Економічні науки

 

Данилко С.В.

здобувач НТК статистичних досліджень Держкомстату України

 

Екологічні фонди у заповідній сфері України:
статистичний аспект

 


Серед дієвих економічних інструментів спрямованих на раціональне природокористування та охорону навколишнього середовища чільне місце займають екологічні фонди. Вони, як фінансові установи призначені для накопичення позабюджетних коштів з метою послідуючого їх використання на охорону довкілля. Створення фондів обумовлено погіршенням екологічної ситуації внаслідок антропогенного забруднення довкілля та різким скороченням природоохоронних витрат із державного та місцевих бюджетів різних рівнів. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку в Україні створені та діють ряд державних цільових екологічних фондів (див. рис.). Вони, як свідчить вітчизняна та міжнародна практика [1;2], виконують роль альтернативних джерел фінансування природоохоронних програм, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації в окремих регіонах або країни в цілому.

Рис. Державні цільові екологічні фонди України

 

Зауважимо, що законодавчою основою для формування та функціонування цільових екологічних фондів у нашій державі став Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. [3, с. 376-378]. Вони, як свідчить аналіз статистичної інформації (адміністративних даних) створюються за рахунок:

ü     збору за забруднення навколишнього природного середовища як головного джерела надходжень;

ü     чистини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони довкілля на шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності;

ü     цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до чинного законодавства кошти від збору за забруднення довкілля розподіляються між місцевими, обласними, республіканським Автономної Республіки Крим та Державним фондом охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні 20% , 50% і 30%, а між Київським і Севастопольським міськими та державним фондом 70% і 30%.

Важливу роль цільові екологічні фонди відіграють у розвитку та функціонуванні територій та об’єктів заповідної сфери. Адже, науково доведено і підтверджено практикою, що за нинішніх умов господарювання найбільших втрат зазнають функціональні біотичного різноманіття нашої планети. Саме тому, проблема їх збереження має першочергове значення для виживання людства. Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" [3, с. 273-274] вони формуються з метою цільового фінансування заходів, спрямованих на забезпечення охорони заповідних природних комплек­сів та об'єктів, розвиток наукових досліджень, здійснення міжнародного співробітництва, еколого-освітньої роботи тощо.

На практиці екологічний фонд у заповідній сфері створюють при природному заповідни­ку, біосферному заповіднику, національному природному парку, регіо­нальному ландшафтному парку, ботанічному саду, дендрологічному парку та зоологічному парку. За даними офіційної статистики [4, с. 193-194] в Україні на початок 2006 року нараховувалося 150 категорій об’єктів природно-заповідного фонду, які відповідно до діючого національного законодавства можуть створювати екологічні фонди (див. табл.).

Таблиця

Структура об’єктів природно-заповідного фонду України, яким дозволено створювати екологічні фонди

№

з/п

Категорії

Кількість, од.

Площа, тис. га

1.

Природні заповідники

17

159,1

2.

Біосферні заповідники

4

222,4

3.

Національні природні парки

15

671,0

4.

Регіональні ландшафтні парки

43

603,6

5.

Ботанічні сади

22

2,0

6.

Дендрологічні парки

37

1,5

7.

Зоологічні парки

12

0,4

 

Всього

150

1660,0

Джерело Стат.зб. «Довкілля України за 2005 р.»

Кошти до цільового екологічного фонду у заповідній сфері надходять від:

·частини штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну їм у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд, у розмірі 70 відсотків від загальної суми штрафів та грошових стягнень;

·коштів, одержаних від реалізації конфіскованого або вилученого відповідно до законодавства майна, яке було знаряддям або предме­том екологічного правопорушення на їх території;

·частини платежів підприємств, установ та організацій за забруд­нення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що визначається на підставі еколого-економічної оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище;

·  цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, органі­зацій, у тому числі міжнародних і зарубіжних, та громадян.

Відповідно до чинного в нашій країні законодавства кошти, які передані підприємствами, установами й організаціями до цільових екологічних фондів природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і зоологічних парків, не оподатковуються [3, с. 274].

Органом управління екологічного фонду є рада, яка розподіляє кошти фонду. До її складу з правом ухвального голосу можуть входити представники адміністрації установ природно-заповідного фонду, дер­жавних органів з охорони природного середовища, громадських еколо­гічних об'єднань, провідні науковці, фахівці, а також представники від громад, підприємств, установ та організацій, які передали в екологіч­ний фонд власні кошти. До складу таких рад біосферних заповідників можуть включатися представники відповідних міжнародних організацій, відомі зарубіжні вчені та спеціалісти. Міжнародний досвід показує, що рада фонду ефективною стає тоді, коли основними її функціями є інформування і співпраця з населенням та природо-користувачами. Водночас важливо також розробити й запровадити механізм економічного стимулювання власників і користувачів земель заповідних територій, підходи щодо активного природоохоронного менеджменту.

Підсумовуючи вище сказане можна зробити висновок, що створення цільових екологічних фондів в установах заповідної сфери, кошти яких спрямовуються на збереження ландшафтного й біологічного різноманіття, сприятиме інтеграції України у Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття задекларованої у “Конвенції про біорізноманітність” [5], прийнятої на Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.), як основної ланки функціонування біосфери. У цьому зв’язку важливо прискорити прийняття Верховною Радою України закону про національний екологічний фонд, що сприятиме більш ефективному й цільовому використанню коштів діючих в Україні екологічних фондів усіх рівнів.

Література

1.                 Кашенко О.Л. Фінансово-економічні основи природокористування. – К.: Вища школа, 1999. – 211 с.

2.                 Міжнародний досвід застосування економічних важелів для здійснення екологічної політики (Семінар). – К., 1997. – С.64

3.                 Про природні ресурси й екологію: Збірник законів України. – Х.: ПП «Ігвіні», 2005. – 496 с.

4.                 Довкілля України: Стат. зб. за 2005 рік/Державний комітет статистики України: за ред. Ю.М. Остапчука. – К., 2006. – 257 с.

5.                 Конвенція про біорізноманіття. – К.: ВіК, 2003. – 24 с.