Політологія / 3 Теорія політичних систем

К. політ. н. Скомаровський В.О.

Європейський університет Уманська філія

Молода демократія на шляху демократичних процесів

Принцип демократії полягає в тому, що не зовнішній політичний чинник, а народ в цілому визначає свою долю, рішення якого повинні стосуватися всіх без виключення. Доленосні рішення приймаються безпосередньо самим народом, або обраними представниками народу. В буквальному смислі демократія означає народовладдя. Ніякий закон не може бути правочинним, якщо він не тлумачиться як волевиявлення народу. Саме рішення не може бути правочинним, якщо воно спотворено зовнішнім втручанням.

Добре відомо, що думка народу – навіть одностайна – не завжди відбиває його інтереси. Якщо воля народу, як суб’єкта виборчого процесу не усвідомлюється завдяки маніпулюванню його свідомістю, використовуючи низький рівень політичної культури чи через ностальгію за минулим, такий вибір не можна вважати свідомим. Такі факти не становлять таємниці для дослідників виборчого процесу і мають суттєве значення для вирішення проблем демократичної більшості. Для суспільства з нерозвинутою політичною культурою не помічається різниця між демократією і охлократією, навпаки, все що пов’язане з безладдям, беззаконням, не ефективною системою правосуддя тощо, приписується демократії.

Незважаючи на загальні принципи, демократія у кожній країні розвивається по своєму, в залежності від політичного досвіду, бажання переважної більшості і особливо провідної частини еліти, йти цивілізаційним шляхом до бажаної мети. В іншому випадку шлях демократизації суспільства завжди буде спотворений. Так, для країн з низькою політичною культурою може стати проблемою демократична процедура пов’язана з виборами, де не стільки право кожного обирати і бути обраним забезпечує справедливість, скільки у тому, як це право здійснюється. “…демократію можна облаштувати так, щоб задовольнити принцип участі. Але нам треба знати точніше, чого вимагає принцип справедливості…” [1, с. 310]. Як можуть люди боротися за свої політичні чи економічні інтереси, якщо у них відсутні власні уявлення про законний порядок цього процесу, власна воля і переконання у їх необхідності. Натомість їхні думки швидко наповнюються минулими стереотипами, не маючи нічого спільного з справедливістю, свободою, і власною гідністю. Не дивно, що таке положення породжує у пересічного громадянина глибоке почуття безвиході в існуючих політичних процесах (хоча воно не обов’язково усвідомлюється), а його політична ініціатива поступово спадає і призводить до політичної апатії. Мова йде про опосередковане відчуження людини від політичних процесів. Однак, власне відчужена людина намагається вирішити шляхом виправдання так званої маленької людини, від якої в цьому світі нічого не залежить.

В сучасному світі без чіткої уяви загальнолюдських критерій, визначених цивілізаційними цінностями, характерними для певної культури, підкріплених державними програмами, мета людського життя втрачає будь-який сенс. Дії громадян стають дезорієнтованими, думки безплідними і беззмістовними. Пошук сенсу життя набуває примарних рис, відчувається тотальна, для більшості її мешканців безперспективність власного існування. Переважна більшість відчуває себе покинутою і ізольованою, прирікаючи своє життя на беззмістовну імітацію. Відбувається нищення якостей, які відповідають нормам цивілізованої людської життєдіяльності. “Справа в тому, що людина відчуває себе не активним носієм власних сил і невичерпної особистості, але позбавлених індивідуальних якостей “річчю”, залежною від зовнішніх для неї сил, на які вона переносить свою життєву субстанцію” [2, с. 169]. Демократичні режими, які виникають на непідготовленому ґрунті, легко повертаються у свою протилежність.

Сучасна демократія потребує від держав, які стали на демократичний шлях стабільного розвитку забезпечити справедливість у всіх сферах суспільно-політичного життя. Сучасна демократія – це певний тип влади, що протистоїть всім режимам тиранії (де верхівка, використовуючи владні повноваження, не править на користь всього суспільства, а володарює над ним). “Нині є дуже мало людей – чи видатних політичних лідерів, чи то звичайних громадян і підданих, які б не вихваляли демократії і не заявляли, що вони демократи” [3, с. 3].

“Радикальне зло” в галузі політики – це не стільки жорсткість верхівки, скільки її необмежена авторитарність. Всі соціальні блага сумнівні, якщо вони достаються народу у вигляді панської опіки. Не може бути ніякого позитивно політичного устрою, поки переважна більшість громадян, які мають право голосу не мають спільної свідомої мети, об’єднаної ідеї, охороняючої їх від внутрішньої і зовнішньої небезпеки.

Дії політичної верхівки повинні регламентуватися не промовними клятвами і не фантастичними обіцянками передвиборчої риторики, а зовсім іншим кодексом, вищим принципом якого повинна бути людина з її сучасними потребами, завдяки яким вона могла б підтримувати і розвивати свою людську сутність. Першим кроком цього напрямку повинно бути подолання бідності і злиднів широких верств населення, поряд з цим забезпечення не декларативного, а реального захисту прав і свобод громадян, підтримуючи режим де кожний, може бути сам для себе паном.

Література:

1. Ролз, Джон Теорія справедливості / Пер. з англ. О.Мокровольський: – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 822 с.

2. Фром, Э. Здоровое общество / Эрих Фром; пер. с англ. Т. Банкетовой. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 539 с.

3. Теренс Болл, Ричард Деггер Демократичний ідеал: історія становлення /ДЕМОКРАТІЯ: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – XXVIII + 1108 с.