Секція: Держане управління.

Підсекція: сучасні технології управління.

К. політ. н. Мамонтова Е.В.

Одеський регіональний інститут державного управління

Національна академія державного управління при Президентові України

Формування регіонального символічного простору: українські реалії та перспективи

З огляду на те, що майбутнє України, як відкритої держави, інтегрованої у світові економічні, політичні, науково-технічні, екологічні, культурні процеси, напряму залежатиме від здібності та бажання суб’єктів державного управління враховувати та вивчати тенденції світового розвитку, спиратися на них у процесі формування національної управлінської парадигми, а також вдосконалювати практику управління на її основі, вивчення проблеми символічної влади та технік символічного домінування, зокрема на регіональному рівні, повинно зайняти належне місце у переліку предметів управлінської галузі знання.

Сьогодні спроба деяких окремих регіонів України взяти на себе роль локомотиву української політики демонструє, що влада може закріплюватися не тільки політичною волею, нормативними актами, економічними преференціями, але й за допомогою символічного впливу. Враховуючи те, що територіальний чинник у сучасній Україні відіграє дестабілізуючу роль, а проблема гармонізації регіональних відносин набуває стратегічного характеру, звернення до конструктивного потенціалу символізації здається надзвичайно актуальним. Адже у ситуації, коли геокультурна специфіка перетворюється на фактор суспільного розколу, організація регіонального символічного простору держави є одним з практичних шляхів подолання означеної проблеми.

Для регіону існує декілька рівнів політичного простору, на кожному з яких використовуються відмінні комбінації символів влади та специфічні технології конструювання цих символів.

Перший рівень, який визначає взаємодією регіону з центральною владою, характеризується певною асиметрією. В Україні, як і в інших державах світу, дана асиметрія має об’єктивні передумови і проявляється в тому, що столичний регіон, володіючи значно більшими ресурсами впливу на масову свідомість, завжди буде займати домінуючу позицію у символічному просторі країни.

Другий рівень, на якому відбувається взаємодія регіону з іншими територіальними суб’єктами країни, характеризується непропорційністю розповсюдження у масовій свідомості регіональної міфології. Так в Україні існують певні регіони – лідери міфотворчості (Донбас, Львів) і регіони – інформаційні аутсайдери (Житомирщина, Сумщина тощо).

Третій, локальний рівень обмежується регіональним простором. Для України він характеризується досить специфічними ознаками, які, на нашу думку, визначені формуванням локальних ідентичностей, тобто прив’язки до місця проживання, до «малої Батьківщини» поза загальнонаціональним контекстом.

В наслідок того, що в Україні сформувалися автономні субкультури, які акумулюють історичний досвід територій, зумовлений геополітичним розташуванням, соціокультурною своєрідністю, відсутністю безперервної державницької традиції, особливостями націополітичного розвитку, а звідси й різним баченням моделі державотворення, регіональний символічний простір України можна охарактеризувати як фрагментарно побудований з домінуванням мозаїчної структури та локальних змістовних характеристик.

І хоча Україна не є унікальною з точки зору наявності територіальних відмінностей, саме їх чітко окреслена географічна локалізація і є, на нашу думку, головною перешкодою на шляху формування в Україні єдиного націосимволічного простору. Звідси безконтрольна та безвідповідальна експлуатація регіональних міфів, використання об’єктивно існуючої геокульткрної специфіки мешканців різних регіонів країни у якості матеріалу для символічного впливу, спричиняють кризові явища у суспільстві, створюють підґрунтя для перетворення територіальних відмінностей на протиріччя, і, як, наслідок, ставлять під загрозу цілісність самої держави.

Експлуатація сюжету про цивілізаційний розкол значно загострює проблему «двох Україн», що може мати надзвичайно небезпечні наслідки Відмітимо, що на загальнонаціональному рівні домінантою символічної опозиції «Схід - Захід» виступає геополітична компонента, а її символічними маркерами, починаючи з 2004 року, залишаються фігури діючих Президента та Прем’єр-міністра. Поряд з тим, у площині внутрішньої політики, при відсутності яскравих регіональних лідерів та культурних героїв, суб’єктами символічного домінування стали локальні територіальні утворення - Галичина та Донбас.

Таким чином на сьогодні внутрішній символічний простір України визначає просторова складова. Регіональні образи розглядаються політичними суб’єктами як інструменти вирішення власних проблем, що сприяє перетворенню просторової символізації на фактор вітчизняного політичного процесу. Отже загострення регіональних протиріч, і, як наслідок, стрімка поляризація українського суспільства, поряд з чинниками об’єктивного характеру, у великому ступені зумовлені відсутністю цілісної загальнонаціональної стратегії щодо розбудови символічного простору держави. Все це актуалізує пошук нових стратегій подолання означеної проблеми. Однією з них повинна стати політика щодо формування цілісного образу країни за умови всебічного та збалансованого використання символічного капіталу кожного окремого регіону.