Яремко Дмитро Валерійович

Ужгородське міське управління юстиції закарпатської області

 

Джерела литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть

 

Джерелом права в українських землях литовсько-руської доби були звичаї, міждержавні договори, привілейні грамо­ти, земські статути та збірники законів.

У період існування Великого князівства Литовського на землях України до кінця XV ст. діяло старе українське зви­чаєве право. Проголосивши принцип «старовини не чіпати, а нового не вводити», великі литовські князі не лише підтвер­дили на українських землях дію звичаєвого права, але й спри­яли його розвиткові. Особливу роль серед джерел права в Ук­раїні відігравала Руська Правда, яка знач­но вплинула на розвиток правових систем Великого кня­зівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель [2].

Юридичними джерелами литовсько-руського права слід вважати ухвалені державою або визнані нею норми права, що надавало їм офіційного загальнообов’язкового значення. Вони поділялися на такі види: правові звичаї, об’єднані в систему усного звичаєвого права; нормативно-правові акти писаного світського права, насамперед привілеї; релігійно-правові норми християнського (канонічного права); внутрішні нормативно-правові договори земського права; міжнародно-правові акти; судові декрети. Правовий прецедент не був джерелом литовсько-руського права, проте судово-адміністративними урядовцями у своїй службовій діяльності використовувалася практика судів, яка була не обов’язковою для застосування. Суто юридичним завданням систематизації джерел литовсько-руського права було вдосконалення діючих привілеїв та упорядкування правових звичаїв, приведення їх до повної внутрішньої узгодженості шляхом створення як єдиних, загальнодержавних збірників нормативних актів: Жалуваної грамоти 1457 р., Судебника Казимира IV 1468 р., так і місцевих Уставних земських грамот [1].

Таким чином, в українських землях пра­вова система сформувалася на основі синтезу місце­вого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів,   сеймових постанов,  привілеїв Польського королівства і Великого князівства Литов­ського.

Польське право не було з’єднане однією системою. Неодноразові спроби кодифікації не дали бажаних результатів. Замість цього у Польсько­му королівстві створювались збірки, які вміщували видані раніше статути і конституції, а також норми звичаєвого права. Серед законодавчих актів особливого значення набули Генрікови артикули 1572 р [3].

Прагнення до кодифікації законодавства мало у Литві більш сприятливі умови, ніж у Польщі. На­слідком цього була поява у Великому князівстві Ли­товському у XV ст. Судебника, а у XVI ст. — трьох Литовських статутів.

Судебник Великого князя Казиміра був укладений урядовцями — правниками великокнязівської канце­лярії і стверджений на сеймі у 1488 р. у Вільні. Судебник  стосується порушень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами. У ньому міс­тяться змішані старі українські та нові станові понят­тя. Дещо взято з “Руської Правди”.

У І Литовському статуті (пізніше він одержав наз­ву «Старого»),  який було прийнято на вальному сеймі 29 вересня 1529 р., одер­жали юридичне закріплення основи суспільного і дер­жавного ладу, що склався на той час у Литві та в ук­раїнських землях, які входили до складу князівства. Литовський  статут 1529 р. складався з 13 розділів і 264 артикулів. Він містив норми державного, адміні­стративного,   цивільного, сімейного,   кримінального, а також інших галузей права. Статут проголошував, що усі особи, «як злиденні, так і багаті», повинні були судитися на основі норм, викладених у статуті [4].

Унікальність статуту 1529 р. у тому, що його коди­фікаторам внаслідок значної теоретичної роботи вда­лося створити таку систему права, яка була однаково прийнята в усіх кінцях величезної різномовної держа­ви. Органічно поєднаними у статут увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми зви­чаєвого (українського, білоруського та  литовського) права, ряд пунктів з польських та німецьких судебни­ків, у тому числі з Саксонського Зерцала.

Видання Литовських статутів, певна річ, обмежу­вало сферу застосування норм звичаєвого права. Од­нак воно, як і раніше, продовжувало діяти поряд з пи­саним правом. І Литовський статут, наприклад, прямо дозволяв суддям при відсутності «писаної» норми ви­рішувати справу «на основі старого звичая».

Значне поширення в українських землях одержало магдебурзьке право, згідно з яким окремі міста України отримували самоврядування і право «між собою суди­тися і радитися». Відомо воно у вигляді збірників ні­мецького   права у польському перекладі. Найбільш авторитетним серед них був збірник під назвою «Статті магдебурзького права», виданий у 1556 р. Бартоломеєм Троїцьким. Слідом за цим збірником він підго­тував і видав ще п’ять книг, присвячених різним роз­ділам міського права, їх розглядали як офіційну ін­терпретацію магдебурзького права [1].

До джерел права в Україні треба віднести і кано­нічне (церковне) право. Правовими джерелами право­славної   церкви в українських землях були кормчі книги — «Номоканон» (збірник церковного права) і церковні устави князів Володимира і Ярослава («Су­вій Ярослава»). Найбільш відомою католицькою ко­дифікацією канонічного права, яка. діяла у Великому князівстві Литовському, був «Звід канонічного права» 1532 р. Певне відношення до джерел церковного права мали привілеї польських королів Сигізмунда І (1511 р.) і Стефана Баторія (1588р.).

Специфічне джерело права являли собою  і геть­манські (військові) артикули, які видавалися у Вели­кому князівстві Литовському і Речі Посполитій. Вони фактично були першими збірниками військово-судо­вого і військово-кримінального права.

Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право — сукупність правових звичаїв, що встановлювалися у сфері козацтва [2].

 

 

Перелік використаних джерел:

1. Ващук Д.П. Обласні привілеї Київщині та Волині: проблема походження датування і характеру (друга половина XV - початок XVI) // Український історичний журнал. - 2004. - № 1;

2. Захарченко П. Вікторов І. Суспільно-політичний лад і право України у складі Великого Князівства Литовського // Історія України. - 2002. - № 33-34 (вересень);

3. Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект. - Харків, 2003;

4. Старостина И.П. О месте судебника Казимира 1468 г. в праве Великого княжества Литовского. // Культурные связи народов Европы в XVI в. - М., 1983.

решко Дмитро Валерійович_______________________________________________________________________________________________________