Филологические науки /6. Актуальные проблемы перевода.

Калугіна О. В.

Академія адвокатури України

Етика перекладача.

Перекладач – це нестаріюча професія. В часи, коли „машина” може замінити практично будь-якого спеціаліста, все ж залишається потреба в кваліфікованих перекладачах. Слід зазначити, що знання мови недостатньо щоб бути професійним перекладачем. Перекладач – це миттєва реакція, ерудиція, пам'ять, знання ділового етикету, фізична витримка, ораторські вміння. Кожна з вище зазначених рис - незамінна складова успішного, продуктивного, високооплачуваного спеціаліста. Звернемо увагу на проблему етики в роботі перекладача.

До питань етики неодноразово звертається теоретик і практик перекладу Р. К. Міньяр-Бєлоручєв [3], а також такі відомі усні перекладачі, як А. Паго, П. Палажченко, Г. Мірам, А. Чужакін [1; 2; 4]. У вигляді жартівливих „правил” деякі важливі етичні принципи, сформульовані М. Боуен, опубліковані у перекладеному російською мовою підручнику з синхронного перекладу відомої англійської перекладачки Лінн Вісон [5]. Однак чіткого уявлення щодо професійної етики перекладача новітні публікації все ж не дають. Типовим є лаконічне нагадування в енциклопедичному посібнику з проблем перекладу „Handbuch Translation” видання 1999 року, де позначено лише завдання існування професійної етики: „усвідомлення майбутнім перекладачем міри його професійної відповідальності і необхідності зберігати таємницю інформації” .

Тож спробуємо з’ясувати суть поняття “професійна етика перекладача” та визначити її складники.

Предметом професійної етики варто визнати сукупність морально-етичних настанов і ціннісних орієнтацій, що визначають систему норм та принципів, які виступають регулятивами у конкретній специфічній діяльності, що підпадала б під визначення професії. Аналіз джерел засвідчує, що для професійної етики перекладача основними є моральні принципи, норми професійної поведінки, вимоги професійної придатності, усвідомлення свого правового статусу, а також знайомство з технічним забезпеченням перекладу. Коротко зупинимося на їх характеристиці.

Моральні принципи перекладача стосуються насамперед його ставлення до власної праці. Спробуємо сформулювати основні правила перекладацької етики:

1. Перекладач – не співрозмовник і не опонент клієнта, а транслятор, який передає усний чи письмовий текст, з однієї мови на іншу.

2. Із цього випливає, що текст для перекладача є недоторканним. Перекладач не має права за своїм бажанням змінювати сенс і зміст тексту під час перекладу, скорочувати його чи розширювати, якщо дані умови не узгоджувалися із замовником.

3. Під час перекладу інтерпретатор за допомогою відомих йому професійних дій завжди намагається максимальною мірою передати інваріант вихідного тексту, орієнтуючись на функційні домінанти оригіналу.

4. Перекладач мусить дотримуватися етики усного спілкування, поважаючи свободу особистості і не принижуючи гідності співрозмовника.

5. У деяких випадках усного послідовного чи синхронного перекладу перекладач може наділятись також і дипломатичними повноваженнями. Якщо такі дипломатичні повноваження визнані за перекладачем, він може відступити від дослівної точності вихідного тексту, щоб не допустити погіршення дипломатичних відносин, виконуючи функцію третьої сторони, проте не зобов’язаний захищати при цьому інтереси жодної із сторони. В інших випадках перекладач не має права втручатися у стосунки сторін, так само як і демонструвати свою власну позицію з приводу змісту тексту, що перекладається.

6. Перекладач зобов’язаний турбуватися про своє здоров’я, оскільки від його фізичного стану залежить не тільки зовнішній вигляд, а і якість перекладу.

7. Перекладач не має права реагувати емоційно на індивідуальні дефекти у мовленні оратора і не повинен їх відтворювати.

8. Про свою недостатню компетентність перекладач зобов’язаний тут же повідомити, а помічені за собою помилки виправляти, а не приховувати їх; це є гарантією високої якості перекладу і довіри до нього оточуючих.

9. При письмовому перекладі перекладач зобов’язаний дотримуватися правил його оформлення.

10. За необхідності перекладач зобов’язаний зберігати конфіденційність стосовно інформації, що перекладається, і без потреби не розголошувати її.

Говорячи про загальнолюдські принципи поведінки перекладача, зазвичай мається на увазі ситуація конструктивного спілкування. Проте іноді під час розмови виникають конфліктні ситуації. Зрозуміло, що перекладач не зобов’язаний і, як правило, не в змозі її розв’язати. Мабуть, як у будь-якій іншій ситуації, він не повинен допускати приниження своєї гідності; але при цьому йому важливо вирішити: що перекладати і що не перекладати. Етика не допускає при цьому ні участі перекладача у скандалі, ані перекладу лайки, якою обмінюються співрозмовники. Він повинен перевести для сторін основний зміст їх реплік, послуговуючись літературною нормою мови, а лайку коротко прокоментувати: „Пані N ужила різкі лайливі вислови”.

Перекладач повинен добре усвідомлювати, що він повинен бути експертом не лише з мови, але і з культури відразу двох (як мінімум!) народів, й активно сприяти налагодженню контакту між сторонами. Не слід забувати ще й про те, що саме культурні особливості певної країни можуть збити з пантелику перекладача, спричинити неточності в перекладі і навіть стати причиною конфліктні ситуації. Сюди ми можемо віднести і особливості почуття гумору, і певні жести, які тлумачаться в різних народів по-іншому, і ідіоматичні вислови, фразеологізми та неологізми, і певні історичні події та ін.

І, нарешті, інтелігентність. Мається на увазі не енциклопедична освіченість, а жвавість і творчий склад розуму, що дозволяє застосовувати власне широке коло знань у потрібний момент. Перекладачеві неминуче доведеться мати справу з людьми різних професій, з різними поглядами на життя і різними захопленнями, із текстами різної тематики і різних типів. Тож вузька спеціалізація на якійсь одній сфері знань стає на заваді повноцінному перекладу.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, відзначимо, що представники будь-якої професії мають свої норми і правила поведінки. За допомогою цих норм і правил професія займає своє місце в суспільстві, а суспільство, у свою чергу, здійснює вплив на її етику. Тож, говорячи про етику перекладача, маємо відзначити, що на першому місці в даному випадку мають стояти принципи моралі та широка обізнаність в усіх сферах. Перекладачі мають досконало знати не лише мову, з якою працюють, а і культуру, історію, економічну та політичну ситуацію в країнах з якими має справу.

Література

1. Мирам Г. Профессия: переводчик. – К., 1999. – С. 145-157.

2. Паго А. Голос из будки // Studio. – СПБ, 1999. – №1. – С. 9-16.

3. Миньяр-Белоручев Р. К. Как стать переводчиком. – М., 1999. – С.

86-93.

4. Чужакин А., Палажченко П. Мир перевода, или Вечный поиск

взаимопонимания. – М., 1999. – С. 13-14.

5. Виссон Л. Синхронный перевод с русского на английский. – М.,

2000. – С. 268-269.