Економічні науки. 14

Шипов М.В.

ІННОВАЦІЙНИЙ ФАКТОР СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Національний університет харчових технологій

Майбутнє країни безпосередньо залежить від успішності процесів інноваційного та технічного оновлення. Сучасний стан інноваційної сфери - критичний: не більше 10 % підприємств ведуть роботи з оновлення виробництва, тому Уряд прискорює розробку на 2008-2011 р.р. спеціальних інноваційних програм, які вперше поєднують різноспрямовані процеси інноваційної активності капіталу з соціальною активністю громадян, бо дешева робоча сила не схильна до зростання продуктивності праці через власні інвестиції і суспільні інновації. Національна економіка має вже існуючі високоефективні галузі для інвестицій – аерокосмічна і транспортна сфера, ядерні технології, нано- і біотехнологія, харчопереробна індустрія.

Генератором і центральною ланкою поширення інновацій завдяки глобалізації і відкритості національних економічних систем є транснаціональні корпорації (ТНК), які володіють понад 80 % ліцензій і патентів, здійснюють 75-80 % загальносвітового обсягу НДКР. Україна суттєво „випадала” із цього процесу, лише у 2005 році отримала 45 % прямих іноземних інвестицій у валовому капіталоутворенні через продаж „Криворіжсталі” і контрольного пакета банку „Аваль”. У 2006 році частка ПІІ на рівні 25 % (біля 4,5 млрд. дол..) дозволить вийти на рівень провідних центральноєвропейських країн. Важливою особливістю сучасного інноваційного процесу є значний розрив між вхідними і вихідними потоками: вивіз капіталу відбувається переважно не у формі цілеспрямованого інвестування, а як втеча; друга особливість – значне відставання у кількості філій іноземних ТНК і вітчизняних (материнських) ТНК: в Україні зареєстровано лише 367 філій, в Литві – 2,87 тис., в Словаччині – 2,65 тис., в Угорщині – 26,8 тис.; серед материнських компаній була 1 – „Індустріальний Союз Донбасу”, що порівняно із Білоруссю, Узбекистаном, Азербайджаном.

Негативом для України є порівняння з центральноєвропейськими країнами, особливо із ЄС, де іноземних філій понад 208 тис., а материнських ТНК – понад 39 тис. Українська держава тривалий час використовувала тільки один стимул – податкові пільги, що демонструвала практика численних спеціальних економічних зон. Але для довгострокової і різногалузевої діяльності ТНК (від торгівельно–розподільної активності до виробничої, науково – технічної) важливо забезпечити поєднання корпоративних стратегій із національними пріоритетами, обмеження монополізму ТНК (у сфері зв’язку – UMC і „Київстар”).

Прихід іноземного капіталу не супроводжується швидким і значним здешевленням кредитних ресурсів, значне зростання обсягу банківських кредитів (з 1998 року по 2007 рік у 50 разів, майже до 40 млрд. грн.) суттєво не змінило їх питому вагу в структурі джерел фінансування капітальних інвестицій – з 11,6 % до 14,9 %.

Інвестиційну привабливість України здатні посилити вітчизняні фінансові ринки завдяки як загальної вимоги (законодавчо привабливий клімат), так і специфічним – підвищенням рівня монетизації економіки (зараз він біля 44 %), зниження частки готівкового обігу, стимулювання повноцінної інвестиційної діяльності страхових компаній, створення повноцінних інвестиційних банків.

Важливу роль в розвитку інновацій і інвестицій відіграють бюджети і рівень демократичності економічної системи (у вигляді показників конкурентоспроможності і економічної свободи). За даними Всесвітнього Економічного Форуму з усіх 12 показників конкурентоспроможності Україна залишається на 50-104 місцях серед 125 країн: дуже низький рейтинги за розвитком технологій, витрат компаній на науку і технології, за прямими іноземними інвестиціями, за захистом інтелектуальної власності, за рівнем здоров’я  та початковою освітою, за рівнем загального макроекономічного розвитку.

Для країн із перехідною до реально ринкової економіки характерно переорієнтування держави з фінансування поточної діяльності на розвиток інфраструктури. В Україні частка цього напряму у відношенні до ВВП залишається на мізерному рівні – 2% на фінансування шляхового господарства і 1% на ЖКГ. Проблема ефективності державної підтримки також залишається актуальною – практично не зменшуються регіональні диспаритети з виробництва регіонального валового продукту на душу населення.

Найскладнішими і ключовими є соціально-економічні аспекти: якість робочої сили; співвідношення рівня оплати праці із західними і східними стандартами; механізм забезпечення належного взаємозв’язку між попитом працедавця (запитами бізнесу) і можливостями державного впливу на підготовку робочої сили. Таким чином, інноваційний шлях України має розглядатися як технократичний, суспільно-політичний і соціально-економічний процеси.

В умовах тривалого стриму­вання споживчого попиту, поглиблення структурних деформацій і посилення затратності виробництва суттєво (більш як 18 млрд. грн.) зросли обсяги нереалізованої продукції, збільшується збитковість власного виробника, посилюються процеси корпоратизації та приватизації без достатніх на це підстав. Реалізація інноваційної стра­тегії, спрямованої на подальше розширення закордонних запозичень, ще більше служитиме зовнішньому інвестору, знижує можливість термінового впровадження національних наукових досліджень і високих технологій, що, в свою чергу, суттєво посилює залежність від кон'юнктури світового фінансового, позикового і інформаційного ринків. Обрана стратегія і тактика ринкових перетворень зумовила розвиток ряду руйнівних процесів - постійне збільшення необлікованої зайнятості (понад 30% кількості зайнятих у матеріальному виробництві), істотне збільшення частки некваліфікованої праці, формування мотиваційних важелів застосування тіньової діяльності.