штучно припинили діяльність щодо законодавчого просування окремих нормативних актів стосовно впровадження економічних методів стимулювання енергоефективності.

Незважаючи на те, що вітчизняним законодавством передбачено досить широкий спектр методів управління енергоефективністю, тривалий час (1994–2007 рр.) у регуляторному механізмі спостерігалося домінування прямих адміністративних важелів. Останні законодавчі ініціативи суттєво їх посилили у напрямі збільшення фіскальної складової. Так, з 01.01.2008 р. вводиться спеціальний податок – енергетичний збір за перевитрати енергоносіїв у розмірі 200% вартості (раніше цей збір складав від 10 до 100% в залежності від періоду та обсягу перевитрат). Збільшено розмір штрафів та санкцій за недотримання вимог чинного законодавства щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (перевищення встановлених норм та стандартів споживання, ухилення від енергетичної експертизи) до 10–100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (було 5 – 15) та за невиконання приписів Державної інспекції енергозбереження і перешкоджання її роботі – до 20 – 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (було 5 – 15).

Разом з тим, подальше застосування адміністративних методів регулювання енергозбереження, спрямованих на посилення фінансового примусу до підвищення енергоефективності, на нашу думку, є об’єктивно обмеженим. Це пов’язано із тим, що збільшення фіскального тиску сприяє вилученню обігових коштів та частини прибутку, що унеможливлює спрямування коштів на ліквідацію наслідків неефективного енерговикористання та перешкоджає формуванню у підприємств власних джерел фінансування енергозберігаючих проектів. Тому важливим завданням залишається впровадження економічних заходів, спрямованих на створення сприятливого для енергозбереження економічного середовища.

У вітчизняній практиці регулювання впровадження економічних методів стимулювання енергоефективності було започатковано лише у 2007 р. з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження». До цього часу передбачені Закону України «Про енергозбереження» (1994 р.) економічні методи регулювання не застосовувалися через невизначеність правових механізмів: деякі галузеві міністерства блокували впровадження відповідальності за неефективне споживання енергоносіїв, а міністерства економічного блоку, навпаки, блокували податкові та кредитні механізми стимулювання енергозбереження.

Серед нововведень, що мають сприяти створенню сприятливого для енергозбереження економічного середовища, відзначимо: звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ терміном на 3 роки енергозберігаючого обладнання і матеріалів; звільнення від оподаткування на 5 років прибутку підприємств, які займаються розробкою та впровадженням енергоефективних проектів (в сумі не більше 50% прибутку); надання податкових пільг у розмірі 25% податку на прибуток терміном на 5 років підприємствам, що використовують устаткування, працююче на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії; пільгове кредитування підприємств, що займаються реалізацією енергозберігаючих проектів (за рахунок державного бюджету терміном не більше 5 років під 7% річних).

Оцінити ефективність запропонованих заходів поки ще не уявляється можливим, оскільки податкові пільги набувають чинності з 01.01.2008 р., а повернення кредитів починається через 2 роки після їх надання. Слід також відмітити, що умовою надання пільг є внесення підприємства до Державного реєстру підприємств, що займаються впровадження енергозберігаючих заходів, порядок формування якого ще не визначено остаточно. Це ставить під сумнів можливості застосування економічних методів підвищення енергоефективності.

Таким чином організаційно-економічний механізм державного регулювання енергозбереження, незважаючи на подекуди суперечливі трансформації інститутів управління, поступово набуває логічної завершеності. Загальний вектор його еволюції свідчить про пом’якшення протиріч між стратегічною метою економічної політики – підвищенням ефективності національної економіки, та методами державного регулювання енергозбереження. Впровадження в практику управління економічних методів, спрямованих на стимулювання енергоефективності, дозволяє створити сприятливі умови для формування у господарчих суб’єктів власних джерел фінансування енергозбереження та поступово інтегрувати державну політику підвищення енергоефективності до системи управління національною економікою.