Філологічні науки / 8. Рідна мова та література

Аспірантка Ачкан Л.С.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

Інтертекстуальність у поезії Наталки Білоцерківець

У сучасному літературознавстві до числа актуальних проблем відносяться інтертекстуальні зв’язки у художньому творі, які привертають пильну увагу дослідників Р. Нича, Ю. Крістевої, Р. Барта, Ж. Дерріда, М. Ріффатера та ін. Явище інтертекстуальності має свою ґенезу в літературній творчості й літературній критиці та свою тривалу історію розвитку, в процесі якої трансформувалось як воно само, так і уявлення про його зміст і обсяг.

Ю. Крістєва, спираючись на бахтінську концепцію діалогічності, стала автором терміну “інтертекстуальність” та ввела його у науковий обіг. Пізніше – Р. Барт, Ж. Деррід, М. Ріффатер, Р. Нич запровадили поняття – міжтекстовість. Р. Гром’як тлумачить інтертекстуалізацію як “міжтекстові співвідношення літературних творів” [2, 317].

Розгорнута дефініція поняття також включає відображення процесу міжтекстових зв’язків і співвідношень, що виявляються у просторі висловлювань і способів мовлення, з огляду на котрі окреслюються форма і значення інтертекстуальності. Вчені вказують [3, 218−219], що кожен текст перебуває в полі зору інших текстів, наслідуючи їх, продовжуючи, трансформуючи. Проблему інтертекстуальності в поетичному творі останнім часом досліджують Л. Бублейник (на матеріалі російської поезії), А. Мойсієнко (на основі поезії української), які розглядають поетику інтертекстуальних відношень як зв’язків, що реалізуються завдяки “різним позатекстовим чинникам” і “вибудовуються на основі взаємопроникнення одних текстових одиниць у інші, взаємофункціонування їх у системі цілісного мистецького твору” [2, 181].

Інтертекстуалізація в творчості сучасних письменників виявляє своєрідне наслідуваня літературного процесу, зв’язок часових проміжків у ньому. Явища на різних, хронологічно віддалених етапах історичного розвитку літератури пережили істотну трансформацію світоглядної та художньої настанови, сформувавшись як свідоцтво сталості оповіді, окресленого стильового канону. Вони в сучасній літературі почали осмислюватись у протилежних вимірах та заперечують стандартні формули, розширивши й урізноманітнивши простір настільки, що він набрав відкритого характеру, здійснюючи перехід естетичної інформації, як зазначають дослідники, “з одного можливого світу думки й мови в інший” [3, 64].

Інтертекстуальність у творах Наталки Білоцерківець відтворена найрізноманітнішими формами (цитати, алюзії, ремінісценції, паратекстуальність). Кількість творів досить значна, у яких виразно або приховано звучить використання ліричних, фольклорних, літературних текстів. Для поетеси характерним є те, що входячи у новий контекст, воно звучить в одній текстовій площині із авторським твором. Елементами інтертексту Наталки Білоцерківець є твори літератури, історії, живопису, музики, сюжети, мотиви, образи стародавніх міфів та легенд.

У творчості Наталки Білоцерківець представлена передтекстуальність, яка у заголовку виявляється на лексичному рівні. Заголовки – це перший знак тексту, який дає читачеві цілий комплекс уявлень про твір, він формує у читача передрозуміння тексту, стає першим кроком до його інтерпретації. Іншими словами, це ключ до розуміння твору [3, 56]. Більшість поезій Наталки Білоцерківець містять заголовок, за допомогою якого автор може свідомо сконденсувати ввесь зміст вірша, назва є своєрідною підказкою основного змісту. Алюзії, що реалізують міжтекстові зв’язки різних типів у заголовках художніх текстів Наталки Білоцерківець, найчастіше виступають власні імена, які належать реальним особам: відомим музикантам художникам в заголовках-посвятах. Наприклад: цикл «Музиканти»: «Шенберг, Місячний П’єро І», «Шенберг, Місячний Пєро ІІ», «Шенберг, Місячний П’єро ІІІ», «Клод Дебюссі. Відзеркалення в воді», «Клод Дебюссі. Дзвін крізь листя», «Клод Дебюссі. Затонулий собор», цикл «Художники»: «Врубель. Бузок», «Пікассо. Дівчина на кулі», «Броніслав Лінке. Каміння кричить».

Особливі паратекстуальні зв’язки виявляються й у відношенні тексту віршів до їх епіграфів як одних із елементів інтертекстуальності, конденсуючи певний тип інформації, на якій наголошує автор твору, повноцінно розкриває свій зміст лише у процесі взаємодії з авторським текстом, налаштовуючи на діалогічність читача з епіграфом. Цей додатковий інформаційний носій завжди розширює підтекстове поле твору і є ключем до його інтерпретації. Важливою прикметою, що вирізняє епіграфи в ліриці Наталки Білоцерківець є їх першоджерела: до вірша «Фаусти» («Ходить Фауст по Європі» Павла Тичини), «Ліс» («На півшляху свого земного світу Я трапив у похмурий ліс густий.» Данте Аліг’єрі). Таке різноманіття епіграфів вказує на високий рівень духовності, інтелекту, освіченості й ерудованості поетеси.

Інтертекстуальний характер відомого вірша Наталки Білоцерківець «Хор хлопчиків» проявляється через присвяту «пам’яті Ернста Юнґера». Глибинні архетипні структури свідомо закладені в тексті, як авторські алюзії, ремінісценції, що забезпечують розгалуження мотивів з площини творів Ернста Юнґера. Контекст середньовічних легенд, у свою чергу, зумовлює поле інтерпретації вірша, реалізацію рецептивних стратегій тексту в синхронії та діахронії. Інтертекстуальне тло вірша розширюється, доповнюється у процесі його функціонування як передтексту, наприклад, у романах Юнгера воїн, що виступає вільним від націоналістичних ідей, являє собою новий тип, духовно близький лицарям Середньовіччя, які сповідували духовну цінність війни та втілюється у «симфонію вогню і сталі». На перший план виходить урочистий, піднесений, величний спів юних голосів, які славлять Володаря: «Це хлопчики, що приручають змій, / Вони безстрашні, і вони співають. / Їх абсолютний слух гримить, як грім, / від капловухих вух до ніжних ребер. / …Немає фальші в почутті моїм / До Тебе, мій Володарю, до Тебе [1, 57]. Образи творяться крізь призму індивідуального спасіння душі, передбачаючи свободу волі людини, віра підвищує оцінку людської особистості, яку ставить служіння Богові. Вірна служба людини Богу, повне Йому підкорення ведуть до досягнення свободи: вірні усією душею Господу є вільними людьми; але хто не підкоряється Богу виступає рабом своїх пристрастей на землі та приреченим на пекельні муки у потойбічному світі. У площині поетичного твору Наталки Білоцерківець трансформуюється дискурс дитячих хрестових походів, що творить образ чистих людських душ: …і вбити може, якщо образ твій / Змигне з кришталю. / і вкаже пальцем на кривавий шлях / поміж покоси, / де сніг лежить на мертвих кораблях / і сплять матроси [1, 91]

Отже, в основі творів Наталки Білоцерківець можна простежити інтертекстуальні сюжети та образи, які походять з середньовічних легенд та творів Ернста Юнґера. Вищезазначені інтертекстуальні конструкції доцільно розуміти як одиниці тексту, що зчитуються з контексту твору. Така інтертекстуальність передбачає наявність певної літературознавчої підготовки, високого рівня обізнаності з різного роду мистецькими творами, а також освіченості автора та реципієнта. Присутність “тексту в тексті” по-особливому взаємодіє з авторським текстом, із іншими цитатами, вступає в полідіалогічність із загальним контекстом, витворюючи різні мистецькі коди.

Література

1. Білоцерківець Н. Готель Централь. Вибрані вірші / Н. Білоцерківець. – Львів: Кальварія, 2004. – 120 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / Р. Гром’як, Ю. Ковалів та ін. – К. : ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.

3. Фатеева Н. Контрапункт интертекстуальности, или интертекст в мире текстов / Н. Фатеева. – М. : Агар, 2000. – 280 с.