Д.е.н. Федоренко І.А.

Національний технічний університет «ХПІ»,Україна

Проблеми внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії та води

Організація внутрішньовиробничих економічних відносин належить до розряду ключових задач, від вирішення яких залежить виживання і розвиток вітчизняних підприємств.

Необхідно розрізняти наступні два моменти. Якщо розглядаються відносини між конкретним підрозділом і підприємством у цілому, то необхідна організація внутрішньовиробничих економічних відносин з цим підрозділом. Наприклад, з проектним чи технологічним відділом може бути укладена угода про виконання визначених робіт. Організація системи економічних відносин із працівниками цих відділів на принципах самостійності, відповідальності, зацікавленості що дозволить підприємству зберегти кваліфіковані кадри, підвищити результативність їхньої праці. Це ж може відноситися до діяльності допоміжних підрозділів підприємств з виробництва та розподілення електроенергії та води. Якщо ж розглядаються відносини між підрозділами як рівними суб'єктами внутрішньовиробничих економічних відносин, безумовно необхідний комплексний підхід до їхньої організації.

На основі отриманих висновків пропонується модель процесу організації внутрішньовиробничих економічних відносин (ВВЕВ), що складається з десяти етапів

На першому етапі визначаються цілі організаційного розвитку підприємства. Цілі можуть характеризувати як результати діяльності підприємства: збільшення прибутку підприємства, підвищення рівня заробітної плати, поліпшення фінансового стану, так і параметри функціонування системи: якість виконуваних робіт, оперативність обслуговування клієнтів і т.ін.

На другому етапі керівниками вищого рівня підприємства визначається загальне бачення організаційної побудови. Гарантією успіху проведених змін є зацікавленість вищого керівництва в проведених перетвореннях.

На третьому етапі організації внутрішньовиробничих економічних відносин визначаються об'єкти дослідження, у відношенні яких будуть проводитися подальші перетворення.

На четвертому етапі визначається склад виконавців, відповідальних за організацію внутрішньовиробничих економічних відносин. Визначаються їхні задачі, сфера повноважень і відповідальності. Зважуються питання стимулювання і контролю їхньої діяльності.

На п'ятому етапі проводиться аналіз фактичного стану. Аналіз повинний показати можливість реалізації передбачуваної концепції системи внутрішньовиробничих економічних відносин, визначити ступінь готовності підрозділів до її впровадження, перелік необхідних робіт.

На шостому етапі відбувається формування альтернативних варіантів системи економічних відносин. Для обраного варіанта внутрішньовиробничих економічних відносин розробляються підсистеми планування, стимулювання, обліку і контролю, формуються підсистеми забезпечення. Формування підсистем повинне відбуватися на альтернативній основі з проведенням техніко-економічних розрахунків по кожному варіанту.

На сьомому етапі проводиться оцінка запропонованих варіантів організації внутрішньовиробничих економічних відносин і по її результатах приймається рішення про розробку проекту обраного варіанта.

Восьмий етап - формування проекту системи внутрішньовиробничих економічних відносин. На цьому етапі доцільно залучати співробітників підрозділів - майбутніх суб'єктів внутрішньовиробничих економічних відносин.

На дев'ятому етапі приймається рішення про перехід на нову систему функціонування. На початку етапу впровадження повинна ретельно відслідковуватися правильність виконання робіт, розрахунків, повинен бути налагоджений зворотний зв'язок із працівниками, що працюють у нових умовах, при необхідності проводити консультації.

На десятому етапі здійснюється контроль і оцінювання функціонування системи внутрішньовиробничих економічних відносин. У разі потреби вживаються заходи для доробки й усунення виявлених недоліків.

Застосування на практиці запропонованої моделі процесу організації внутрішньовиробничих економічних відносин повинно створити умови найбільш ефективного досягнення цілей підприємства. Керівники знають слабкі місця підприємства, потенціал працівників, мають стратегічне мислення, мають інформацію щодо напрямків розвитку зовнішнього середовища. Усе це дозволяє їм визначити загальну концепцію організаційного розвитку. Вони також можуть залучати зовнішніх експертів або давати доручення працівникам підприємства на вивчення останніх досягнень світової практики в області організаційних перетворень. У загальному виді повинна бути визначена концепція нової системи внутрішньовиробничих економічних відносин, зокрема необхідно визначній ступінь самостійності, що одержать підрозділи підприємства, склад функцій, виконуваних централізовано і децентралізовано. Організаційна побудова визначається схематично і служить орієнтиром для проведення подальших досліджень.

Література:

1.Иванов Н.А. Организация производства на промышленных предприятиях:Учебник.- М.: ИНФРА-М, 2008.-352 с.

2.Котел К. Организация производства на предприятии / Сокр. пер. с венг. - М: Экономика,1994.-168 с.

3Мильнер Б.3. Теория организации: Учебник. – 2-е изд., перераб. И доп. – М:.ИНФРА-М, 2000. – 480с.