Економічні науки / 12

Зеленська О.О.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Кравченко Н.О.

Чернігівський державний технологічний університет

Державні дотації в сільськогосподарське виробництво: українська практика

Сучасні тенденції розвитку аграрної галузі (спад виробництва в довготривалому періоді, руйнація матеріально-технічної бази, низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію тощо) і разом з тим актуальність проблеми продовольчої безпеки України не викликають сумнівів щодо необхідності її фінансової підтримки з боку держави. В усьому світі (у т.ч. в економічно розвинених країнах) сільське господарство традиційно виступає дотаційною галуззю економіки, оскільки є високоризиковою сферою господарювання з повільним оборотом капіталу.

Дотування аграріїв в Україні регламентується Законами «Про Державний бюджет України» та «Про державну підтримку сільського господарства України». Закон про Державний бюджет визначає лише обсяги грошових ресурсів, що виділятимуться для фінансування галузі, а порядок використання бюджетних коштів встановлюється Кабінетом Міністрів. На сьогоднішній день цей порядок є досить заплутаним і передбачає участь великої кількості чиновників на всіх етапах руху засобів до селян.

Обсяги державної фінансової підтримки аграріїв в Україні щороку зростають: у 2007 р. Законом «Про Державний бюджет України» передбачено виділення для сільського господарства 3,2 млрд. грн., що на 1 млрд. грн. більше, ніж у попередньому році. Однак велика кількість державних програм фінансової підтримки сільського господарства (у 2007 р. – близько 50-ти; у 2006 р. – 67) не дозволяє сконцентрувати кошти на пріоритетних напрямах діяльності комплексу, а відтак освоєння бюджетних засобів селом не приносить бажаного ефекту.

Найвагомішою статтею видатків Державного бюджету України на сільське господарство є фінансування дотацій у рослинництво й тваринництво (2007 р. – 71,9% бюджетних асигнувань). Слід також відзначити високу позитивну динамічність державної фінансової підтримки виробництва рослинницької і тваринницької продукції. Так, за даними Міністерства аграрної політики України розмір такої допомоги в 2006 р. становив 2,0 млрд. грн., а у 2005 р. – лише 0,7 млрд. грн., що, відповідно, на 15% і в 3,3 рази менше, ніж заплановано на 2007 р.

Пропорції розподілу державних коштів за програмами сільгоспдотацій у 2007 р. виглядають таким чином: дотація для тваринництва – 42,1%; селекція в тваринництві – 5,5%; дотація на 1 га посіві – 41,1%; компенсація вартості добрив – 6,6%; селекція в рослинництві – 4,0%; інші програми – 0,7% [1].

Однозначно оцінити роль дотацій у розвитку аграрної сфери дуже важко. З одного боку, специфіка функціонування галузі й практика дотування аграріїв у країнах ЄС та США говорять на користь цієї форми підтримки виробників, з іншого – дотації часто перетворюються на засіб підтримки неефективних господарств, оскільки нівелюють стимули до підвищення ефективності виробництва, зокрема зниження собівартості, підвищення продуктивності праці та якості продукції.

Низька віддача від надання дотацій в Україні пояснюється також порушеннями у використанні бюджетних коштів (подача заявок на неіснуючі посіви тощо) та їх обмеженими обсягами. Крім того, вітчизняні виробники мають нерівний доступ до бюджетних коштів. Великі аграрні підприємства володіють у цьому відношенні значними перевагами, маючи можливість вчасно отримувати необхідну інформацію і доступ до структур, які займаються розподілом державних фінансових ресурсів.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що нині діюча система дотування сільськогосподарських товаровиробників малоефективна для галузі та вигідна чиновникам. На нашу думку, механізм розподілу бюджетних коштів має бути максимально прозорим, передбачати участь обмеженої кількості чиновників на всіх етапах проходження фінансових ресурсів, жорстко контролюватися і передбачати персональну відповідальність за будь-які зловживання й порушення у використанні грошей, як це практикується в США та країнах Європейського Союзу.

Крім того, показовим у цьому плані є досвід нашого найближчого сусіда – Білорусії. Пряма державна фінансова підтримка у розмірі 13,1 трлн. руб. лише за 2006 рік дозволили країні реконструювати 700 молочнотоварних ферм (із 1372 передбачених Державною програмою відродження і розвитку села на 2005 – 2010 рр.); досягти приросту виробництва тваринницької продукції на 11% порівняно з 2005 роком; вперше в історії сільського господарства на пострадянському просторі отримати середній удій від корови 4 тис. кг молока (в окремих експериментальних господарствах – більше 8000 кг) [2].

На нашу думку, дотації мають право на існування, що підтверджується тривалою практикою їх застосування в розвинутих країнах світу, а також нинішнім критичним станом основних засобів сільського господарства (власними силами вирішити цю проблему галузь, безперечно, не зможе), але при посиленні контролю і персоніфікації відповідальності за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів.

Список використаної літератури:

1. Саливон С., Кондратьева Н. Не в коня корм // Бизнес. – 2007. - № 9. – С. 30 – 40.

2. www. president.gov.by/ Офіційний інтернет-портал Президента Республіки Білорусь.