Филюк Г. М.,
к.е.н., доцент, Київський національний
університет імені Тараса Шевченка
Монопольна влада та форми її прояву в українській економіці
Влада, без сумніву, є фактом повсякденного життя суспільства. Проблема
влади є однією із центральних у філософських, соціальних та політичних науках.
На жаль, ця проблема так і не стала одним із основних об’єктів аналізу для наук
економічних, і до цих пір залишається на периферії економічних досліджень,
особливо вітчизняних. Адже значення цього фактора в господарському житті є
надзвичайно великим.
З нашої точки зору, монопольну (ринкову) владу слід розглядати як здатність
суб’єкта економічних відносин чи їх групи за рахунок власної економічної сили
здійснювати контроль факторів зовнішнього середовища з метою реалізації власних
економічних інтересів, які виявляються у прагненні збільшення прибутковості,
розширеного відтворення, зниження господарських ризиків тощо. Ринкова
(монопольна) влада реалізується тільки тоді, коли суб’єкт певної економічної
діяльності (носій влади) вступає у відносини взаємодії із зовнішнім середовищем
і здійснює на нього тиск. Користуючись традиційною класифікацією, серед
компонентів зовнішнього середовища фірми можна виділити фактори найближчого
оточення і фактори макросередовища. До основних компонентів мікросередовища
відносять кінцевих споживачів, постачальників різноманітних ресурсів,
посередників, конкурентів (явних і потенційних), державні та місцеві органи
влади, громадськість. Найважливішими факторами макроструктури є НТП,
макроекономічна політика, фінансово-кредитна сфера, право, культура, політичне
життя тощо. Специфіка таких відносин полягає в тому, що монопольна фірма (носій
влади) володіє економічною силою, яка дає їй змогу встановлювати контроль над
тими компонентами зовнішнього середовища, які є ключовими для її поточного і
перспективного розвитку. Метою такого контролю завжди виступає певний
економічний інтерес, який виражається в отриманні надприбутків (монопольної ренти),
зниженні ризику і невизначеності у підприємницькій діяльності, пов’язаної з
такими чинниками, як нововведення, динамічність попиту, зміни в законодавстві
тощо.
Монопольна влада провокує дії господарюючих суб’єктів,
які порушують баланс сил учасників ринку, і створює можливість різних
зловживань. Слід відмітити, що в Україні існує значна частка ринків, на яких
суб’єкти господарювання можуть зловживати монопольною владою. Так, 7,3 % - це
ринки «чистої» монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90 %); 23,6
% - ринки з ознаками домінування (частка найбільшого підприємства коливається в
межах 35-90%), 9,6 % - ринки «жорсткої» олігополії (на яких частка 3-х
найбільших підприємств перевищує 50%) [1, с. 20-21]. Ринки «чистої»
монополії – це в основному ринки природних монополій та ринки надання послуг,
пов’язаних із здійсненням функцій держави й місцевого самоврядування. Саме на
таких ринках найбільш сприятливі умови для зловживання монопольною владою.
Зловживаючи своєю монопольною владою, монополіст
порушує правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку,
завдаючи шкоди своїм контрагентам. Так, протягом 2000-2005 рр. Антимонопольним
комітетом України було виявлено та припинено понад 7300 порушень законодавства
про захист економічної конкуренції [2, с. 9]. Дані, наведені у таблиці 1,
демонструють стійку тенденцію до збільшення на вітчизняних ринках кількості
випадків зловживання монопольною владою суб’єктами господарювання. Так, у 2005
р. кількість порушень подібного роду у 2,4 рази перевищувала рівень 2000 р.
Таблиця
1. Кількість припинених Антимонопольним комітетом України порушень
антимонопольного законодавства за період 1997-2005 рр.
|
|
Рік |
||||||||
|
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
|
|
Кількість припинених порушень/ріст,
порівняно із попереднім роком |
381 |
655/ 1,72 |
699/ 1,07 |
721/ 1,03 |
847/ 1,17 |
962/ 1,14 |
1524/ 1,58 |
1570/ 1,03 |
1747/ 1,11 |
Найбільш поширеними в українській практиці,
за інформацією голови АМКУ О. Костусєва, є зловживання цінового характеру [2,
с. 9]. Однак, на вітчизняних ринках нерідко мають місце й інші види зловживань,
які завдають суспільству не меншої шкоди, ніж цінові. Це дискримінаційні дії,
спрямовані на здобуття конкурентних переваг, неправомірні обмеження попиту або
пропозиції, створення перешкод доступу на ринок потенційних конкурентів або
обмеження конкурентоспроможності існуючих тощо. За результатами
2005 р. сума безпосередніх втрат споживачів, попереджених внаслідок припинення
зловживань ринковою владою економічними суб’єктами на всіх рівнях
господарювання (як юридичних осіб, так органів державного управління) становила
245,25 млн. грн., що в 2,3 рази перевищує рівень 2004 р. В цілому ж розмір
втрат суспільства, відшкодованих або відвернутих Антимонопольним комітетом у
2005 р. становить 262,4 млн. грн. [3, с. 5].
За 2006 р. загальна кількість виявлених
порушень антимонопольного законодавства становила 3801 (на 19% більше рівня
2005 р.) [4, с. 2-5].
Все вищевикладене засвідчує необхідність різностороннього вивчення проблеми
ринкової влади з метою з метою захисту інтересів суспільства від свавілля
монополій та створення умов для ефективного функціонування економіки. Отже,
проблема монопольної влади має стати однією із ключових у теоретичних та
прикладних економічних дослідженнях сучасних вчених-економістів. Особливої
актуальності це питання набуває в умовах трансформації економічної системи, яка
характеризується значним ступенем невизначеності, асиметрією інформації,
неповнотою контрактів тощо.
Література: 1. Костусєв О. Актуальні проблеми конкурентної політики
в Україні // Конкуренція, 2006 - №4. – с. 20-21; 2. Костусєв О. Інституційний і
підприємницький монополізм та їх особливості в умовах перехідної економіки
України // Антимонопольно-конкурентна політика: теорія і практика: збірник
наукових праць: Вип. 1. – К.: Фенікс, 2006; 3. Звіт Антимонопольного комітету
України про свою діяльність у 2005 році.// Конкуренція, 2006. - №1. – с. 5; 4.
Звіт Антимонопольного комітету України за 2006 р.// Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України, 2007. -
№1. – с. 2-5.