Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Проф. Никифорук В.Д., асп. Галущак М.М. Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

причинно-наслідковий зв’язок між вартістю і ціною та механізм формування ренти

Традиційне трактування залежності між вартістю і ціною спонукала багатьох економістів до заперечення причинно-наслідкового зв’язку між ними, аж до заперечення самої трудової теорії вартості і ціни. При цьому ціна розглядається як договір між продавцем і покупцем на сплату певної суми грошей за придбаний товар, а весь процес ціноутворення зведено до встановлення цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Насправді, в цих твердженнях пропущено дуже важливий етап розвитку вартості товару, а саме: перетворення вартості виробництва у вартість відтворення. Вартість відтворення – це вища форма розвитку вартості товару, що формується на основі відносин відтворення, зокрема під впливом закономірностей відтворення сукупного суспільного продукту, на макроекономічному рівні. Тут уже ставиться питання про формування вартості товару не тільки на основі затрат праці, а й з розрахунком на те, щоб вироблялася не будь-яка, а суспільно-необхідна кількість продукції, щоб був плановий і пропорційний розвиток усіх галузей національної економіки. А тому, якщо вартість виробництва визначається як:

, то вартість відтворення : , (1)

де: - затрати праці;

- кількість виробленої продукції;

- суспільно необхідна кількість продукції;

- вартість виробництва;

- вартість відтворення.

Співвідношення є коефіцієнтом поправки до вартості товару на плановий і пропорційний розвиток національної економіки. Воно виражає співвідношення між виробництвом і споживанням, але згодом, в умовах коли ринкова економіка досягає рівноваги попиту і пропозиції. - це та кількість продукції, яку потрібно виробити для задоволення потреб суспільства, а - фактично вироблена кількість продукції.

Виходячи з дії закону єдності виробництва і споживання: можна спожити те і стільки, що і скільки вироблено, має відбутися плановий і пропорційний розвиток усіх галузей національної економіки, який тепер називається ринковою рівновагою. Тому і робиться поправка до вартості товару на такий розвиток економіки, або, інакше кажучи, співвідношення попиту і пропозиції стає вартісноутворюючим чинником. Якщо в суспільстві виробляється недостатня кількість товарів<, то коефіцієнт поправки до вартості товару буде більше одиниці, а отже, вартість відтворення буде більшою від вартості виробництва. І, навпаки, якщо виробляється надмірна кількість товарів, пропозиція переважає над попитом, <, то коефіцієнт поправки до вартості товару буде менше одиниці, а вартість відтворення – менша від вартості виробництва. Таким чином, фактично існуюче виробництво спрямовується в русло планового і пропорційного розвитку виробництва, єдності виробництва і споживання, а отже, й ринкової рівноваги.

Оскільки механізм перетворення вартості виробництва у вартість відтворення вивчений недостатньо, а в наш час зовсім проігнорований, то в сучасній теорії ціноутворення допущена груба помилка. Відкинувши вартість товару, за основу ціноутворення взято лише співвідношення попиту і пропозиції, тобто коефіцієнт поправки до вартості товару на ринкову рівновагу економіки. Тому економісти загнали себе у безвихідь: вони не можуть пояснити, як визначається ціна, коли попит і пропозиція збігаються. А за цих умов вона збігається з вартістю виробництва, тобто якщо =, то =.

Вищезазначене відноситься до загальних закономірностей формування вартості товару. Поява нових чинників вносить свої поправки в цей процес. Зокрема, наявність різної галузевої органічної будови капіталу (виробничих фондів) приводить до виникнення суперечності між фактично створеним і суспільно необхідним прибутком, який потрібний для забезпечення планового і пропорційного розвитку всіх галузей, незалежно від того, які там склалися об’єктивні умови виробництва.

Справа в тому, що зі зростанням органічної будови капіталу зростає і капіталомісткість продукції, що своєю чергою приводить до збільшення фонду нагромадження, в той час, як величина створеного прибутку зменшується. І за умови, коли б для розвитку виробництва використовувався лише створений прибуток, то це вело б до зменшення темпів розвитку тих галузей, де органічна будова капіталу висока, порівняно з можливими темпами розвитку галузей з низькою будовою капіталу, а отже, й до диспропорції розвитку всієї економіки.

Тому суспільство вимушене здійснювати перерозподіл створеного прибутку так, щоб кожна галузь одержувала той прибуток, який потрібний для постійного підвищення планового і пропорційного розвитку усіх галузей національної економіки. Цей прибуток називають середнім, або оптимальним прибутком. Тоді вартість відтворення складається з витрат виробництва (С+V), плюс середній (оптимальний) прибуток (Pc) і набуває форми ціни виробництва:

(2)

Отже, ціна виробництва – це та різновидність вартості відтворення, яка забезпечує однакові умови розширеного відтворення для всіх галузей, незалежно від органічної будови їх капіталів (виробничих фондів). Вона і є тією вартістю, яка формується під впливом об’єктивних умов виробництва і забезпечує плановий і пропорційний розвиток усіх галузей національної економіки (єдність виробництва і споживання, попиту і пропозиції, ринкову рівновагу).

Таким чином, ринкова ціна – це кінцева форма прояву вартості товару, та вартість, яка складається на ринку в момент купівлі-продажу під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. Об’єктивними є ті фактори, які формують ціну виробництва, а суб’єктивними – ринкова кон’юнктура, те співвідношення попиту і пропозиції, яке склалося на конкурентному ринку в даний час, під впливом того, що товар хоч і вироблений в достатній кількості, але в даний момент його не вистачає, або навпаки, є в надмірній кількості через нестачу попиту тощо. Саме цей суб’єктивний тимчасовий фактор і приводить до відхилення ринкових цін від своєї основи – ціни виробництва. З’ясувавши загальні положення формування ціни, ми можемо глибше дослідити механізм та джерела формування абсолютної і диференціальної ренти. Адже ціна є тим засобом, за допомогою якого не тільки реалізуються товарні відносини в суспільстві, а й здійснюється розподіл і перерозподіл створеної вартості на користь тих чи інших суб’єктів ринку.