Цалапова О.М.

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка

Роль алюзії в казках Олександра Олеся

У літературі постмодерністичного простору особливого значення в тексті набуває явище інтертекстуальності (введення одних текстів в інші у фрагментарному вигляді), а такі «включення» та «посилання» до попередніх фактів називають ремінісценціями або алюзіями (до речі, дослідники до сих пір не обґрунтували остаточних відмінностей даних понять).

Проблема інтертекстуальності всебічно розглядається сучасними літературознавчими студіями. Суттєвої уваги заслуговують наукові пошуки Ф. де Соссюра, П.Валері, У.Еко, П.Топорова, М.Бахтіна, Н.Фатєєвої та ін. Зокрема, Н.Володимирова визначила алюзію як стилістичну фігуру, що є своєрідним натяком на відомий художній твір чи історичну подію. Тоді як ремінісценція, на її думку, є несвідомою згадкою певних елементів іншого тексту [1, 144]. На відміну від попередньої думки В. Халізєв вважає ремінісценції «образами літератури в літературі» [2, 253].

Багатьма дослідниками були здійснені спроби систематизувати види й функції алюзій. Класифікація алюзій запропонована в роботах Д.Дюришина [3]. Серед інтегральних форм відтворення він вважає найпростішою алюзію. Алюзію відрізняє «миттєва наказовість до асоціації з будь-яким компонентом першоджерела» [3]. До числа найбільш популярних алюзій дослідник відносить пряме й завуальоване цитування першоджерела. До того ж такі форми алюзивності як міф, тексти канонічних релігій, шедеври світовою літератури набули в мистецькому процесі особливої вартості, оскільки служать корелятами різних культурних пластів, різних епох.

Дискусійним є питання щодо визначення відмінностей алюзії та цитати.

Н. Фатєєва, наслідуючи концепцію Ж.Женетта, який визначав алюзію й цитату рівнозначними категоріями інтертекстуальності, концентрує увагу саме на даних формах. Алюзія, на її думку, експлуатує конструктивну інтертекстуальність, мета якої організувати запозичені елементи таким чином, щоб вони стали основними вузлами семантико-композиційної структури нового тексту [4]. П.Топоров вважає, що алюзія є однією із складових поняття інтертексту. Ми у даній розвідці будемо орієнтуватися на визначення алюзії, що пропонує літературознавчий словник-довідник. «Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк ) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету, образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача»[5, 30]. Об’єктом дослідження стали алюзії в казках О. Олеся, які значно розширили статику казкового часу, пов’язавши дві площини (казкову й реалістичну) в єдине ціле.

У казках О.Олеся алюзія виконує функцію інтерактивно-інтеграційного сегмента, що об’єднує різні площини (казкову й реалістичну) в єдину, яка фактично робить твір актуальним для тогочасної дійсності. Алюзія в казках Олеся значно розширює хронотоп твору. Простір і час (хронотоп) – провідні категорії будь-якої структури твору. Для казки дана категорія є суттєвим жанроутворюючим компонентом. В ідеальному казковому епосі хронотоп універсальний [6, 116]. Він не має конкретності. Умовність часу й простору казки відзначає В.Гнатюк [7, 206], стверджуючи універсум категорії, оскільки, як стверджує дослідник, подія і час оповіді не визначені.

Перші Олесеві поетичні збірки для дітей народжені в період тектонічних змін в державі (20-ті роки ХХ ст.). Молода Україна в цей час переживала культурне, політичне, соціальне відродження. Увага до історичного минулого була спровокована реактуалізацією романтичних ідеалів. Неоромантизм, до якого належав і письменник Олесь, реінкорнує тяжіння до часів героїчного минулого, ідеалізацію доленосних культурних парадигм. Наприкінці 1920 р. О.Олесь закінчує «Княжу Україну», написану на основі давньоруських літописів. Своєрідним реміксом до збірки стала казка «Микита Кожум’яка», легенда про якого вміщена в «Повісті минулих літ». У тексті казки «Микита Кожум’яка» натяк на гімн «Ще не вмерла Україна» опрозорює зв’язок твору із тогочасним зростанням національної самосвідомості в країні. «Ще не вмерла правда в світі,/ Вогник віри не погас…» [8, 126]. Окрім цього фокальний показник казкової часової вимірності є минувшина [6, 124] , тобто те, що вже було. Алюзія до відомої словесної формули ідентифікації Русі, яка згадується в «Слові о полку Ігоровім» - «мир хрещений», створює епохальне історичне тло оповіді, генетичний зв’язок із героїчним минулим.

Казки «Мисливець Хрін та його пси» та «Грицеві курчата» написані О.Олесем у 30-ті роки. Це часи великих політичних репресій України, в тому числі спровоковані ліквідація куркульства «як класу», «вирішальний» наступ на «капіталістичні елементи», на українську інтелігенцію та селянство тощо. Тому неоголошена війна проти України мала єдиний терористичний захід – голод 1932-1933 років. Казка «Мисливець Хрін та його пси» відверто вказує хронотоп оповіді, тим самим реально окреслюючи час оповіді: «Це були тяжкі години…/Скрізь по цілій Україні/ Лютий голод панував…/ Хто не вмер, то смерті ждав» [8, 38]. Тема голоду традиційна для української літератури. Проблемі «переднівків» (постійне недоїдання) приділяли увагу Шевченко, Франко, Панас Мирний, Грінченко, Стефаник та інші. Однак лише твори про події 32-33 рр. відображають страшні картини етнічного геноциду, де антилюдські відчуття взяли гору над здоровим глуздом (В.Барка, У.Самчук та ін.). Анімалізм казки, де основні почуття передаються через призму сприйняття собаки, показує страшну реальність, де убивство стало культовою необхідністю виживання: «Мала страх, що з нею буде - / Як з Рябком зробили люди…» [8, 42]. Апосіопеза створює ілюзію іронії, оскільки «чорний гумор» дозволяє пом’якшити тональність оповіді, бо введення страшної картини абсурдної смерті суперечила би жанру твору.

Увага до алюзій літературних творів зумовлена в першу чергу постмодерні стичними студіями сучасного літературознавства. Натяки на певні історичні події в канві тексту допомагає зрозуміти авторський задум твору та програмні ідеї, закладені автором. Використовуючи історичний матеріал, класичні образи й сюжети, митець здатен виразити ідеї та настрої своєї епохи, розширити хронотопні рамки твору.

Література

1. Владимирова Н.Г. Условность, созидающая мир. В.Новгород, 2001. 2. Хализев В.Е. Теория литературы. М., 1999. 3. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. М., 1979. 4. Фатеева Н.А. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов. М., 2000. С.122-129. 5. Літературознавчий словник-довідник. /Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І. та ін. – К., 1997. 6. Сабах Г. Казки Івана Франка: особливості поетики. – Дрогобич, 2006. 7. Гнатюк В. М. Передмова до збірки народних казок «Баронський син в Америці» // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. – К., 1966. – С. 204-209. 8. Олесь О. Княжа Україна: Хрестоматія школяра. – К., 2006.