Історія/ 1.Вітчизняна історія

Аспірантка Тканко Т. В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Харківський обласний військово-промисловий комітет: організація, структура, основні напрями діяльності

 

Серед громадських організацій, що існували на території Харківської губернії у роки Великої війни 1914-1918 рр., важливе місце належить обласному військово-промисловому комітету (далі – ВПК), основним завданням якого було постачання діючої армії необхідними предметами спорядження.

Попередником Харківського ВПК був комітет, заснований Радою південноросійських власників шахт 30 травня 1915 р.. Його діяльність мала об’єднати приватну промисловість Харківської, Катеринославської, Курської, Орловської та Воронізької губерній. Однак термін його дії виявився недовгим. Вже на початку червня 1915 р. було створено Харківський обласний ВПК. Його офіційне оформлення відбулося дещо пізніше – 16 листопада вказаного року. Комітет об’єднав територію Харківської губернії та підприємства Ради з’їздів гірничо­промисловців Півдня Росії (за іншими даними – ще й Маріупольський та Таганрозький місцеві ВПК).

До складу організації ввійшли представники промислових кіл, місцевих осередків всеросійських Земського та Міського союзів, комітету військово-технічної допомоги, товариства сільського господарства, міського управління, воєнного відомства, міністерств торгівлі та промисловості, фінансів, внутрішніх справ, юстиції, землеробства тощо. Очолив Харківський ВПК М. фон Дітмар – член Державної ради, голова Ради з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії. Вказана організація забезпечила комітет початковим капіталом.

Структура Харківського ВПК була подібною до Центрального та інших обласних і місцевих комітетів. Так, у складі організації функціонували металургійний, механічний, бензоловий, хімічний відділи, відділи перевезень та винаходів тощо. У механічному відділі, в свою чергу, велася робота 5 підвідділів: снарядного, інженерно-інтендантського, матеріального (матеріалів), верстатів і обладнання та замовлень.

Як і інші ВПК, Харківський комітет співробітничав, насамперед, із дрібними та середніми підприємствами регіону, навчальними закладами, які не мали досвіду виготовлення воєнної продукції. Серед виконавців замовлень комітету були, зокрема, завод землеробських машин Мельгозе, панчішна та кондитерська фабрики, Тьоткінський цукровий завод М. Терещенка, майстерні і лабораторії Технологічного інституту імператора Олександра ІІІ, спілки споживчих товариств Півдня Росії та навіть місцеве арештантське виправне відділення. Окрім того, ВПК надавав допомогу при створенні спеціальних майстерень для виробництва ударників, ручних гранат, медичних термометрів тощо. Станом на 1 лютого 1916 р. Харківський комітет отримав 49 контрактів на 11,16 млн. крб.. (за іншими даними станом на 10 лютого того ж року сума отриманих ним військових замовлень складала 6,65 млн. крб., з них було розподілено – на 3,624 млн. крб.).

Водночас, діяльність Харківського ВПК мала й певні особливості, зумовлені, в першу чергу, місцем його розташування.

Так, Харківський комітет активно займався проблемами евакуації промислових підприємств та їхніх робітників із прифронтових районів. Вже у липні 1915 р. голова механічного відділу комітету К. Зворикін відвідав Ригу з метою сприяння у перенесенні їхніх заводів до Харкова. Було вирішено питання про евакуацію 7 машинобудівних заводів. Завдання ВПК полягало в облаштуванні відповідних приміщень та силових установок для них. Турбота про кваліфікованих робітників була покладена на робочий відділ комітету. Окрім того, зусиллями вже згаданого К. Зворикіна харківській міській електричній станції було передано турбогенератор із Бєлостока, який значно збільшив її потужність.

Члени організації доклали чимало зусиль для розвитку хімічної промисловості. При комітеті працювали хімічний та бензоловий відділи на чолі з професором місцевого Технологічного інституту І. Красуським та Л. Ейлером відповідно. Так, за сприяння бензолової секції вже у вересні 1915 р. у Донецькому басейні коксових установок із рекуперацією бензолу нараховувалося вдвічі більше, ніж було на початку війни (про це йшлося у доповідній записці голові Державної думи М. Родзянку). Окрім того, відділ займався дослідницькою роботою. Зокрема, наприкінці 1915 р. ним було проведено випробування знайдених біля озера Балхаш органічних сполук, які містили 12 % бензолу, відходів газового заводу Північно-Донецької залізниці, проаналізовано проби різних сортів вугілля Донецького басейну тощо. Усього ж, до виробництва бензолу обласний комітет залучив 11 підприємств (загальна кількість печей – 900 одиниць), надавши їм матеріальну та технічну допомогу. Хімічний відділ працював над виготовленням фармацевтичних препаратів, респіраторів та спеціальних масок тощо.

На нашу думку, слід особливо відзначити роботу довідкового бюро та відділу винаходів при Харківському ВПК, які вже протягом 5 перших місяців функціонування розглянули близько 45 проектів винаходів та вдосконалень у справі оборони. Окремі з них було передано до відповідного відділу при Центральному ВПК. Подібних установ на державному рівні не існувало. ВПК були першими, хто організував вказані відділи.

Харківський комітет підтримував тісні зв’язки з іншими громадськими організаціями краю, зокрема із відділом по заготовці предметів військового спорядження місцевого осередку всеросійського Земського союзу, відповідним відділом Міського союзу, харківським комітетом військово-технічної допомоги, а також із міською думою. Вже 18 червня 1915 р. на її засіданні було ухвалено програму спільних дій, яка передбачала організацію кустарного виробництва регіону для воєнних цілей, повернення з армії та звільнення від служби кваліфікованих робітників, відкинення формальностей, що гальмували здачу і приймання виготовлених предметів постачання армії. У забезпеченні фронту військово-технічним та інтендантським спорядженням, зокрема возами, підковами, польовими кухнями, колесами тощо Харківський ВПК співробітничав із всеросійськими Земським та Міським союзів. Окрім того, вже згаданий бензоловий відділ ВПК постачав хімічній секції союзів сірчаний амоній (побічний продукт коксування), необхідний для виготовлення сільськогосподарських добрив. Зв’язки із харківським комітетом військово-технічної допомоги було налагоджено лише з початку 1916 р..

Водночас, діяльність Харківського ВПК не була позбавлена певних недоліків. Це, насамперед, порівняно невеликий відсоток виконання військових замовлень (6-15 %), викликаний відсутністю спеціального устаткування для виготовлення необхідної продукції, недостатньою кількістю кваліфікованих робітників, фінансовими проблемами тощо.

Таким чином, “сприяючи урядовим установам у справі забезпечення армії та флоту всіма необхідними предметами спорядження”, Харківський обласний ВПК мобілізував невеликі підприємства регіону, встановив тісні зв’язки з місцевою владою та іншими громадськими організаціями. Вагомим здобутком комітету, на наш погляд, стала робота його бензолового відділу та секції винаходів.

Джерела та література:

1.     В военно-промышленном комитете // Южный край. – 1915. – № 12805 (8 июля). – С. 5.

2.     Вестник комитетов военно-технической помощи. Обзор деятельности комитетов военно-технической помощи объединенных научных и техни­ческих организаций. Под ред. Г. Есманского. – Пг., 1916. – Вып.1. – 139 с.

3.     Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 3548. – Арк.1.

4.     ДАХО. – Ф. 259. – Оп. 1. – Спр. 85. – Арк. 1.

5.     ДАХО. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 179. – Арк. 45, 271, 197, 406.

6.     Деятельность областных и местных Военно-промышленных комитетов на 10-е февраля 1916 года: в 3-х частях. – Пг.: Т-я Гершунина, 1916. – Ч. 1. –  168 с.

7.     Деятельность Харьковского комитета // Известия Центрального военно-промышленного комитета. – 1915. – № 26 (7 ноября). – С. 5.

8.     Деятельность Харьковского ВПК // Известия ЦВПК. – 1915. – № 33 (25 ноября). – С. 5-7.

9.     Журнал очередного собрания Харьковской Городской думы // Известия Харьковской городской думы. – 1915. – № 6-8. – С. 40-41, 55, 80.

10. Історія міста Харкова ХХ століття / О. Ярмиш, С. Посохов та ін. – Харків, 2004. – 686 с.

11. Реєнт О. П., Сердюк О. В. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – 480 с.

12. Сергеева С. Л. Военно-промышленные комитеты в годы первой мировой войны. – М., 1996. – 141 с.

13. Статистическая разработка данных о деятельности Главного по снабжению армии Комитета Всероссийских Земского и Городского союзов и Военно-Промышленных Комитетов по выполнению плановых заказов Военного Ведомства первой очере­ди. – М., 1917. – 101 с.