Сумський державний університет

Особливості застосування

проблемно-модульного навчання у вищій школі

Прогрес медичної науки за останнє десятиріччя призвів до значного збільшення обсягу інформації , необхідної для оволодіння професією лікаря. Відповідно висуваються нові вимоги до викладання фундаментальних дисциплін в процесі формування професійної компетентності спеціаліста. Досягнення цієї цілі потребує розробки і застосування відповідної технології навчання і може бути здійснено в результаті інтеграції "зусиль" трьох ведучих факторів: "стиснення", модульності і проблемності і побудови на цій основі нової педагогічної технології – проблемно-модульного навчання. "Стиснення" і модульність спрямовані на забезпечення мобільності знань в структурі професійної компетентності спеціаліста, проблемність, перш за все, орієнтована на розвиток його критичного мислення, а проблемність в сполученні з модульністю забезпечує гнучкість в застосуванні методів професійної діяльності. Вихідною методологічною позицією побудови технології проблемно-модульного навчання є загальна теорія фундаментальних систем (П. К. Анохін, Л. Берталанфі, К. В. Судаков та ін.), відповідно до якої вся розумова діяльність людини, домінуючою мотивацією якої виступає постановка і рішення особистісно-значимої проблеми, може бути розділена на системні "кванти". Принципи системного квантування, проблемності і модульності спираються на модульну організацію кори головного мозку людини, лежать в основі функціональних систем її психічної діяльності, виражені різними знаковими системами (язиковими, символічними, графічними та ін.). Принцип системного квантування складає методологічний фундамент теорій "стискування" навчальної інформації, що означає узагальнення, укрупнення, систематизацію, генералізацію знань з використанням досягнень інженерних знань. Принцип модульності є нейрофізіологічною основою метода модульного навчання. Теоретична значимість даної технології полягає в тому, що в ній принципи системного квантування, проблемності і модульності розглядаються в цілісності, в органічній єдності. Технологія включає в себе цільову компоненту, ведучі принципи, спеціальні способи проектування змісту навчання, систему задач і вправ, конструювання дидактичних матеріалів, рейтингову систему контролю і оцінки учбових досягнень. Ведучою характеристикою технології проблемно-модульного навчання є гнучкість: структурна гнучкість (мобільність структури проблемного модуля і ступінчастість проблемно-модульної програми), змістовна гнучкість (можливість як диференціації, так і інтеграції змісту навчання), технологічна гнучкість (варіативність методів навчання, гнучкість системи контролю і оцінки, індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності студентів).

Для того щоб знання спеціаліста були мобільними, він повинен бути здатним обробляти накопичені знання, вміти добувати нові знання і використовувати і ті і інші в своїй практичній діяльності. В епоху інформаційної насиченості проблеми компоновки знань і оперативного їх використання набувають колосальну значимість. З цією метою досліджуються всі можливі типи моделей представлення знань в "стиснутому", компактному, зручному для використання вигляді. Ефективними способами "стискання" учбової інформації є моделювання в графічній і знаковій формі, структурна блок-схема теми, опорний конспект, таблиця, генеалогічне дерево та ін. Цілеспрямоване використання принципу укрупнення забезпечує до 20% економії навчального часу. Крім того відсутність пояснень до схем, ілюстрацій, таблиць стимулює самостійне осмислення матеріалу. Певна частина "стиснутого" програмного матеріалу може бути корисна студентам старших курсів, практичним лікарям і молодим викладачам. Доцільно також використовувати "стиснутий" матеріал на практичних заняттях для контролю глибини засвоєння основних питань фізіології. Загальновідомий вплив проблемного навчання на активізацію розумової діяльності студентів, на формування нестандартних підходів до рішення проблеми і, врешті решт, на розвитку творчого мислення. Цей вплив забезпечується створенням в процесі навчання спеціальних ситуацій інтелектуального утруднення, проблемних ситуацій і їх вирішення. Проблемна ситуація слугує не тільки джерелом інтелектуального утруднення, але й важливим мотиваційним, а разом з тим і емоційним засобом в процесі навчання.

Ефективність проблемного навчання переконливо доведена, як в роботах вітчизняних (А. М. Матюшкін, М. І. Махмутов та ін.) і закордонних (Дж. Дьін, Е. де Боно, В. Оконь та ін.) вчених, так і безпосередньо на практиці при навчанні різним дисциплінам вищої школи. В технології проблемно-модульного навчання основна увага приділяється формуванню критичного мислення студентів. Критичне мислення, поряд з мобільністю знань і гнучкістю метода, є складовим елементом компетентності спеціаліста. Критичність передбачає вміння діяти в умовах вибору і прийняття альтернативних рішень, вміння спростовувати завідома хибні рішення, нарешті, вміння просто сумніватися. Формування критичності в процесі проблемно-модульного навчання здійснюється через цілеспрямоване створення спеціальних ситуацій – ситуацій на пошук помилок. На цій ідеї побудований метод опори на помилки. В процесі реалізації цього метода використовуються три основні групи помилок: гносеологічні, методичні і учбові.

Аналізуючи переваги і недоліки різних підходів до проблемного і модульного навчання, а також приймаючи до уваги переваги теорії "стискання" учбової інформації, визнано, що найбільш доцільним для формування компетентного спеціаліста е проблемно-модульне навчання.

Література:

1. Вербицький А.А. Активное лбучение в высшей школе: контекстный поход. - М., Высшая школа, 1991.

2. Чошанов М.А. Гибкая технология проблемно-модульного обучения. - М., Народное образование, 1996.

3. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения.- М., Педагогика, 1986.