Педагогические  науки/5.Современные методы преподавания.

Кравчина Т.В.

Хмельницький національний університет

Формування особистісного ставлення студентів до знань у процесі навчання іноземній мові

Обмеження часу і обсяг мовного та мовленнєвого матеріалу для навчання іноземній мові у вузі не дають змоги організувати мовленнєве спілкування на високому рівні. Висловлюватись на іноземній мові з висвітленням свого ставлення не просто. Проте причина полягає не лише в тому, чи вистачає обсягу іншомовного матеріалу, а, в основному, у тому, що студентів не навчають особистісно-спрямованому мовленню. Як свідчать спостереження, основні мовленнєві дії на уроках іноземної мови зводяться до виконання тренувальних вправ, відповідей на запитання, які часто не мають ніякого реального відношення до студента, репродукцій тексту, при реалізації яких не потрібно аргументувати, давати оцінку, висловлювати свою думку. Мовленнєве спілкування передбачає, що дії студентів мотивовані, переконливі та особистісні. А такими вони стають за умов, коли те, що ми говоримо, пережито чи переживається нами, близько нам, викликає наше ставлення. І коли почуття та переживання виражаються у мовленнєвому спілкуванні, то міра їх впливу на загальне формування людини збільшується, тому що саме діяльність є основною умовою формування особистості.

Спостерігаючи за навчально-виховним процесом, аналізуючи мовленнєві висловлювання учнів та студентів-першокурсників в усній та письмовій формах можна назвати основні причини низького рівня сформованості особистісного ставлення до фактів дійсності: а) недостатня увага до правильної організації внутрішніх мотивів спілкування, які забезпечують особистісно-орієнтоване навчання; б) відсутність розробленої системи формування особистісного ставлення учнів до знань. Пропонуємо детальніше розглянути ці причини.

Організація мотивів іншомовного спілкування відіграє дуже важливу роль: без мотиву немає дії. Учитель, задумуючись над посиленням мотивації мовленнєвого спілкування, повинен звернути увагу на вікові особливості студентів, яким властиве прагнення до пізнання, висловлення свого ставлення до явищ, пошук доведень до питання, яке їх зацікавило. У цьому і потрібно шукати мотиви для спілкування. Для цього є дві можливості у змісті навчального матеріалу, у формуванні завдань, які мотивують спілкування.

В.Асєєв за своїми результатами робить висновок, що вирішення питання про значимість учбового матеріалу відіграє важливу роль і складає основу ціннісного ставлення до дійсності [1]. О.Леонтьєв відмітив, що актуально усвідомленим може бути лише той зміст, який виступає перед суб'єктом як предмет, на який спрямована та чи інша дія [2]. Питання відбору учбового матеріалу - одна із найбільш важливих і найменш вирішених у методиці навчання іноземній мові. При відборі матеріалу недостатньо враховуються інтелектуальні можливості студентів, пізнавальні інтереси студентів групи, зокрема, ситуації реального спілкування у межах теми, яка розглядається і у цьому зв'язку динаміка мовленнєвих здібностей, прагнення до формування і формування власних поглядів і особистісного ставлення до різних явищ.

Зміст інформації - істотний мотив для формування особистісного ставлення, для реалізації якого потрібні завдання, які вимагають аналізу знань студента, співвідношення їх із ситуацією, що виникла, пошуком нових знань, нових аргументів. По-різному можна організувати роботу із текстом: переказати текст, охарактеризувати морально цінний вчинок, описаний у тексті; виявити і аргументувати його причини; висловити своє ставлення до героя із тексту; відмітити, хто міг би також так вчинити; чи зумів би так вчинити той, хто відповідає. Можна навчити доводити, що наш край гідний того, щоб про нього розповідати, аргументувати своє твердження, висловити своє ставлення. У цьому випадку переплітаються практичні, освітні та виховні завдання, підвищується значення завдання, відбувається подвоєння зовнішніх подразників (текст та завдання до нього) і робиться установка на вирішення завдання. Характеризуючи установку як деякий стан суб'єкта, спрямований на готовність діяти певним чином, Д.Узнадзе вказував: "Для виникнення установки досить двох елементарних умов - потреби у суб'єкта і ситуації її вдоволення" [3, с.23]. Потреба викликається цікавим змістом і мотивованими завданнями, при виконанні яких створюється ситуація для її вдоволення.

Інша причина низького рівня сформованості особистісного ставлення студентів до знань - у відсутності розробленої системи навчання особистісному ставленню, тобто процесу формування особистісного ставлення студентів до знань і комплексу вправ для його формування.

Першим етапом формування особистісного ставлення до знань є озброєння студентів знаннями, опора на які допомагає їм регулювати свою мовленнєву поведінку. У якості знань можуть виступати аудіо тексти, тексти для читання, матеріали преси, різні висловлення відомих людей. Найбільш важлива роль відводиться текстам, які презентуються як модель мовленнєвого спілкування і які є постійною опорою для студентів упродовж всієї роботи над темою. На першому етапі виконуються вправи на виявлення рівня розуміння інформації, відбір фактів, виділення ідеї, переклад окремих фрагментів.

Другий етап процесу формування особистісного ставлення студентів до знань супроводжується виконанням вправ: пояснення дії, відбір фактів, виявлення проблем, закладених у тексті, аналіз ситуації.

Третій етап процесу формування особистісного ставлення до знань - їх особистісно-спрямоване використання у мовленні. Реалізації цього завдання сприяють вправи на доведення тези, ідеї, передбачення наступних подій, використання додаткових фактів, висловлення своєї точки зору. Важливо також, якщо студенти мають можливість висловити сформоване ставлення в інших видах діяльності: у диспутах, спорах, на зібраннях, конференціях.

Запропоновані етапи процесу формування особистісного ставлення студентів до знань реалізують трирівневу модель навчання іншомовного спілкування - дедуктивно-індуктивно-дедуктивну, яка передбачає рух від участі студентів у глобальному сприйманні, розуміння знань і відображення степені розуміння до тренувальної роботи аналізу знань і знову до цілісного спілкування, але на більш високому рівні, з вираженням свого ставлення, обґрунтуванням, аргументацією.

Взагалі етапи процесу формування особистісного ставлення становлять єдине ціле і розділення їх на окремі частини не мають чітких кордонів. Правильна організація роботи по формуванню особистісного ставлення унеможливлює штучне відокремлення навчання, виховання і розвитку студентів. Процесом формування особистісного ставлення студентів до знань керує вчитель і роль його особистості важко переоцінити. Створити умови для успішної реалізації завдання формування особистісного ставлення до знань може лише вчитель іноземної мови, який поєднує у собі знання лінгвіста, психолога, педагога і методиста. Як лінгвіст, учитель повинен не лише володіти мовою, але вміти адаптувати її до ситуацій, відбирати додатковий матеріал, володіти різними засобами формування і формулювання думки. Як психолог, вчитель повинен знати психологічний зміст мовленнєвої діяльності, повинен вміти створити ситуацію "психологічного комфорту", лише в умовах якого може виникнути особистісне ставлення до предмету розмови. Педагог чітко уявляє кінцеву мету виховання особистості і розуміє роль процесу формування особистісного ставлення студентів як невід'ємну складову частину процесу гармонійно розвинутої особистості. Як хороший методист, вчитель добре знає прийоми керування діяльністю студентів.

Всі згадані складові характеристики учителя співіснують у тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості, передбачаючи наявність кожної на певному рівні розвитку, тобто є актуальними не лише для ВНЗ.

Література:

1. Асєєв В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М.: Мысль, 1976.

2. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Мисль, 1965.

3. Узнадзе Д.Н. Экспериментальные исследования по психологи установки. – Тбилисси, 1958.