Економічні науки/13. Регіональна економіка

Сидорко Н. Л.

Національний університет державної податкової служби України

Теоретичні основи територіальної організації хімічної промисловості

Враховуючи, що Україна знаходиться на етапі радикальних змін, для її економічної системи дуже важливо повністю адаптуватися до нових умов господарювання. При цьому найбільш складні проблеми гостро постають саме в промисловому комплексі регіонів. Адже саме промисловість у перспективі має займати належне місце в економіці країни. Держава в своєму економічному розвитку має орієнтуватися на перш за все на промисловість, сприяти створенню конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції та глобалізації розв’язувати основні завдання соціально – економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави. Підвищення ефективності та конкурентоспроможності промислового комплексу пов’язане з необхідністю здійснення як структурних так і технологічних, організаційних і управлінських змін, вдосконаленням його територіальної організації, зокрема, розміщення виробництва.

Вдосконалення територіальної організації суспільного виробництва сприяє всебічному підвищенню його динамічності, збалансованості і ефективності. В колі проблем, які вимагають першочергового вирішення важливе місце займає визначення і оцінка сучасного стану, ефективності і конкурентоспроможності хімічної промисловості, як однієї з провідних галузей промисловості України.

Зміни умов функціонування української економіки, перехід до ринкових відносин зумовлюють необхідність розробки та впровадження нових підходів щодо визначення форм і методів управління виробництвами хімічної промисловості, їх розвитком і розміщенням, основних чинників підвищення ефективності виробництва через використання переваг раціональної територіальної організації даної галузі.

Слід зазначити, що у світових і українських наукових працях економічного спрямування, відсутні чіткі теоретико – методологічні та методичні підходи щодо механізмів регулювання розвитку і територіального розміщення визначеної галузі, зокрема, хімічної промисловості, які мають на меті підвищення її ефективності і конкурентоспроможності.

Територіальна організація хімічної промисловості складається під дією основних закономірностей територіальної організації промисловості (ТОП). Встановленню і формулюванню закономірностей ТОП, як і більш загальних закономірностей територіальної організації продуктивних сил присвятили свої праці Я.Г. Фейгін, В.М. Четиркін, В.Ф. Васютін, П.М. Алампієв, М.І. Альбрут, А.Ю. Пробст, В.В. Кистанов, А.Д. Данілов, О.М. Лавріщев, Ф.Я. Кірін, А.Т. Хрущов, В.Ф. Павленко та інші вчені. Найбільший вплив на розвиток уявлень про територіальну організацію промисловості мали роботи П.Борщевського, П.Бакланова, Н.Вебера, Я.Гамільтона, С.Дорогунцова, В.Кістанова, В.Леонтьева, А.Леша, С.Мочерного, Л.Опацького, В.Пили, Д.Стеченка, Л.Чернюк. Узагальнюючи основні положення цих робіт та виходячи із завдань удосконалення управління, територіальну організацію підприємств хімічної промисловості слід розглядати в динаміці, як процес територіального зосередження і взаємодії виробничих, ринкових і обслуговуючих структур відповідного профілю. Резерви зростання ефективності територіальної організації економічних систем полягають у реалізації комплексного підходу до неї, орієнтованого на поєднання інтересів держави і суб’єктів підприємництва, інтенсифікацію виробництва, раціоналізацію використання наявних фінансових, трудових і сировинних ресурсів, реструктуризацію підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності, запровадження ефективних інноваційних форм і методів управління.

Враховуючи результати проведеного дослідження, слід зазначити, що хімічна промисловість, як одна з провідних, стратегічно важливих галузей вітчизняної промисловості, має свої певні специфічні особливості і характерні риси, що дає підставу стверджувати, що хімічна промисловість – це не просто набір підгалузей, призначених для забезпечення потреб народного господарства у визначеній групі продуктів, а комплекс виробництв, що об’єднані тісними взаємними матеріально – виробничими і технологічними зв’язками.

З огляду на вище означене, ми вважаємо, що територіальна організація хімічної промисловості (ТОХП) – це більш чи менш раціонально організована система просторового поєднання і взаємодії окремих підприємств, промислових угрупувань, промислових комплексів різних підгалузей, метою якого є виробництво хімічної продукції з орієнтацією на забезпечення максимально можливого зниження виробничих витрат, підвищення продуктивності праці та загальної ефективності виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності за рахунок раціональної організації, зокрема корпоратизації виробництв, реалізації науково – обґрунтованої та зорієнтованої на ринкові умови стратегії розвитку, раціонального використання наявних природно – сировинних, економічних, водних, транспортних, паливно – енергетичних та інших видів ресурсів і запровадження ефективних форм і методів управління.

Звичайно, запропоноване визначення територіальної організації хімічної промисловості не є достатньо повним, і не може претендувати на істину в остаточному варіанті, оскільки поняття територіальної організації досить широке і дуже складне.

Виходячи із вищенаведеного вважаємо, що до закономірностей ТО хімічної промисловості в сучасних умовах розвитку відносяться:

1) Найбільш ефективне розміщення її виробництв з метою максимально раціонального використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

2) Забезпечення стійких позицій хімічних підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках;

3) Наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива, енергії, до місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;

4) Розміщення промислових підприємств з максимальним урахуванням можливостей відповідних кластерів на основі активізації процесів суспільної і територіальної організації виробництва – спеціалізації, кооперування, комбінування;

5) Формування раціональної структури промисловості, всебічний розвиток і вдосконалення функціонування промислових утворень комплексного характеру – галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислових комплексів;

6) Розміщення промислових підприємств у відповідності з вимогами охорони навколишнього середовища, найбільш раціонального використання природних ресурсів та ефективного вирішення екологічних проблем;

7) Економічно необхідну переорієнтацію розміщення підприємств виробничої інфраструктури за рахунок виносу їх за межі міських агломерацій;

8) Розміщення промислових підприємств з урахуванням об’єктивного процесу внутрідержавного і міждержавного поділу праці та спеціалізації промисловості сусідніх країн і економічних районів держави.