“Филологические науки”/

3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

К.ф.н. Гайдаєнко І.В.

Херсонський державний університет, Україна

Особливості виявів денотативних і конотативних смислових компонентів вербалізаторів концепту "смак" у фольклорі

Сучасний етап розвитку мовознавства сприяв розгалуженню проблем, пов’язаних із дослідженням концептуально-семантичних виявів лексичних одиниць, що уможливлює глибоке дослідження образно-виражальних засобів та смислового потенціалу концептуальних сфер відтворюваних ними. Основними поняттями цієї проблеми є концепт та його мовний знак – слово (лексема, вербалізатор), усвідомлення яких виявляється через понятійний зміст і зв’язок із явищами об’єктивної дійсності, про які мовці мають певні уявлення, й вербальними засобами формують образи, виражені словами. Цікавість до зв’язку мовлення, мислення, сприйняття і, як результату їх взаємодії, мовної картини світу, зумовив поглиблене вивчення когнітивних особливостей вербалізаторів у мовознавстві й розвивається в межах когнітивної семантики, що вивчає зв’язки мовної поведінки людей з їхнім індивідуальним та національним мисленням. Когнітивізм виокремив новий аспект наукових пошуків у мовознавстві – вивчення природи концептуалізації світу та засобів її інтерпретації людиною.

Наукові розвідки в межах когнітивної семантики стосуються мовних засобів та механізмів формування й відтворення концептуальної картини світу.

Провідне місце у сприйманні й відтворенні реальної дійсності в картині світу особистості належить відчуттям, що виконують сприйняттєву, відображувальну та пізнавальну функції. концептосфера зі спільною семою відчуття, презентована лексичними засобами – багаторівнева конструкція. Сфера номінацій відчуттів, об’єднує різні підсфери назв перцепції відповідно до п’яти основних органів чуття: візуальних, звукових, одоративних, дотикових і смакових.

Окрім того, чуттєва сфера тісно пов’язана з емоційно-психічними станами людини, її абстрактним мисленням, зафіксованим у концептуальній і відображеній у мовній картинах світу.

В українському мовознавстві чуттєві назви не були об’єктом комплексного вивчення: наявні лише поодинокі невеликі розвідки, автори яких так чи інакше торкалися лексики, пов’язаної з чуттєвим сприйняттям (І.Багмут, М.Білоус, А.Висоцький, К.Городенська, В.Дятчук, О.Крижанська, А.Порожнюк, Г.Яворська). Відсутність системного дослідження, присвяченого аналізу засобів мовного вираження чуттєвого концепту смак та його вербального відтворення, свідчить про те, що ця мовна категорія не була об’єктом спеціального вивчення з позиції когнітивної семантики. Тому актуальність статті зумовлена необхідністю семантико-когнітивного аналізу зазначеної групи лексем без чого не можна сформувати повне розуміння національної мовної картини світу.

Метою нашої праці є вивчення чуттєвих назв, що презентують концептосферу смак у аспекті семантико-когнітивного та стилістичного аналізу в розмовному мовленні й у фольклорі. Об’єктом дослідження є чуттєва концептосфера (смакова) та її вербальний вияв у розмовній та фольклорній мовній картині світу українців. Предметом вивчення є особливості когнітивно-семантичної та стилістичної специфіки вживання лексем на позначення концепту смак у фольклорному мовленні.

Відомо, що людина нагромаджує знання про навколишній світ за допомогою пізнавальної діяльності, яка є процесом відображення в мозку людини предметів та явищ реального світу [1,с.146]. Підтримуючи думку більшості науковців, зокрема С. Максименка, Н.Амосова зауважує, що відбиття навколишнього в людській свідомості може відбуватися й на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання. Сутність чуттєвого пізнання полягає в тому, що предмети й явища безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слухові, нюхові, смакові, дотикові аналізатори, – і відображаються в мозку. До цієї форми пізнання дійсності учена відносить «пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання, а враження одержані з їх допомогою, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, формуючи чуттєвий досвід людини» [1, с.158].

Таким чином, у людській психіці, нагромаджуються елементи світосприйнятого, що перетворюються на знання про навколишнє, формуючи його цілісну картину світу, яка свого часу копіюється концептуальною картиною світу, представлену концептами (абстрактні ментальні одиниці, які існують у людській психіці в різних формах – уявлень, образів, понять). Їх сукупність утворює концептосферу суб’єкта, що через семантику мовних знаків відповідно членується й презентується в мові, конструюючи мовну картину світу. А отже, в мовній картині світу специфічно відтворюється концептуальний світ людини засобами мови.

Ураховуючи складну природу мовного знака, охарактеризуємо лише вузький аспект процесу людської свідомості – мовотворення, зокрема когнітивно-семантичну та стилістичну природу вербалізаторів чуттєвої концептосфери розмовного та фольклорного мовлення. А оскільки обсяг статті не дозволяє дослідити усі мовні засоби вираження відчуттів, то зупинимося на лінгвостилістичних особливостях мовних одиниць, що презентують концепт смак в українському фольклорі.

Аналіз мовного матеріалу довів, що досліджувані лексеми смаку є засобами вираження мовної картини світу українців, тобто відображення відчуттів людини, і тому мають властивість викликати у неї різноманітні концептуальні асоціації. Для відтворення їх лексеми смаку вживаються різнофункціонально. Унаслідок семантико-когнітивної деривації та явища синкретизму вони поповнюють та оновлюють номінативні ресурси української мови. Ці назви виконують різноманітні стилістичні функції, що зумовлює їх функціонування в різних стилях та жанрах української мови, зокрема й у фольклорі.

Для дослідження було обрано первинні одиниці смаку, що позначають наявність чи відсутність специфічно смакової якості та окремі назви вторинного порядку, які є найбільш уживаними.

Лексеми, відбивають глибинний смисл концепту смак є давніми номінативними одиницями, тому й функціонування їх є різноплановим. Передусім простежується їх використання у найдавніших витворах усної народної творчості: народних піснях, думах, прислів’ях, приказках, казках.

У творах усної народної творчості нами виявлено досить велику кількість слів на позначення концепту смак, що вживаються з первинним та вторинними значеннями й з різною стилістичною метою.

Як доводить наше дослідження, у фольклорі найуживанішими є первинні назви на позначення концепту смак: солодкий, гіркий, кислий, солоний, рідше – вторинні – терпкий, пекучий, медовий, п’янкий. У досліджуваному матеріалі виявлено дві складні назви смаку – гірко-солоний: "...Напились гірко-солоної води" [2,с. 244] та гіркувато-кисла: "Вода була якась гіркувато-кисла, не те, що в королівстві" [10, с.87]. У наведених прикладах лексеми гірко-солона та гіркувато-кисла використано для підсилення негативного сприймання подій, про які повідомляє той чи той народний твір, хоча презентовані лексеми прямо позначають якість води.

Дослідження назв на позначення концепту смак у фольклорі засвідчило, що їх функціонування, як і слів інших лексичних груп, залежить не лише від тих понять, які вони позначають, властивостей тієї частини мови, тієї граматичної категорії, до якої належать, а й од контекстуальних взаємовідношень між словами, закономірних поєднань смислових виявів цих слів із синонімами й експресивного та стилістичного забарвлення слова.

Вербалізатори концепту смак уживаються як у прямому, так і в переносному значеннях. Зважаючи на образність та метафоричність мови фольклору, звертаємо увагу на те, що лексеми на позначення смакового концепту найчастіше використовуються саме з метою створення образності мови, є засобом метафоризації, а отже, частіше функціонують у переносному значенні. Наприклад: " Я не хочу в хату, Хочу в світлицю, Розбужу солодкий сон Красную дівицю" [3,с.132]; "У нас трави шовковії, у нас ріки медовії" [8, с.295]; "Добре ти дбай, Нам солодкі меди, Оковиту горілку ще й підсипай..." [3, с.302]. У наведених двох перших прикладах лексеми солодкий, медовий ужиті в переносному значенні, а в третьому прикладі слово солодкий має пряме, денотативне значення. Семантика всіх трьох назв спільна – вони вказують на приємність відчуттів. Отже, наведені слова в певному контекстуальному оточенні можуть бути взаємозамінними, називаючи при цьому приємні відчуття, смакові якості ( солодкий, медовий).

У прямому значенні лексеми на позначення смакових відчуттів уживано із денотатом якість, властивість їжі, напоїв, продуктів. Проте використання назв смаку в прямому значенні не означає, що вони не мають певної конотації. Наприклад: "Тай п’ють вони горілочку ще й солодкий мед" [2, с.154];"Обізвався козак на солодкім меду" [8, с.14]; "Царівні зразу черешень заманулось. Покуштувала одну– гірка, другу – ще гіркіша" [11, с.197]; "Хто файно балакає, той на губах гіркий полин має" [5, с.47]. В усіх наведених прикладах лексеми солодкий, гіркий мають пряме значення, є постійними епітетами, що функціонують для поглиблення, уточнення денотативного смислу конотацією, що відтворює специфічні смакові якості продукту споживання (меду, плодів та рослини), а також для увиразнення мови твору, конкретизації повідомлень. Окрім того, досліджувані лексеми входять до складу стилістичних прийомів (висхідна градація, антитеза), що дозволяє посилити образність твору, глибше відобразити психічний стан героя.

Прийом антитези з компонентом смак є досить частотним у фольклорних творах, що сприяє увиразненню мови персонажів твору, яскравішому відтворенню мовної картини світу українців. Наприклад: "Схотілось лисичці медом поласувати. То все вона м’ясне їсть, а солоденького то й ні" [10, с.22]. У наведеному реченні лексеми м’ясний і солоденький виступають як контекстуальні антоніми. У прикладі "Ой божечку мій! Який же то мед солодкий, а які ж то бджоли гіркі" [10,с.23] в антонімічні відношення вступають словосполучення мед солодкий і бджоли гіркі. Отже, за допомогою антитези уточнюється якість, властивість продуктів, увиразнюється мова персонажів, їх характери, зовнішність, чіткіше відтворює світосприйняття героїв.

Уживання слів на позначення смаку в переносному значенні є одним із засобів емоційного забарвлення мовних одиниць. У творах фольклору виявлено лексеми із концептуально-денотативним смислом смак, ужиті в переносному значенні. Такі лексеми є частотнішими, ніж слова без конотації. Наприклад: "Добре, добре потятко солодке, та коли знайду тобі води, знесеш мене на землю"[10, с.255]; "Донька наймолодша – найсолодша" [5,с.16]. Уживані назви на позначення концепту смак уводяться до звертань для увиразнення зовнішньості героїв.

Досить частотними є лексема смак та похідні від неї (смачно, смачне, смакота, смакувати, смачити). Ця мовна одиниця виступає узагальнювальною назвою. У текстах усної народної творчості ця назва є нейтральною, але похідні від неї виконують різноманітні стилістичні функції. Наприклад:"Циган на голій толоці лежав порожнім животом до сонця і думав, якби то йому смачно пообідати" [6, с.89]; "Хоч смачне – пальці не будеш їсти" [5, с.43]. Ці приклади доводять, що номени смачно, смачне функціонують як основні, якими виражається основний концептуально-денотативний смисл висловлювання. Зі стилістичного боку ці слова є засобами посилення, уточнення, конкретизації мовлення.

Лексема гіркий у фольклорі є частотнішою за інші назви зі значенням смак. Вона використовується для метафоризації висловлювань, відтворення негативних, неприємних подій чи явищ, що описуються, або для того, щоб викликати співчуття до героїв твору. Типовим, наприклад для казок, є вживання таких словосполучень: гірка біда, гірка година, гіркі сльози, плакав гірко; для народних пісень та дум характерними є ті ж словосполучення, що й для казок, такі, наприклад, як гіркий п’яниця, гірко ридали, гірка доля, гірко жить, гіркий батько: "Не за горами високими, не за морями глибокими, а в старій одній країні люди жили та гіркі сльози проливали" [11, с.274]. У наведених рядках слово гіркий функціонує із значенням "тяжка, нелегка доля" і вказує на неприємні відчуття й негативні емоції. Як епітет лексема гіркий служить для створення образності висловленої думки, уточнення значення слів біда, година, сльози, доля.

Для вираження своїх переживань, стану душі народ послуговується назвою гіркий і в таких висловлюваннях: "Дві голочки, дві ниточки,– Гіркі наші заробіточки"[12, с.443]; "Упав камінь та й лежить, на чужині гірко жить" [8, с.172]. Лексема гіркий виступає в цих прикладах епітетом, що надає образності мові творів, яскравіше відтворює негативний психічний стан героїв.

Номінація гіркий в переносному значенні виражає негативні емоційні стани людини: "Ой гірко плачуть всі родичі по тобі" [2, с. 217]; "Гірко ридали – прощенія домагали..." [7, с.64]. Ці приклади засвідчують, що конотативне значення певною мірою пов’язане з денотативним, у своїй внутрішній структурі відбиває первинний смисл смаку. У представлених контекстах служить засобом метафоризації й відображення неприємних відчуттів.

В окремих випадках лексема гіркий уживається на позначення вдачі людини і є евфемізмом до слів лихий, злий, недобрий. Наприклад: "Ой, мій батько гіркий Мені світа зав’язав..." [12, с.418]). Такий прийом застосовується з метою приховати занадто виражену експресивність та негативні емоції.

У контексті поданих далі рядків народної думи слово кислий має денотативне значення "давно приготований, той, що вже прокис, став неїстівним, непридатним до споживання": "...Стала в печі розтопляти, Стала той борщ кислий, оскомистий, чорт-зна колишній, з-під лави виставляти" [7, с.94]. В одному ряду зі словом кислий виступає ще одна назва смаку – оскомистий. Обидві лексеми утворюють синонімічний ряд, що служить не лише для підсилення емоційно-образного сприйняття тексту, більш ефективного впливу на читача або слухача, а й виражає підтекстову негативну інформацію про психологічний стан героїні.

У реченні "Кисла яблуня солодке яблуко не зродить" [5, с.39] назви кислий та солодкий виступають антонімами і є засобами створення антитези, що дозволяє глибше пройнятися змістом тексту, виразніше уявити картини зображуваного, несе стверджувальну інформацію. Уживається назва смаку, виражена прислівником кисло, і в переносному значенні: "Він кисло буркнув, прийняв з рук Івана пляшку, скинув шапку й почав обтирати голову" [5, с.180]; "Вона знову розтягла кисло свої широкі, бліді вуста" [4, с.176]. Вербалізатор кисло використовується для вираження ставлення до персонажів казки, характеристики образів, частіше негативної.

У народних казках частовживаною є лексема солоний та її деривати. Використано її на позначення негативного, грубого ставлення до героїв: "Скажений змій хлебтав солону воду й так розбух, як гора" [6, с. 174]. Епітет солона в цьому висловлюванні конкретизує значення слова вода й відбиває підтекстову інформацію про негативне емоційне забарвлення висловлювання.

Таким чином , вивчивши специфіку вживання у фольклорному мовленні лексем на позначення концепту смак, ми виявили, що найбільш часто вживаними у фольклорних текстах є лексеми гіркий, солодкий, смачний, медовий, рідше – кислий, солоний, квасний, прісний.

Дослідження засвідчило, що назви, які відтворюють концептосферу відчуття, зокрема концепт смак, у фольклорі, широко представлені в усіх його жанрах, відтворюють як основне денотативне, та і конотативні значення і вживаються для створення різноманітних стилістичних прийомів, що допомагає чіткіше, яскравіше відтворити світобачення українців, їх мовну картину світу.

Література:

1. Амосова Н.Н. Слово как элемент речи // Вопросы теории и истории языка.– Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1969.– С. 139-143.

2. Григор’єв Н. Історія України в народних думах і піснях.– К.: Веселка, 1993. – 272с.

3. Думи // Упор.Г.А.Нудьга.– К.: Рад.письменник, 1969. – 224с.

4. З живого джерела : укр. нар. казки в записах, переказах та публікаціях укр. письменників. – К. : Рад. школа, 1990. – 512с.

5. Золота Вежа : укр. нар. казки, легенди, притчі, записані С. Пушиком. – Ужгород : Карпати, 1983. – 224с.

6. Казки Підгір’я.– // Упор. С. Пушик.– Ужгород: Карпати, 1976. – 208с.

7. Народні думи // Упор. С.В.Мишанич.– К.: Дніпро,1986. – 335с.

8. Народні перлини і пісенник / упоряд. М.Стельмах. – К. : Дніпро, 1971. – 391 с.

9. Нудьга Г. Народний поетичний епос України // Думи. – Київ: Рад.письменник, 1969. – 354 с.

10. Українські народні казки. – К.: Веселка, 1988. – 285с.

11. Українські народні казки. – Львів : Каменяр, 1978. – 224 с.

12. Українські народні ліричні пісні / відп. ред. М. Т. Рильський. – К. : Вид-во АН УРСР, 1960. – 686 с.