Педагогические  науки / 2. Проблемы подготовки специалиста

К. п. н. Єгорова О.В.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ СТУДЕНТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У сучасних умовах розвитку суспільства й науки нові, більш високі вимоги висуваються до підготовки майбутніх фахівців, які мають вміти аналізувати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати,

швидко знаходити потрібну інформацію, логічно мислити, використовувати нові наукові знання у своїй професійній діяльності, планувати, організовувати, вести дослідницьку та інноваційну діяльність. У зв'язку з цим актуальними стають проблеми дослідження процесу формування дослідницьких умінь студентів у вищих навчальних закладах.

Незважаючи на те, що в психолого-педагогічній літературі термін «дослідницькі вміння» зустрічається досить часто й багато авторів підкреслюють величезне значення формування їх у студентів, у роботах не робиться чіткого наукового визначення цього поняття. Так, наприклад, О. Терехіна трактує дослідницькі вміння як освоєні студентом способи виконання розумових і практичних дій, що відповідають науково-дослідній діяльності та підкоряються логіці наукового дослідження в різних предметних областях з метою отримання нової інформації із зовнішнього оточення. Н. Зеніна визначає дослідницькі вміння як базові компоненти особистості майбутнього фахівця, що висловлюють провідні характеристики процесу професійного становлення, відображають універсальність її зв'язків з навколишнім світом, ініціюють здатності до творчої самореалізації, визначають ефективність пізнавальної діяльності. В. Литовченко вважає, що дослідницькі вміння є сукупністю систематизованих знань, умінь і навичок особистості, а також її поглядів і переконань, які визначають функціональну готовність студента до творчого пошукового вирішення пізнавальних завдань. М. Овчиннікова розглядає дослідницькі вміння як цілеспрямовані дії, які ґрунтуються на системі раніше засвоєних у процесі навчально-пізнавальної та науково-дослідницької діяльності знань, умінь і навичок та відповідають логіці науково-дослідної діяльності.

У ряді робіт пропонуються різні класифікації дослідницьких умінь студентів. Так, Н. Демченкова у структурі дослідницьких умінь виділяє операційні (вміння користуватися довідково-бібліографічної літературою; конспектувати; виділяти головне, писати тези; використовувати емпіричні методи наукового дослідження, а також уміння статистичної обробки даних), тактичні (вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; сформулювати проблему, визначити об'єкт, предмет дослідження, виділити мету і завдання, висувати гіпотезу і проводити уявний експеримент, вміння планувати дослідно-експериментальну роботу; використовувати теоретичні методи наукового пізнання) і стратегічні (вміння орієнтуватися у всій системі процесу вирішення прикладної наукової проблеми, бачити місце даної проблеми в структурі відповідної галузі знання, а також - здатність визначити її метафізичний горизонт: філософські та світоглядні передумови, ціннісні установки, відповідність науковій парадигмі, вміння формулювати узагальнений теоретичний принцип, що пояснює сутність явища) дослідницькі вміння.

І. Владикіна теж виділяє три групи дослідницьких умінь: синтетичні, аналітичні й експериментальні. Синтетичні вміння, на думку авторки, засновані на інтеграції знань з метою отримання нового знання, необхідного для створення цілісного уявлення про досліджуване явище; експериментальні дозволяють провести спостереження досліджуваного явища, корекцію своєї діяльності; й аналітичні, за допомогою яких педагогічне явище вивчається шляхом розкладання його на складові елементи та вміння, що включають здатність оцінювати власну діяльність й отриманий результат.

Інші класифікації пропонують в своїх роботах й інші дослідники: В. Андреєв, С. Бризгалова, І. Бердников, М. Владика, І. Зимня, В. Литовченко, М. Овчиннікова, О. Шашенкова, Н. Яковлєва. Автори наводять різні класифікації дослідницьких умінь, виділяють основні етапи і умови їх формування.

Такими етапами, на думку О. Терехіної, є: мотиваційно-цільовий (формування мотивації та потреби до науково-дослідницької діяльності);
навчально-дослідний (формування інформаційно-аналітичних, модельно-проектувальних, експериментально-вимірювальних, оціночно-рефлексивних умінь в умовах навчальної діяльності); професійно-дослідний (застосування сформованих умінь в умовах професійно-дослідницької діяльності); оцінювально-рефлексивний (етап оцінки та самооцінки сформованості дослідницьких умінь).

О. Бесмельцева пропонує формування дослідницьких умінь у студентів здійснювати через проектну методику, що реалізує такі дидактичні методи: інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий і дослідницький. А в роботі Т. Лубінської пропонується модель формування дослідницьких умінь, базовою складовою якої є необхідність використання методу емоційно-ціннісного стимулювання, методів проектів, логічного моделювання та імітації.

У дослідженні О. Терехіної визначено педагогічні умови, що сприяють формуванню таких умінь, а саме: готовність студента до формування дослідницьких умінь; підвищення мотивації до дослідницької діяльності; створення інноваційного освітнього середовища; педагогічний моніторинг оцінки рівня сформованості дослідницьких умінь студентів.

Необхідною умовою для ефективності процесу формування дослідницьких умінь Н. Зеніна вважає розгляд таких умінь як особистісної якості студента, що пов'язані не тільки зі здатністю ефективно виконувати дії, адекватних змісту кожного рівня системи освіти, з прагненням до самостійності в здійсненні навчально-пізнавальної діяльності, а й з потребою до творчої самореалізації, професійного самовизначення студента. У дослідженні С. Панькиної акцентується також на неодмінності побудови навчального процесу, максимально насиченого творчими ситуаціями, з використанням нових інформаційних технологій та творчій взаємодії викладача і студентів у вирішенні пізнавальних проблем у процесі професійної підготовки.